Реферат: Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів

Реферат: Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів

РЕФЕРАТ

 з кримінально-процесуального права України

на тему:

« ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ І МЕТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ »

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………...3

1 Поняття і значення запобіжних заходів у кримінальному процесі           .4

2 Види запобіжних заходів, їх характеристика……………………..…….....6

   2.1 Підписка про невиїзд……………………………………………...….....6

   2.2 Особиста порука………………………………………………...….…....8

   2.3 Порука громадської організації або трудового колективу………..    10

   2.4 Застава…………………………………………………………………...11

   2.5 Взяття під варту……………………   ……………………...........….... 16

   2.6 Нагляд командування військової частини………………………...…..26

   2.7 Передача неповнолітнього обвинуваченого під нагляд

батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячого

закладу ……………………………….........................................………...….. .27

3 Мета і підстави застосування запобіжних заходів

   при розслідуванні кримінальних справ…………………..………….......... 29

4 Процесуальний порядок зміни і скасування

   запобіжного заходу………………..……..……………………………..…. ..31

Висновки……………………………………..…………………………..…......35

Література…………………………………………..……………….…...…......36

ВСТУП

Запобіжні заходи в кримінальному процесі відіграють важливу роль, бо саме завдяки цим заходам є можливість гарантувати те, що істина буде встановлена і винна особа буде покарана. Якщо є підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений або підсудний можуть скритися від слідства та суду або будуть заважати встановленню істини по справі, або навіть будуть продовжувати займатися злочинною діяльністю, то застосувавши запобіжні заходи, можна запобігти цьому.

Проблема запобіжних заходів в кримінальному процесі розробляється ще з радянських часів. Перелік запобіжних заходів доповнюється з метою покращення здійснення кримінального судочинства. У юридичній літературі обговорюється питання про включення до запобіжних заходів затримання підозрюваного, відсторонення обвинуваченого від посади, віддання під нагляд міліції, домашнього арешту.

Я обрала цю тему для написання курсової роботи, тому що я вважаю запобіжні заходи реальним механізмом здійснення правосуддя.

Система різноманітних запобіжних заходів, передбачена КПК, дозволяє слідчим, органам дізнання, прокурору і суду індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості й характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного. На практиці найпоширенішими запобіжними заходами є підписка про невиїзд і взяття під варту.

1. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ЗАПОБІЖНИХ

ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Для забезпечення виконання такими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти тощо, своїх процесуальних обов'язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна, - органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК заходи процесуального примусу:

привід, затримання, зобов'язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи.

Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства й суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів (ч 1 ст. 148, ст.. 244, 274, 343 КПК).

Метою застосування запобіжного заходу є перешкодити обвинуваченому скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в справі, займатися злочинною діяльністю або ухилитися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розслідування й суду та його належну поведінку.

Як правило, запобіжний захід застосовується до обвинуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. В цьому разі  обвинувачення має бути пред'явлено йому не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Можливості відібрання від підозрюваного зобов'язання про явку КПК не передбачає.

Таким чином, запобіжні заходи - це така сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у виняткових випадках - до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.

Взяття під варту та інші заходи процесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можна застосовувати як засіб вимагання показань від обвинуваченого чи підозрюваного. Водночас законодавець, виходячи з гуманних міркувань, передбачив, що попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт - день за три. При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити від нього засудженого (ч. 5 ст. 72 КК). Час перебування під вартою особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, зараховується до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за день. У тому разі, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання (ч. 3 ст. 338 КПК).

2. ВИДИ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Згідно статті 149 КПК "Запобіжні заходи", такими заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Перелік запобіжних заходів, даний в цій статті не є вичерпним. До неповнолітнього обвинуваченого може бути застосовано також передача його під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або ж адміністрації дитячого закладу (ст. 436 КПК України).

Так як запобіжних заходів існує ціла низка, слідчий, прокурор, суддя, суд може індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру інкримінованого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного.

До обвинуваченого чи підозрюваного може бути застосовано лише один із зазначених у законі запобіжних заходів, а не декілька одночасно.

2.1 Підписка про невиїзд

Стаття 151 КПК:

"Підписка про невиїзд полягає у вiдiбраннi  від  підозрюваного або  обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або  з  місця  тимчасового  знаходження  без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом. Про це їм повинно бути оголошено при відібранні підписки про невиїзд".

Підписка про невиїзд є найбільш поширеним запобіжним заходом. Вона обирається у випадках, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута і при обмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця його постійного проживання або тимчасового знаходження.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти той населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло, взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім'єю.

Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого - це місце, в якому він перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо.

Закон не передбачає права органів розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження в справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому міняти місце постійного проживання або тимчасового знаходження без їх дозволу.

Дозвіл відлучитися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання (в зв'язку з одержанням, обміном, найманням квартири тощо), вказаного в підписці, дозволу не потрібно, але про зміну адреси підозрюваний чи обвинувачений повинні повідомити орган, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Їхня тривала відсутність за адресою, вказаною в підписці, без повідомлення про це відповідному органу вважається порушенням підписки.

Дозвіл на постійний або тимчасовий виїзд з місця проживання або відмова в цьому оформляється мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Постанова про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена обвинуваченим у загальному порядку (ст.. 234 — 236 КПК).

Застосування підписки про невиїзд оформляється двома процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком) про обрання запобіжного заходу (ч.2 ст. 148 КПК) і самою підпискою про невиїзд, в якій вказується місце і дата її відібрання, прізвище, ім’я, по батькові, адреса обвинуваченого (підозрюваного), зміст зобов’язання, оголошення про наслідки його порушення. Цей документ підписують обвинувачений (підозрюваний) і особа, яка відібрала підписку.

2.2 Особиста порука

Стаття 152 КПК:

"Особиста порука полягає у  вiдiбраннi від осіб, що заслуговують довіри, письмового  зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за  викликом i зобов'язуються при  необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те  вимогу. Число поручителів визначає  слідчий, але їх не може бути менше двох .

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається  про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства i суду, то на  поручителя може бути накладене грошове стягнення у розмирі до двохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян.

При відмові поручителя вiд взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом".

Поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довіри органів розслідування й суду, тобто громадяни, які завдяки своїм високим моральним якостям, чесним ставленням до праці й виконанням громадських обов'язків мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і можуть забезпечити належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом згаданих органів. За необхідності вони можуть витребувати характеристики, довідки, які містять основні відомості про поручителя. Ці документи додаються до справи.

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або за згодою поручителів. Громадяни, які виявили бажання взяти на себе відповідне зобов'язання, повинні подати про це письмову заяву органу дізнання, слідчому чи суду, які після перевірки даних про особу поручителів та їх стосунки з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.

На поручителів може бути накладено грошове стягнення лише за невиконання зобов'язання забезпечити явку обвинуваченого до слідчих органів чи суду. За невиконання ж зобов'язання забезпечити належну поведінку обвинуваченого до них можуть бути застосовані тільки заходи морального впливу.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до слідчих органів чи суду, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до кримінальної справи (ст. 153 КПК). Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в протоколі судового засідання. При цьому слід з'ясувати, чи є поважні причини неявки обвинуваченого за викликом, взяти пояснення у поручителів чи допитати їх про причини невиконання взятого на себе зобов'язання.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом, якому підсудна дана справа, у судовому засіданні при розгляді кримінальної справи або в іншому судовому засіданні (ст. 153 КПК) суддею районного (міського) суду, якщо кримінальна справа не надсилається на розгляд суду, бо вона зупинена в зв'язку з невідомістю місця знаходження обвинуваченого або закрита. Рішення про грошове стягнення оформлюється постановою судді або ухвалою суду. В судове засідання викликається поручитель. Визначаючи розмір грошового стягнення, суд повинен врахувати особу, майновий стан і ступінь вини поручителя, а також вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг розслідування чи судового розгляду кримінальної справи. Поручитель має право оскаржити постанову судді або ухвалу суду в касаційному порядку (ст. 355 КПК).

Якщо поручитель або всі поручителі переконаються в тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку до слідчих органів чи суду вони повинні негайно заявити про відмову від узятого на себе зобов'язання. При своєчасному повідомленні про відмову від поручительства з поручителя знімається відповідальність за належну поведінку та явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом (ч. 3 ст. 152 КПК).

Застосування особистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжного заходу, яка оголошується обвинуваченому, і зобов’язанням про особисту поруку. Поручителі викликаються до слідчого або до суду, де їм повідомляється про суть справи і попереджують про відповідальність, передбачену ч.2 ст.152 КПК. Зобов’язання підписують поручителі (спільно або кожний окремо) і особа, яка його відібрала.

2.3  Порука громадської організації або трудового колективу

Стаття 154 КПК:

"Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана органiзацiя  або трудовий колектив  ручається за  належну  поведінку  та  своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого i в суд.

Громадська органiзацiя або трудовий колектив повинні  бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що вiддається на поруки".

Ставити питання про взяття особи на поруки громадською організацією чи трудовим колективом можуть їх керівні органи, окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, його родичі і захисник, слідчий, прокурор.

Особи, які застосовують даний запобіжний захід повинні ознайомити збори або представників організації чи колективу з характером обвинувачення.

Забезпечення виконання своєї постанови вони можуть доручити конкретній особі.

Якщо обвинувачений вибуває з організації чи колективу або виявиться, що вони не можуть забезпечити належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, організація чи колектив зобов'язані відмовитися від поруки і повідомити про це органу, який обрав запобіжний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.

В разі, коли керівництво громадської організації чи трудового колективу не вжило заходів до здійснення поруки за належну поведінку та явку обвинуваченого або не повідомило своєчасно органу, який обрав цей запобіжний захід, про неправильну поведінку обвинуваченого або про те, що він не піддається заходам громадського впливу, цей орган може надіслати організації або колективу подання чи окрему постанову (ухвалу) або поставити перед вищестоящим громадським органом питання про притягнення до відповідальності винних осіб.

Поруку громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадській організації або трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної справи (ст. 10 КПК).

2.4 Застава

Стаття 154-1 КПК:

"Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або  суду  підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця  постійного проживання або з мiсця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування i суду особи, щодо якої застосовано запобiжний захiд.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який  застосував запобiжний захiд. Він  не  може бути меншим: щодо особи, яка обвинувачена у вчиненні  тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років - однієї  тисячі неоподатковуваних мiнiмумiв доходів громадян; щодо особи, яка обвинувачена у вчиненні  іншого тяжкого злочину чи раніше  судимої  особи - п'ятисот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян; щодо  iнших  осiб - п'ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв  громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава, і що в разі невиконання нею своїх обов’язків застава буде звернута в доход держави.

Міра запобiжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише  з дозволу прокурора, а після надходження справи до суду - судом.

Заставодавець може відмовитись вiд взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобiжного заходу  на  інший. Застава повертається  лише  після обрання нового запобiжного заходу.

Якщо пiдозрюваний, обвинувачений, пiдсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається  заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин  заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави  в доход держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним може бути  звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень".

Застава, як запобіжний захід може застосовуватись в тих випадках, коли для забезпечення явки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного за викликом органу розслідування і суду підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження (ст.151 КПК) є за даних обставин недостатньою, а для взяття під варту (ст.155 КПК) немає підстав або застосувати його недоцільно.

Про обрання застави як запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу. Крім того, складається протокол про прийняття застави, який підписується особою (представником юридичної особи), що внесла заставу, і особою, що її прийняла.

Якщо в стадії розслідування справи до обвинуваченого було застосовано запобiжний захiд у вигляді застави,  суд у  стадії віддання до суду має перевірити, чи відповідає прийняте рішення вимогам ст.154-1 КПК. У разі, коли було допущено  істотні порушення закону, суд повинен або усунути їх (наприклад, шляхом приведення розміру застави у відповідність iз вимогами ст.154-1 КПК),  або змінити запобiжний захiд на інший,  повернувши предмет застави заставодавцю.

За змістом ст.154-1 КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить вiд розсуду особи чи органу, в провадження яких перебуває справа. Суд повинен вирішувати це питання (з наведенням відповідних мотивів) у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру та ступеня тяжкості  вчиненого злочину, даних про особу, яка притягується до вiдповiдальностi, й iнших обставин справи i обирати цей запобiжний захiд замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов’язків, а також виконання вироку.

Рішення про застосування застави  замість  тримання  під вартою має відповідати вимогам не тільки ст. 148 КПК, а й частині 1 ст.155 КПК. Застава замість тримання під вартою щодо осiб, якi обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів чи рецидивістів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осiб, якi раніше намагались ухилитися вiд  правосуддя, може застосовуватись лише у виняткових випадках.

Відповідно до ст. 84 КПК,  яка  встановлює  обов’язковість ведення протоколу як основного способу фіксування факту проведення процесуальної дії,  її змісту i  результатів,  прийняття застави  повинно бути належним чином оформлено в окремому протоколі чи в протоколі судового засідання. До протоколу обов'язково повинні долучатися розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз'яснення їм змісту ч.3 ст. 154-1 КПК, квитанція чи інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та iншi документи (зокрема,  про вартість матеріальних цінностей, переданих як застава).

Якщо застава вноситься не обвинуваченим чи  підсудним, а іншою особою, в протоколі повинні чітко фіксуватися дані про неї: прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також данi про особу її представника i документ, яким підтверджуються його повноваження. В останньому випадку до протоколу повинні долучатися документи про правомірність видалення підприємством, установою чи організацією відповідної суми для використання як застави. Суди не можуть приймати заставу вiд державних підприємств, установ i організацій.

Згідно зі ст. 154-1 КПК предметом застави можуть бути гроші чи iншi матеріальні цінності будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу,  належить заставодавцю на праві власності i може бути відчужене ним.

Приймаючи як заставу майно, суд повинен визначитися з таких питань:

- чи є пiдозрюваний,  обвинувачений, пiдсудний або заставодавець власником майна;

- яка вартість останнього;

- як забезпечити зберігання майна, переданого як застава;

- чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори при вирішенні питання про його звернення в доход держави чи на користь цивільного позивача.

Майно повинно мати такi характеристики, таку якiсть i такий правовий статус, щоб виконання судового рiшення про  позбавлення права власностi на нього пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного чи заставодавця не було поєднане з будь-якими труднощами.

Якщо майно є спiльною власнiстю декiлькох осiб, передати його як заставу вправi лише всi власники разом або ж один iз них за згодою решти. Майно, що перебуває у спiльнiй частковiй власностi,  може бути самостiйним предметом застави за умови,  що воно видiлене i передається в натурi.

Якщо законом передбачено, що право власностi на дане майно (квартири, будинки, автомобiлi тощо) пiдтверджується у спецiальному порядку чи спецiальними документами, цей порядок має бути додержано, а вiдповiднi документи долучено до справи. Про прийняття такого майна як застави суд повинен повiдомляти вiдповiднi органи (нотарiальну контору, бюро технiчної iнвентаризацiї, органи облiку автотранспорту тощо).

В разi необхiдностi до визначення вартостi цiнностей може  залучатися спецiалiст чи експерт. Витрати по оцiнюванню предмета застави покладаються на заставодавця.

Грошi або iншi матерiальнi цiнностi,  якi долучено до справи як речовi докази або на якi накладено арешт, не можуть бути предметом застави. На кошти чи предмети, переданi пiд заставу пiдозрюваним, обвинуваченим, пiдсудним, може бути накладено арешт з метою забезпечення вiдшкодування шкоди або можливої конфiскацiї майна лише в разi змiни запобiжного заходу у виглядi застави на iнший.

Закон  (ст.154-1 КПК) не вимагає нотарiального посвiдчення передачi предмета застави. Тому внесення як застави майна (у тому числi нерухомого або транспортних засобiв) посвiдчувати в нотарiальному порядку не потрiбно.

Суд вправi зазначити у вироку, що запобiжний захiд у виглядi застави зберiгає свою дiю до набрання вироком законної сили i що пiсля цього застава повертається заставодавцю або звертається на виконання вироку в частинi майнових стягнень.

Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч. 7 ст. 154' КПК).

Якщо з якихось причин питання про повернення застави заставодавцю чи про звернення її на виконання вироку в частинi майнових стягнень вироком не вирiшено, суд повинен зробити це в порядку, передбаченому статтями 409 i 411 КПК.

Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з'являється можливість для заможних людей «відкупитися» від арешту, внісши заставу, а також для появи лихварів, які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або самі вносячи її як заставодавці і ставлячи таким чином цих незаможних у залежність від себе, з наступним «вибиванням» з них грошей з відсотками або втягуванням їх у злочинну діяльність для «відробітку» позиченого.

2.5 Взяття під варту

Стаття 155 КПК:

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.

Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, Кримінально-процесуальним кодексом.

Взяття під варту (арешт) є найсуворішим запобіжним заходом. Тому він застосовується лише тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК, причому лише в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). До осіб, обвинувачених у вчиненні особливо небезпечних та деяких інших злочинів проти держави, крадіжки, грабежу, розбою, вбивства, зґвалтування та інших тяжких злочинів, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину.

 У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано і в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). Це можливо, наприклад, у разі відсутності постійного місця проживання в обвинуваченого, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкодження встановленню істини в справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому дозволено короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є: 1) слідчі ізолятори МВС і Служби безпеки України - як правило; 2) тюрми МВС -в окремих випадках; 3) місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання або гауптвахта) - не більше трьох діб, а якщо доставка в слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення - до десяти діб; 4) штрафні ізолятори виправно-трудових колоній, дисциплінарні ізолятори виховно-трудових колоній або гауптвахта - для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ч. 3, 4, 5 ст. 155 КПК, ст. 4 Закону "Про попереднє ув'язнення"[1]).

У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону "Про міліцію").

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув'язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону "Про попереднє ув'язнення").

В осіб, узятих під варту, органом дізнання, слідчим або судом вилучається паспорт, який повертається його власникові при звільненні з-під варти (п. 20 Положення "Про паспорт громадянина України"[2]). Ці особи підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню. Речі, які є при них, а також передачі й посилки підлягають огляду, а листування - цензурі, їм забороняється мати при собі гроші і цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні в ці місця гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі й предмети здаються на зберігання. Гроші та цінні папери, одержані шляхом обману під час перебування в цих місцях або джерело яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою (ч. 3 ст. 7 Закону "Про попереднє ув'язнення").

Особи, взяті під варту, вправі, зокрема, мати при собі документи й записи, що стосуються кримінальної справи.

Вони мають також право на 8-годинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; на побачення із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Скарги, заяви й листи, адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі. Скарги, заяви й листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі чи органу, у провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за провадженням дізнання або слідства (ч. 1 ст. 9, ч. 4 ст. 12, ч. 2, 5 ст. 13 Закону "Про попереднє ув'язнення").

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під вартою, в місцях позбавлення волі та в місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірок[3].

Слідчі органи й суд, які застосували взяття під варту як запобіжний захід, зобов'язані вжити заходів щодо піклування про неповнолітніх дітей заарештованого, по охороні його майна й житла, якщо вони залишаються без нагляду, а також повідомити про арешт підозрюваного чи обвинуваченого і його місцеперебування дружину чи іншого родича, сповістити за місцем його роботи, дозволивши побачення родичів чи інших осіб з заарештованим (ст. 159-162 КПК):

"Коли в особи, відносно якої як запобіжний захід обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до служби в справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі зазначених неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.

Про вжитi заходи слiдчий письмово повiдомляє прокурора, а також заарештовану особу i копiю листа приєднує до справи" (ст. 159 КПК).

"При ув'язненнi пiдозрюваного або обвинуваченого слiдчий зобов'язаний вжити заходiв до охорони майна i житла ув'язненого, якщо майно i житло залишаються без нагляду" (ст. 160 КПК).

"Про арешт пiдозрюваного або обвинуваченого i його  мiсце перебування слiдчий  зобов'язаний повiдомити його дружину  або iншого родича, а також сповiстити за мiсцем його роботи.

Якщо обвинувачений є iноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Мiнiстерство закордонних справ України" (ст. 161 КПК).

"Побачення родичiв або iнших осiб з заарештованим може дозволити особа або орган, якi провадять справу. Тривалiсть побачення встановляється вiд однiєї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не бiльше одного разу на мiсяць" (ст. 162 КПК).

В статті 156 КПК України говориться про строки, протягом яких можна тримати особу під вартою:

"Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою 156 статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

     1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

     2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

     3) до вісімнадцяти місяців - за  поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому  випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 КПК виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового  обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого  та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому КПК порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про  продовження  строку  тримання  під  вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням".

Обвинувачений, який тримається під вартою, підлягає негайному звільненню адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів для ознайомлення особі, яку тримають під вартою. Персональна відповідальність за звільнення ув'язненого покладається в цьому разі на начальника місця попереднього ув'язнення (ст. 156 КПК, ч. 3 ст. 20 Закону "Про попереднє ув'язнення").

Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою якщо він не продовжений в установленому законом порядку, є підставою для звільнення ув'язненого з-під варти. Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніше як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, у провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, який здійснює нагляд за її провадженням. У день закінчення строку тримання особи під вартою начальник місця попереднього ув'язнення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, і особа звільняється з-під варти за постановою цього прокурора (ч. 1 і 2 ст. 20 Закону "Про попереднє ув'язнення").

Клопотання слідчого про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою (воно оформляється у вигляді мотивованої постанови) має бути порушене перед відповідним прокурором з таким розрахунком, щоб питання було вирішене до закінчення наявного строку тримання під вартою. В цьому питанні є вказівки Генеральної прокуратури і МВС України, які слід враховувати.

„Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту”. (ст. 165-2 КПК)

Постанова про застосування як запобiжного заходу взяття  пiд варту виконується органом, який обрав запобiжний захiд. У необхiдних випадках орган, що обрав запобiжний  захiд,  вправi доручити виконання постанови органам внутрiшнiх справ. Один примiрник постанови з санкцiєю прокурора направляється разом з заарештованим у  вiдповiдне  мiсце  попереднього ув'язнення  для виконання (ст. 158 КПК).

Стаття 434 КПК регламентує особливий порядок взяття під варту неповнолітнього:

взяття під варту як запобіжний захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого злочину, при наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 КПК.

Про взяття під варту неповнолітнього обов’язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.

При вирішенні питання про арешт неповнолітнього, суддя повинен допитати його за загальними правилами згідно ч. 5 ст. 165-2 КПК.

Про взяття під варту неповнолітнього необхідно повідомити і за місцем його навчання чи роботи (ст. 161 КПК).

Різні законодавчі акти регулюють спеціфічний порядок взяття під варту спеціальних суб’єктів. Такі суб’єкти не можуть бути заарештовані:

кандидат у Президенти України — без згоди Центральної виборчої комісії (ч.6 ст.34 Закону про вибори Президента України);

народний депутат України — без згоди Верховної Ради (ч.3 ст.80 Конституції України)[4];

народний депутат Автономної Республіки Крим — без згоди Верховної Ради Республіки;

депутат місцевої Ради народних депутатів — без згоди Ради, до якої його обрано або вищестоящої Ради; кандидат у народні депутати України, у депутати місцуевої ради — без згоди відповідно Центральної виборчої комісії, обласної, районної, міської, районної в місті, селищної, сільської виборчої комісії (ст. 30 Закону "Про вибори народних депутатів України"[5], ст. 36 Закону "Про вибори депутатів і голів сільськіх, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад")[6];

суддя — без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом (ч. 3 ст. 126 Конституції України);

Голова, Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати Верховної Ради України — без згоди Верховної Ради України (ст. 37 Закону "Про Рахункову палату Верховної Ради України")[7].

Для взяття під арешт народного депутата, відповідний прокурор повинен внести подання у відповідну Раду.

На практиці можуть бути помилки. Так, обвинувачений К. був заарештований. Йому було пред’явлено обвинувачення в крадіжці акумулятора зі службового автомобіля. К. на допиті показав, що коли йому дали автомобіль, на ньому не було акумулятора. Тому він позичів його у свого знайомого. При звільненні з роботи він бажав забрати аккумулятор, щоб повернути володільцю. Однак працівники гаражу аккумулятор йому не віддали, і він взяв його самовільно. Суд обгрунтовано не вбачив в діях К. складу злочину і виправдав його. Тому при взятті під варту слідчий повинен ретельно дослідити матеріали справи, і тільки впевнившись, що в діях обвинуваченого (підозрюваного) є наявність складу злочину, може винести постанову про взяття під варту.

2.6 Нагляд командування вiйськової частини

Стаття 163 КПК:

"Нагляд командування вiйськової частини за пiдозрюваним або обвинуваченим, який є вiйськовослужбовцем, полягає у вжиттi заходiв, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведiнку та явку пiдозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суду. Командування вiйськової частини повiдомляється про суть справи, по якiй обрано даний запобiжний захiд.

Про встановлення нагляду командування вiйськової частини у письмовiй формi повiдомляє орган, що обрав цей запобiжний захiд".

Командування зобов’язано забезпечити не тільки явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом слідчих органів, прокурора і суду, а й його належну поведінку.

Військовослужбовець постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на час розслідування й суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботу поза частиною.

При обранні цього запобіжного заходу згоди командування військової частини не потрібно, але слідчий і суд зобов’язані в усній чи письмовій формі повідомити командування про суть справи, про що зазначається на постанові, вироку. ухвалі про обрання запобіжного заходу.

Питання про відповідальність командування за невиконання обов'язків по нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень Статутів Збройних Сил України.

2.7 Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи

Цей запобіжний захід щодо неповнолітніх регламентується статтею 436 КПК України.

„До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 КПК, може застосовуватись передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, — передача їх під нагляд адміністрації цієї установи”.

Якщо неповнолітній виховується в такій установі (школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розподільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії), то від них береться письмове зобов'язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора й суду. При цьому вказані особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ч. 3 ст. 436 КПК). Якщо це зобов'язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Передбачені в ст. 436 КПК запобіжні заходи можуть бути застосовані як за клопотанням обох або одного з батьків, опікуна, піклувальника, адміністрації дитячого закладу, так і за ініціативою слідчого, прокурора, суду, але за наявності згоди зазначених осіб або адміністрації.

Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячого закладу можуть відмовитись від взятого зобов’язання забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і суду. Така відмова повинна бути письмовою і мотивованою. За наявності такої відмови має бути вирішено питання про заміну обраного запобіжного заходу іншим.

3. МЕТА І ПІДСТАВИ  ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ

ЗАХОДІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів:

„Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду  або  від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик  особи,  яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має  бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту  застосування  запобіжного  заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується”.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу в кожному конкретному випадку вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи до дачі неправдивих показань, намагався знищити документи, предмети, які можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин Закон передбачає, що, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан (ст. 150 КПК).

Застосувати запобіжний захід при наявності для цього достатніх підстав - це право, а не обов'язок слідчого, органу дізнання, прокурора, судді і суду Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого й суду за їх викликом (ч. 3 ст. 148 КПК). Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і його не слід плутати з підпискою про невиїзд (ст. 151 КПК). При порушенні цього зобов'язання до обвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу слідчий, прокурор і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу або ж це питання вирішується у вироку.

4. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗМІНИ І СКАСУВАННЯ

ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ

Стаття 165 — Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу:

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході.

Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обраний прокурором, може бути скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора.

Постанову судді про застосування запобіжного заходу можна оскаржити в судді вищої інстанції. Скарга подасться до суду безпосередньо або через адміністрацію місця попереднього ув'язнення, яка зобов'язана протягом доби надіслати скаргу до відповідного суду. (ч. 4 ст. 13 Закону "Про попереднє ув'язнення"). Одержавши скаргу, він витребовує матеріали, на підставі яких дано санкцію на арешт, знайомиться з ними й призначає скаргу до розгляду в триденний строк з моменту одержання матеріалів.

Особи, які оскаржили дії судді, мають право разом зі скаргою подати до суду будь-які документи, які на їхню думку будуть мати значення для правильного та об'єктивного розгляду скарги (п. 5 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 30 вересня І994 р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт»[8]). Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора, який вправі взяти участь у розгляді скарги і висловити свої доводи. У разі необхідності в судовому засіданні заслуховуються пояс­нення заарештованого, його захисника, законного пред­ставника.

Згідно зі ст. 165-1, про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу. У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування. Постанова або ухвала негайно оголошуються під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови або ухвали. При оголошенні постанови про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Особа також попереджається, що у разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

У постанові, зокрема, зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття (1 частина статті) кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися про це відмічається на постанові (ч. 2 ст. 148 КПК). Ці правила застосовуються і в разі обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного.

Під час розгляду кримінальної справи суд за наявності до того підстав може змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного (ст. 274 КПК). Ухвала (постанова) про це виноситься судом у нарадчій кімнаті й викладається у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду (ст. 273 КПК) або суддею, якщо він розглядає справу одноособово. Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право скасувати, змінити або підтвердити раніше обраний запобіжний захід (ч. 1 ст. 343 КПК). Рішення суду в цьому питанні викладається в резолютивній частині вироку (ч. 1 ст. 335 КПК). Суд апеляційної або касаційної інстанцій, скасовуючи вирок і направляючи кримінальну справу на додаткове розслідування або новий судовий розгляд, вирішує питання про запобіжний захід у своїй ухвалі чи постанові.

Запобіжний захід скасовується при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК), при постановленій виправдувального вироку (ч. 13 ст. 335 КПК), а також вироку, який звільняє підсудного від відбування покарання або засуджує його до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; якщо підсудний перебуває під вартою, суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ч. 1 ст. 342 КПК).

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, вирок та ухвала суду про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу повинні бути оголошені обвинуваченому, а також доведені до відома особистих чи громадських поручителів, командування військової частини, батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячої установи.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту копія постанови, вироку чи ухвали надсилається адміністрації місця попереднього ув'язнення і підлягає виконанню негайно після її надходження (ч. 4 ст. 20 Закону "Про попереднє ув'язнення").

ВИСНОВКИ

При написанні цієї курсової роботи було з’ясовано, що ж таке запобіжні заходи; які процесуальні підстави їх застосування, скасування або зміни.

Законодавча база запобіжних заходів постійно прогресує, вдосконалюються старі запобіжні заходи, запроваджуються нові. Так, наприклад відносно новим запобіжним заходом є застава (ст. 154-1 КПК). І хоча застава була введена в КПК недавно, законодавча база по застосуванню застави вже досить досконала, але ще не вистачає практики по застосуванню застави, так як в Україні ще залишилися люди, які вважають заставу засобом ухилення від правосуддя, тому що плата в правоохоронній системі в народі вважається хабарем. І саме тому такому виду запобіжного заходу не довіряють.

Досить сильно розвинена законодавча база запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Це можна пояснити тим, що цей захід дуже впливовий і при застосування нього можна бути практично на сто відсотків впевненим, що обвинувачений (підозрюваний) не зможе скритися від суда та слідства, не зможе заважати розслідуванню, не буде займатися злочинною діяльністю.

Але робити нахил тільки в бік взяття під варту не можна.

Я вважаю, що досить доцільно було б ввести такий запобіжний захід, як домашній арешт. Звісно тільки для деяких категорій злочинців, які не представляють небезпеки для суспільства, і чиї злочини не є суспільно небезпечними.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Конституція України. —К., 1996. —118 с..

2.   Кримінально-процесуальний кодекс України, 2001.

3.   Кримінальний кодекс України, 2001.

4.   Закон України "Про попереднє ув’язнення" від 30 червня 1993р.//Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35., № 6.

5.   Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" від 26 березня 1999р

6.   Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 2001.

7.   Чувільов А.А. "Заключение под стражу в качестве меры пресечения. Лекция". М., МВШМ МВД СССР, 1989. — 48 с..

8.   Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. "Кримінальний процес України: Підручник". — К., 1999.

[1] Відомості Верховної Ради України. 1993. № 35. Ст. 360

[2] Голос України. 1992. 28 липня

[3] Відомості Верховної Ради України. 1998. № 20. Ст. 99.

[4] Відомості Верховної Ради України. 1994. №8. Ст. 40

[5] Відомості Верховної Ради України. 1993. № 48. Ст. 455.

[6] Відомості Верховної Ради України. 1994. № 8. Ст. 38.

[7] Відомості Верховної Ради України. 1996. № 43. Ст. 212

[8] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 — 1998). К„ 1998. С. 311.