Курсовая работа: Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля

Курсовая работа: Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти довкілля

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КРИМІНАЛІСТИКИ

ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Чернівці 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

2.1 Злочини проти екологічної безпеки

2.2 Злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря

2.3 Злочини у сфері охорони водних ресурсів

2.4 Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Природа утворює зовнішнє середовище, що оточує людину. Це сукупність умов, які складають природну основу, сферу існування людства, будучи водночас джерелом життя людини, її благополуччя та процвітання.

Актуальність теми дослідження. Взаємодія суспільства з природою завжди була і є найголовнішою умовою існування людства. Усе те, що виробляє і споживає людина, створюється шляхом використання природних ресурсів. Тому роль природи в житті людей постійно зростає. Не випадково її охорона є конституційною вимогою, що зафіксовано в Основному законі України.

Незважаючи на вжиті заходи, гострота екологічної безпеки не зменшилася. Сьогодні практично не можливо назвати такі явища та процеси навколишнього середовища на яких не позначилася діяльність людей.

Відтоді як з'явилося людство, виникає та постійно існує взаємозв'язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово такі негативні явища в цій взаємодії, як виснаження природних ресурсів, забруднення довкілля, порушення екологічних зв'язків у екосистемах, починають призводити до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із прикладів таких явищ можна назвати Чорнобильську катастрофу, внаслідок якої проживання людей на великих територіях не тільки України, а й інших країн, зокрема Білорусі, Росії, стало неможливим.

Природа є невичерпним джерелом наукових знань, духовності, екологічної освіти, культури та виховання людей. Вона має величезну цінність як першоджерело матеріальних благ і невичерпне джерело здоров'я та творчого натхнення. Спілкування з природою розвиває в людині такі позитивні риси характеру, як доброта, чуйність, гуманність, повага, вміння бачити і розуміти прекрасне. Вивчення явищ природи відкриває перед людьми її таємниці, збагачує їх новими знаннями. У світі зроблено не одне наукове відкриття завдяки постійному спілкуванню з природою.

Проте людина не тільки споживач, а й активний творець, своїми знаннями і працею вона істотно впливає на живу і неживу природу, нею багато зроблено для відтворення природних ресурсів та поліпшення стану природи. Завдяки введенню в дію очисних споруд, впровадженню систем зворотного водопостачання безвідходних і маловідходних технологій значно зменшується забруднення вод і атмосферного повітря.

Поряд із економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами розвитку екології, виникають і розвиваються правові питання в екологічній сфері, тобто в галузі екології. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону довкілля від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров'я населення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів.

Наукові погляди завжди знаходили своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти.

Наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише у другій його половині.

Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Тому в Особливій частині Кримінального кодексу України існує спеціальний розділ, присвячений охороні довкілля. Даний розділ аналогічно й називається – “Злочини проти довкілля”, де встановлюється відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля.

Ступінь наукової розробки. Питання охорони навколишнього середовища з правової точки зору особливо актуальними стали в другій половині ХХ століття. Саме в цей час багато присвячено охороні довкілля в працях таких вчених: А. Павлова, З. Г. Корчевої, В. Пакутіна, Ю.С. Шемшученка, В. Л. Мунтяна та інших. В часи незалежної України найактивнішими дослідниками даної проблеми є: С. Б. Гавриш, В. К. Матвейчук, А. М. Шульга, Е. Н. Жевлаков, В. О. Навроцький…

Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предметом дослідження курсової роботи є суспільна небезпека злочинів, вчинюваних проти навколишнього середовища.

Метою роботи є дослідження суспільної небезпеки злочинів, вчинюваних проти навколишнього середовища в світлі сучасного кримінального законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

-           дослідити поняття і види злочинів проти довкілля;

-           охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів проти екологічної безпеки;

-           охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів у сфері земле використання, охорони надр, атмосферного повітря;

-           охарактеризувати суспільну небезпеку злочинів у сфері водних ресурсів;

-           дослідити суспільну небезпеку злочинів у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (другий розділ складається з 4 підрозділів), висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Відповідальність за екологічні злочини є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля.

Законодавство про кримінальну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об’єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами та суб’єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов’язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик кримінальної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства, а узагальнені в КК України [13. c. 303].

Всі природні багатства нашої країни — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки [1. c.111].

Удосконалення механізму реалізації кримінальної відповідальності за посягання на навколишнє природне середовище — один з найважливіших напрямів реформи кримінального законодавства, застосування норм якого повинно відіграти значну роль у боротьбі з екологічними правопорушеннями. Безперечно, покладати всі надії тільки на правові засоби не можна. Разом з тим без досконалого правового забезпечення здійснення природоохоронних заходів неможливо. Правовідносини, що виникають у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, регулюються нормами як кримінального, так і цивільного, міжнародного, адміністративного права й такими галузями екологічного права, як водне, земельне, повітряне, лісове, гірниче, а також великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів. Незважаючи на різні цілі, завдання і методи регулювання відносин у сфері екології, спільним залишається предмет їхньої уваги: захист навколишнього середовища від нераціонального використання природних ресурсів, здоров'я людей, охорона інтересів суспільства від несприятливого екологічного впливу [9. c. 256].

Судова практика у сфері екології складається в традиційному напрямі — притягнення до відповідальності за незаконну порубку лісу, незаконне полювання та незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; і дуже рідко за забруднення водоймищ та атмосферного повітря (характерно для практики господарських судів). Занепокоєна екологічним станом громадськість активізує «зелений» рух (що яскраво довели вибори — 1998 р. у Верховну Раду), наполегливо вимагає посилити відповідальність за екологічні правопорушення. Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають екологічні злочини, що визначаються у юридичній літературі як «передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери. Ефективність охорони природної сфери багато в чому залежить від досконалості закону. Попереднє кримінальне законодавство відображало безнадійно застарілу концепцію пріоритету економічних інтересів держави над екологічними [14].

Наявна екологічна ситуація в Україні суттєвим чином обумовлена існуванням масштабної екологічної злочинності, яка не знаходить свого адекватного відображення в офіційній статистиці. Так, аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її доля в загальній структурі злочинності є стабільно незначною та становить близько 0,3 %. Основне місце в структурі злочинів проти довкілля, вчинених у 2004 році, займає незаконна порубка лісу – 54,4 % (1022), незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – 24,8 % (465), незаконне полювання – 1,7 % (32), порушення правил охорони надр – 12,5 % (234). Разом з тим злочини, що пов’язані з забрудненням природного середовища і тому являють надзвичайну небезпеку екосистемам та здоров ю людей, виявляються вкрай рідко (6,6 %), ще меншу долю становить кількість осіб засуджених за вчинення злочинів цієї категорії (0,8 %). Особливості правозастосовної практики у сфері охорони природного середовища значною мірою обумовлені оцінкою злочинів проти довкілля як таких, що не становлять великої суспільної небезпеки, а тому не приділяється належної уваги протидії екологічній злочинності на державному рівні. Так, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки не заплановано жодного заходу, спрямованого на запобігання злочинам проти довкілля [15. c. 320].

Проте, незважаючи на безумовну теоретичну та практичну значимість наукових досліджень проблеми, питання комплексного дослідження стану екологічної злочинності в Україні, зокрема й на регіональному рівні, та її запобігання не розглядались або розглядались фрагментарно.

Аналіз статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її частка в загальній структурі злочинності, незважаючи на стійку тенденцію до збільшення, залишається незначною (Таблиця 1).

Таблиця 1

Питома вага злочинів проти довкілля у загальній структурі злочинності в Україні за період 2001 - 2007 років (за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України)

Злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обгрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:

1)         злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253),

2)         злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254),

3)         злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244),

4)         злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252).

Отже, необхідно створювати законодавчі та організаційні можливості для планомірної, послідовної боротьби з екологічними злочинами [6. c. 568].

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

2.1 Злочини проти екологічної безпеки

До даної групи відносяться наступні злочини:

1.         Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236).

2.         Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237).

3.         Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238).

4.         Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253).

Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави. Отож, національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного фактору.

З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Загибель внаслідок ядерної катастрофи й загибель від браку повітря - це все одно загибель. По-перше, темпи згадуваних глобальних змін значно вищі, ніж вчені передбачали раніше. Якщо ці процеси залишаться безконтрольними, вони стануть незворотними. По-друге, екологічні проблеми - це проблеми абсолютно нових вимірів. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи "заклеїти" "озонову дірку". Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління. По-третє, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, ослаблюючи його потенціал. На думку експертів ООН, екологічні втрати внаслідок забруднення перевищують вартість заходів, спрямованих на боротьбу з ним. У країнах, що розвиваються, вони значно більше, ніж у розвинутих державах. Щороку через забруднення втрачається від 0,5 до 2,5% ВНП, а вартість заходів, які б дозволили радикально скоротити обсяги забруднення в індустріальних країнах - складає 1-2% ВНП. По-четверте, екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв'язках, проте вони досить тісно пов'язані між собою й іншими соціальними, політичними й економічними факторами, що також впливають на стан безпеки. Посилення боротьби за володіння та користування чистим повітрям, водою, орною землею, рибними та харчовими ресурсами, що колись розглядалися як безкоштовні, нині вже є реальною загрозою для регіональної безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність, є і масова міграція населення з районів природних та техногенних катастроф (приміром районів засухи у Східній Африці чи Чорнобильської аварії), і та величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни [21. c. 170-187].

 Таким чином поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь-яких загроз. Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприятиме уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один. Якими б прекрасними не були сучасні рішення економічних проблем, вони одразу ж зазнають краху, якщо не вдасться поєднати їх із розв'язанням глобальних проблем. Природні підвалини життя вимагають всеохоплюючого захисту. З об’єктивної сторони злочини проявляються у дії чи бездіяльності. Наприклад: об'єктивна сторона злочину ст.236 проявляється в порушенні (дії або бездіяльності) порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів. Правила проведення такої експертизи встановлені в постанові Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року [11. c. 247].

 Ознакою об'єктивної сторони злочину ст.236 є наявність наслідків — загибелі людей, екологічного забруднення значних територій або інших тяжких наслідків.

 Загибель людей – це смерть хоча б однієї людини.

 Екологічне забруднення значних територій може бути пов'язане із забрудненням землі, водних ресурсів, атмосферного повітря або продуктів харчування в цьому регіоні, радіоактивними, хімічними та іншими речовинами, що створюють реальну загрозу життю і здоров’ю людей.

Інші тяжкі наслідки — це заподіяння шкоди здоров'ю людей або інший збиток, наприклад, зруйнування або пошкодження заповідних територій [4. c. 496].

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується складною (подвійною) формою вини: щодо дії (бездіяльності) — умисел або необережність, щодо наслідків – тільки необережність. Суб’єктивною стороною злочину ст. 238 є прямий умисел.

Суб’єктами даної групи злочинів є службові особи, а також спеціально уповноважені особи (ст.253). Наприклад: cуб'єкт злочину ст.253 — службова або спеціально уповноважена особа — розробник або здавальник проекту чи іншої аналогічної документації замовнику [8. c. 984].

Передбачаються наступні покарання за злочини:

1.     Покарання за злочин: за ст. 236 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.     Покарання за злочин: за ст. 237 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.     Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 238 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 238 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4.     Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 253 — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 253 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк до п’яти років [10. c. 186].

2.2 Злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря

Злочинами у сфері земле використання, охорони надр та атмосферного повітря є:

1.         Забруднення або псування земель (ст. 239).

2.         Порушення правил охорони надр (ст. 240).

3.         Безгосподарське використання земель (ст. 254).

4.         Забруднення атмосферного повітря (ст. 241).

Земля — це верхній шар земної поверхні у межах зони аерації, під якою слід розуміти верхню товщу земної кори між її поверхнею і дзеркалом ґрунтових вод [17. c. 27].

Надра — це верхня частина земної кори, що розташована під поверхнею суходолу та дном водоймищ, в межах державних кордонів, і простягається до глибин, доступних для їх добування. До корисних копалин відносяться горючі речовини (нафта, природний газ), метали (залізна руда, мідь, свинець) і благородні метали (золото, іридій, платина, срібло), сировина для металургії, а також вогнетривкі, ювелірні та інші загальнодержавного значення копалини. Перелік їх затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення” [18. c. 340].

Атмосферне повітря — природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), яка знаходиться у відкритому просторі над територією України. Забруднення повітря у межах закритих виробничих приміщень за наявності до цього підстав повинне кваліфікуватись за ст. 271 як порушення вимог законодавства про охорону праці [20. c. 274].

Структура повітряного простору, порядок її формування і зміни, правила використання повітряного простору визначаються державним органом по використанню повітряного простору України.

Використання повітряного простору України або окремих його районів може бути частково або повністю обмежено.

До елементів структури повітряного простору України належать повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону України, встановлені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіаційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпечні зони.

Повітряна траса - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами навігації, контролю та управління повітряним рухом [23. c. 96].

Місцева повітряна лінія - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами контролю та управління повітряним рухом.

Усі обмеження щодо використання повітряного простору України доводяться до відома заінтересованих юридичних і фізичних осіб України, інших держав і міжнародних авіаційних організацій через канали систем аеронавігаційної інформації [20. c. 274].

Злочин ст.239 проявляється в забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Під забрудненням розуміється внесення в грунт речовин у вигляді різних відходів (отрутохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин) тощо [24. c.].

Псування землі — це незаконне зняття родючого шару грунту і ґрунтового покриву, що призвело її до непридатного стану, або безконтрольне використання такого шару, розробка корисних копалин при геологорозвідувальних та будівельних та інших роботах, заболочування земель тощо.

Злочин вимагає настання наслідків у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Між порушенням спеціальних правил і цими наслідками має бути встановлений причинний зв’язок [17. c. 27].

Об'єктивна сторона злочину ст.240 проявляється в порушенні встановлених правил охорони надр, або в незаконному видобуванні корисних копалин.

Порушення встановлених правил охорони надр може полягати в недотриманні строків видобування, місця, розміру і видів копалин та інших умов і правил, що забезпечують безпеку людей та видобування.

Незаконне видобування корисних копалин — це їх видобування без відповідного дозволу, крім загальнопоширених (пісок, гравій, глина, галечник та ін.).

Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в безгосподарському використанні земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту.

Безгосподарське використання земель може виражатися у використанні земель сільськогосподарського призначення для інших потреб, в перенасичуванні пестицидами та іншими агрохімікатами тощо.

Злочин вимагає настання наслідків у вигляді тривалого зниження або втрати родючості земель, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змиття гумусного шару, порушення структури грунту [24].

Об'єктивна сторона злочину — це дія або бездіяльність щодо забруднення атмосферного повітря або зміни його природних властивостей, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Забруднення — це, наприклад, викиди токсичних або інших шкідливих речовин в атмосферу з перевищенням допустимих концентрацій. Інші зміни природних властивостей атмосфери — це зміна складу повітря в певній місцевості внаслідок будь-яких дослідів або дій з хімічними речовинами чи іншими властивостями.

Між порушенням спеціальних правил та наслідками у вигляді створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи для довкілля має бути встановлений причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона вказаних злочинів характеризується умислом або необережністю.

Суб’єктами злочинів можуть бути будь-які особи, як приватні так і службові.

Ст.240 передбачає наявність предмету. Предметом цього злочину є надра і корисні копалини, крім загальнопоширених. Предметом злочину ст.241 є атмосферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі над територією України [22. c. 56].

Покарання, які застосовуються за злочини:

1.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 239 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 239 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 240 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 240 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

3.   Покарання за злочин: за ст. 254 — штраф до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 241 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого; за ч. 2 ст. 241 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [2. c. 240].

2.3 Злочини у сфері охорони водних ресурсів

Злочини у сфері охорони водних ресурсів включають:

1.         Порушення правил охорони вод (ст. 242).

2.         Забруднення моря (ст. 243).

3.          Порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244).

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.

Води підземні - води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Води поверхневі - води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні [19. c. 189].

Злочини ст.242 і ст.244 мають предмет. Зокрема, предметом злочину ст.242 є всі водні об'єкти на території України, що беруть участь в кругообігу вод і нерозривно пов'язані з довкіллям. Це — ріки, озера, водосховища, канали, ставки, підземні води, джерела, морські затоки, протоки, лимани та інші водоймища, що знаходяться на поверхні або під землею, включені та не включені до господарського обороту. Предметом злочину ст.244 є континентальний шельф України. Континентальний шельф України — це поверхня і надра морського дна до глибини 200м., що примикають до території України.

Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст, 242: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) технічні місткості і накопичувачі води, які безпосередньо включені у технічне або споживче використання, вилучені з природного кругообігу і процес обміну водних мас в яких повністю контролюється людиною (цистерни, системи оборотного водопостачання, опалювальні та охолоджувальні прилади, ставки для нагромадження стічних вод тощо); в) природні або штучні западини, в яких води немає постійно (наприклад, осушені болота, давні гирла рік, солончаки на місці висохлих озер) [12. c. 163].

Об'єктивна сторона злочину ст.242 проявляється в порушенні правил охорони вод (водних об'єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Між забрудненням вказаних водних джерел і наслідками, що настали внаслідок цього, має бути встановлений причинний зв’язок.

Об'єктивна сторона злочину ст.243 визначається законом як забруднення моря і проявляється в таких двох формах: 1) в порушенні спеціальних правил з матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря; 2) у незаконному скиданні чи похованні вказаних матеріалів, речовин та відходів.

Важливе значення у визначенні об'єктивної сторони цього складу має така ознака, як місце вчинення злочину. Забруднення моря шляхом порушення спеціальних правил поводження з певними речовинами, матеріалами, відходами здійснюється в межах внутрішніх морських або територіальних вод України, або вод виняткової (морської) економічної зони України, а забруднення шляхом незаконного скидання вказаних речовин і відходів, їх поховання — в межах внутрішніх морських територіальних вод України або у відкритому морі.

Як наслідок вказаних дій необхідно встановити наявність забруднення моря і створення небезпеки для життя і здоров'я людей або живих ресурсів моря, чи можливість перешкодити законним видам використання моря внаслідок вказаного забруднення [3. c. 384].

До внутрішніх морських вод відносяться води портів, заток, бухт, лиманів, береги яких повністю належать Україні. Територіальні води — це морський пояс, який примикає до сухопутної території України (шириною 12 морських миль). Відкрите море — це весь морський простір, який не входить в територіальні і внутрішні води України або іншої держави і на який не поширюється нічий суверенітет.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 244, характеризується дією або бездіяльністю і виражається: в порушенні законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжитті особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей.

Суб’єктивна сторона злочинів проявляється, як в умислі, так і в необережності [7. c. 615].

Суб’єктом злочину за ст.242 і 243 може бути будь-яка особа, в тому числі службова. Суб'єкт злочину за ч. 1 ст. 244 — громадяни України, а також особи без громадянства. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, можуть бути тільки іноземці.

Покарання, які можуть застосовуватися за скоєння злочинів:

1.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 242 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 242 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

2.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 243 — штраф від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 243 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. З ст. 243 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеження волі на строк до трьох років.

3.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 244 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з конфіскацією всіх знарядь, якими користувалася винувата особа для вчинення злочину або без такої; за ч. 2 ст. 244 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, з конфіскацією обладнання [5. c. 656].

2.4 Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного середовища

До даної групи входять наступні злочини:

1.   Знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245).

2.   Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252).

3.   Незаконна порубка лісу (ст. 246).

4.   Порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

5.   Незаконне полювання (ст. 248).

6.   Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249).

7.   Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250).

8.   Порушення ветеринарних правил (ст. 251).

Лісові масиви — це значні за площею земельні ділянки, зайняті лісом, що являють собою сукупність землі, рослинності (дерева, чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших компонентів, які за своїм розвитком біологічно впливають один на одного та на довкілля.

Зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж автомобільних залізниць або інші такого типу насадження виконують різні охоронні функції: санітарно-гігієнічні, оздоровчі, водозахисні, протиерозійні тощо.

Порубка дерев в містах, селищах, інших населених пунктах (в парках, скверах, садах, на вулицях, на територіях підприємств, організацій, в придорожніх смугах, а також на сільгоспугіддях, садибах, дачних дільницях тощо) не охоплюється ознаками цього злочину і може бути кваліфікована як викрадення чужого майна. Заготівля поваленого вітром лісу (буреломного) розглядається як самоуправство. Викрадення зрубаної деревини є злочином проти власності.

Поняттям рослин охоплюються не тільки живі виростаючі їх види, а й насіннєвий або посадочний матеріал (семена, цибулини, бульби), а так само відповідна сільськогосподарська продукція (зерно, плоди тощо). Тяжкими наслідками слід визнати заподіяння значної матеріальної шкоди, зараження хворобами або загибель значної частини площ лісу, залишення великої площі землі без посадок тощо [16. c. 99].

Полювання — це висліджування з метою здобичі, переслідування і сама здобич (відлов, відстріл диких звірів та птахів). До полювання прирівнюється також перебування в мисливських угіддях з мисливськими об'єктами, рушницями чи іншими знаряддями здобичі, а також із здобутою продукцією.

Для ряду злочинів характерним є предмет. Предметом злочину ст.245 є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інші такі насадження. Предметом злочину ст.252 є території, взяті під охорону держави, та об'єкти природно-заповідного фонду. До них відносяться такі об'єкти природи, які являють собою велику наукову, історичну цінність, а також цінність в лікувально-оздоровчому плані. Наприклад, Нікітський ботанічний сад у Криму, Тростянецький парк в Сумській області, Дніпровські пороги в Запорізькій області, Одеські катакомби, Володимирська гірка в Києві. До об'єктів природно-заповідного фонду належать території та об'єкти систематичного нагляду, проведення комплексних досліджень і вивчення природних процесів та явищ, а також розробки наукових основ охорони довкілля. Предметом злочину ст.246 є ліс, тобто дерева і чагарники в природному стані, які невідокремлені від коріння і зростають у всіх лісах, незалежно від їх характеру, а також у заповідниках, на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду або в інших лісах, що особливо охороняються. Предметом незаконного полювання є дикі звірі та птахи, які перебувають у стані природної волі та відносяться до так званого мисливського фонду. Мисливський фонд це перелік видів дичини, на яку можна полювати за умови дотримання всіх правил полювання. Предметом цього злочину є риба різних видів, дельфіни, креветки, кальмари, восьминоги, раки, краби та інші водні тварини, які знаходяться в стані природної волі, а також морські водорості і трави, що мають промислове значення для виробництва добрива, медичних препаратів і продуктів харчування.

Незаконна ловля таких водних тварин, як видри, ондатри, та інших кваліфікується як незаконне полювання.

Дії осіб, винних в незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, які вирощуються різними підприємствами та організаціями в спеціально обладнаних або пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями або які знаходяться в розплідниках, у вольєрах диких тварин, птахів, підлягають кваліфікації як викрадення чужого майна [25 c. 54-57].

З об'єктивної сторони злочин ст.245 проявляється в знищенні або пошкодженні лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загально небезпечним способом.

Під знищенням розуміється повна загибель лісового масиву, припинення його існування, пошкодження — це часткова його загибель.

Об'єктивна сторона злочину ст.252 проявляється в знищенні чи пошкодженні зазначених територій. Знищення передбачає повну ліквідацію природного об'єкта, що становить комплекс природних цінностей або основної його частини, внаслідок чого природний об'єкт перестає існувати в науковому, оздоровчому або культурно-освітньому значенні. Пошкодження означає приведення природного об'єкта в часткову непридатність, якщо він значно втрачає своє вказане значення і не може бути використаний повною мірою.

Об'єктивна сторона злочину ст.246 проявляється в незаконній порубці лісу, тобто у відділенні дерев, що знаходяться в лісі, від кореня незалежно від засобів, що використовуються для цього, і способів (за допомогою сокири, пилки або механічної тяги тощо). Незаконною визнається порубка лісу без відповідного дозволу (тобто лісопорубного квитка чи ордера), виданого відповідним органом або, хоч і за лісопорубним квитком або ордером, але не на відведеній дільниці, в більшій, ніж дозволено кількості, не тих порід дерев або недозволеним способом. Закінченим злочин є з моменту, коли дерева зрубані і цим заподіяна істотна шкода.

Об'єктивна сторона злочину ст.247 полягає в порушенні правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки, між якими і вказаними порушеннями є причинний зв’язок [10. c. 186].

Об'єктивна сторона злочину ст.248 проявляється в незаконному полюванні, тобто в порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України. Полювання в заборонений час — це полювання в час, коли воно повністю заборонене або стосується лише тих звірів або птахів, на яких полювати заборонено саме в цей проміжок часу, а також полювання в заборонених місцях — де воно заборонено взагалі або може проводитися лише за спеціальним дозволом, наприклад, заповідники, зелені зони навколо міст та населених пунктів, в самих населених пунктах тощо.

Об'єктивна сторона злочину ст.249 проявляється в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Об'єктивна сторона злочину ст.250 проявляється в проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин.

Для відповідальності не потрібне настання шкідливих наслідків, досить самого факту проведення вибухових робіт з порушенням правил рибоохорони.

Об'єктивна сторона злочину ст.251 характеризується такими ознаками: наявністю дії або бездіяльності, що полягає, наприклад, в неправильному лікуванні тварин, неприйнятті заходів для виявлення діагнозу захворювання тощо.

Наслідками злочину є поширення епізоотії, тобто заразливих хвороб тварин, що відрізняються безперервністю та масовістю епізоотичного процесу (наприклад, ящур тощо), або інші тяжкі наслідки (наприклад, велика пошесть тварин чи птахів, масова загибель риби, дичини, бджіл, захворювання людей від хвороб, загальних для людей і тварин тощо).

Між порушенням ветеринарних правил і цими наслідками слід встановлювати причинний зв’язок [21. c. 170-187].

Суб’єктивна сторона характеризується умислом чи (або) необережністю.

Суб’єктами даних злочинів можуть бути будь-які особи.

Покараннями за злочини можуть бути:

1.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 245 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 245 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

2.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 252 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч 2 ст. 252 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

3.   Покарання за злочин: за ст. 246 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

4.   Покарання за злочин: за ст. 247 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

5.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 248 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого; за ч. 2 ст. 248 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього здобутого.

6.   Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 249 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого; за ч. 2 ст. 249 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього здобутого.

7.   Покарання за злочин: за ст. 250 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк від двох до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

8.   Покарання за злочин: за ст. 251 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк [3. c. 384].

Отже, розглянуті специфічні особливості злочинів проти навколишнього природного середовища дозволяють вважати їх самостійною групою злочинів, що і було реалізовано з прийняттям чинного КК. Це, а також позиція громадськості, занепокоєної станом довкілля, кількість нормативних актів та органів, що повинні їх застосовувати, налаштовують на оптимістичний лад. Насправді ж маємо досить сумну ситуацію, обумовлену наявністю масштабної екологічної злочинності. Ефективність боротьби з нею — не тільки у досконалості, виваженості кримінально-правових норм, а й у діяльності природоохоронних органів.

ВИСНОВКИ

Період реформування суспільних відносин в Україні визначається насиченістю подій. Слід відмітити, що однією з найбільш складних є проблема безпеки, яка стала не тільки наукою, а й засобом мислення, поведінки, реальністю дій для всього людства. В таких умовах зростає інтерес до теоретичних і практичних проблем екологічної безпеки і заслуговує на увагу вчених та практиків. Однак слід визнати, що на сьогодні екологічні проблеми є не достатньо вивченими. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ „Екологічна безпека”. В ньому зазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій й інших об`єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. В значній мірі вирішення даного питання визначено Конституцією України. Це також відображено у Законі від 25 червня 1991 року „ Про охорону навколишнього природного середовища”, де зазначено: охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України; а природні ресурси держави є власністю народу. Як відомо, здоров'я нації відображає соціально-економічний стан суспільства і його довкілля. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою демографічною проблемою. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії негативних факторів навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини. Прогнозовані до 2010 року зміни довкілля в низці регіонів спричинять несприятливі тенденції у стані здоров'я людей — хронізації патологій, зростанні онкологічних захворювань тощо. Про погіршення стану здоров'я українців свідчать і медико-демографічні показники: смертність з 1991 року почала превалювати над народжуваністю, а в 1996 році перевищувала її в півтора рази. Народжуваність в Україні знизилась у порівнянні з 1990 роком майже на 30%, а смертність зросла на 25,6%. Узагальнення лише наведених даних дає підстави зробити висновок про наявність складності екологічної обстановки. Значною мірою вона спричинюється масштабною екологічною злочинністю в Україні. Багато людей не розуміють тісного зв’язку між діяльністю людини і навколишнім середовищем, що являється наслідком відсутності знань та екологічної інформації. Існує гостра необхідність підвищити знання суспільства і ступінь їх участі в пошуку розумних рішень розвитку цивілізації і зберігання навколишнього середовища. Освіта допоможе людям в виробленні таких екологічних та етичних норм, цінностей і відносин, професійних навиків і способу життя, які потрібні будуть для забезпечення стійкого розвитку. Це допоможе людству правильно оцінювати соціально-економічну ситуацію і проблеми свого розвитку, заздалегідь застерігати негативні наслідки своїх діянь. Всім країнам світу потрібно забезпечити усі рівні навчальних закладів матеріалами екологічних проблем, зробити максимально доступною наукову літературу для широкого вивчення навколишнього середовища, його збереження, покращення людського середовища життя людства. Вивчення екології потрібно ввести в усі навчальні програми, починаючи з дитячих дошкільних і шкільних закладів. Особливу увагу слід звернути на підготовку майбутніх керівників промислових підприємств, сільського господарства, транспорту і інших різноманітних сфер людської діяльності. Велике значення має створення різних шкільних і громадських організацій, які б впроваджували в життя політику захисту навколишнього середовища, питної води, побутової і промислової санітарії. Необхідно максимально втілювати в життя суспільства через різні засоби масової інформації населення цінність оточуючої нас природи, її важливість в житті людства, правильне застосування промислових технологій, які б забезпечували високу продуктивність праці з найменшою шкідливістю для природи. Перспективними є наукові розробки по використанню екологічно чистих джерел енергії, тобто енергії води, сонця, вітру. Слід зазначити, як потрібні міжнародні організації, які б здійснювали контроль за виконанням кожною країною зобов’язань по охороні навколишнього середовища, контролювати правильність використання природних ресурсів, застосування технологій з різними очисними спорудами і фільтрами. З розвитком цивілізації потрібно паралельно з новими технологіями постійно вносити корективи щодо екологічних проблем. В свідомості людей повинна бути, насамперед, екологія, а вже потім високотехнологічне виробництво товарів народного споживання. На території України зосереджено велику кількість екологічно небезпечних виробництв. Для порівняння: загальна площа України становила лише 2% території колишнього Союзу, але на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу і відповідно 25% припадало забруднення природного середовища колишнього СРСР. А причиною такої концентрації виробництв були низькі знання тодішнього керівництва і нехтування екологічною наукою. Погані знання екології стали наслідком знищення природних річок, створені штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води, що порушило природний водний баланс. Незнання екології також призвело до отруєння землі пестицидами та іншими отрутохімікатами, які негативно впливають на людське здоров’я. На екологічні проблеми не звертали уваги, виділялося мало коштів на охорону природного середовища, а в більшості випадків, взагалі, не було ніяких витрат на екологію, вважаючи що весь час так буде. Але можливості природи самовідновлюватись не безкінечні, її потрібно допомагати в цьому. Заощадивши на екології, людство втрачає на своєму здоров’ї, якості і тривалості життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.         Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.

2.         Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 240 с.

3.         Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – c. 384

4.         Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

5.         Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

6.         Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001. – 568 с.

7.         Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 615 с.

8.         Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України./ Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.

9.         В.А. Ломако, В.І. Борисов, В.І. Касинюк /”Суб’єктивна сторона злочину” (методичний посібник для студентів). Харків 1993 р. – 256 c.

10.       М.Й. Коржанський /”Кваліфікація злочинів” - Київ 1998 р. 186 c.

11.       Гавриш С.Б. / ”Уголовно – правовая охрана природной среды. Проблемы теории и развития законодательства” Харків 1994 р. – 247 c.

12.        Бажанов М.І./ ”Уголовное право Украины. Общая часть: конспект лекций” Дніпропетровськ 1992 р. – 163 c.

13.        Екологічне право: Навч. посіб. для дистан. навчання. – К.: Університет «Україна», 2006. – 303 с.

14.        Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року.

15.        «Екологічне право»./ Навчальний посібник для дистанційного навчання за ред.. Т.М. Кілічава. Київ, 2006 р. – 320 c.

16.        Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року // ВВР. – 1994. - № 17. – 99 с.

17.        Земельний кодекс України від 20 жовтня 2001 року // ВВР. – 2002. - № 3-4. 27 с.

18.        Кодекс України “Про надра” від 27 липня 1994 року // ВВР. – 1994. - № 36. – 340 с.

19.        Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // ВВР. – 1995. - № 24. – 189 с.

20.        Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року // ВВР. – 1993. - № 25. – 274 с.

21.        Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства: Наукове видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 170-187 с.

22.        Навроцький В.О. Злочини проти природи: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997. – 56 с.

23.        Матвейчук В.К. Кримінально-правовий захист атмосферного повітря. – К., 1994. – 96 с.

24.        Шульга А.М. Кримінально-правова охорона земель від забруднення або псування. Автореф. Дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2004.

25.        Голуб С. Об’єктивна сторона складу незаконного полювання і питання його кваліфікації. // Право України. – 1998. - № 3 . – 54-57 с.