Курсовая работа: Дія нормативно-правових актів

Курсовая работа: Дія нормативно-правових актів

Мінстерство внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції

Кафедра теорії держави і права

Курсова робота

на тему:

«Дії нормативно-правових актів»

КИЇВ-2009

Зміст

Вступ

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

1.1 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

1.2 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

2. Межі дії НПА в часі

3.Дія нормативно-правового акта у просторі

4.Дія НПА за колом осіб

5. Принцип вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Всі нормативно-правові акти мають визначені, тимчасові, територіальні обмеження (кордони) свого існування і дії, а також розповсюджуються на визначене коло осіб (суб’єктів права). Для практики безпосереднє значення має проблема межі дії нормативних актів. Вона включає в себе чотирі питання: На які суспільні відносини даний акт розповсюджується; З якого моменту і по який нормативний акт має юридичну силу; На яку територію він розповсюджує свій регулюючий вплив; Які його адресати. Нормативні акти регулюють різні за своїм характером відносини.

Актуальність цієї теми полягає в значені нормативно-правового акту, можливості впливу його нарізні сторони розвитку держави та врегулювання суспільних відносин. Наприклад, акти, розраховані на врегулювання майнових і пов’язаних з ними не майнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки. Іншими словами, тільки в якості вийнятку (в ситуації так званого субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть розповсюдити свої дії на відносини, що регулюються нормативними актами іншої галузі права. В предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключають дію актів по відношенню до події або інших станів в яких не може брати участь воля людини. Такого роду обставини можуть виступати тільки в якості юридичних фактів, тобто закон може пов’язати з ними настання юридичних наслідків, але вплинути на їх хід норми права безсилі. Законодавець виключає притягнення до відповідальності за образи думок, вважаючи таку практику реакційною.

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії (в просторі, за колом осіб, в часі); момент набуття чинності та момент припинення його дії, а також зворотна сила закону, аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В. Колісник, В. Котюк, О. Михайленко, В. Прилуцький, С. Шевчук, Копейченков В.В.

Деяким проблемам значення місця і ролі нормативно-правового акту в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: С. Алексєєва, Венеєв Ю.А., Тихомиров Ю.А., Слободчиков Н.А., Василевич Г.А. Бахрах Д.Н., Блім М.І., Тиллє А.А., Гаврилов Е.П., Маков В.П., Межведев А.М.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі нормативно-правового акту в житті держави. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але, надзвичайно актуальні й складні питання його врегулювання відносин в державі законом, його виконання, дотримання наказів, інструкцій тощо.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

-   з`ясувати основні етапи правотворчості НПА;

-   розкрити поняття, ознаки види нормативно-правового акту. Чим НПА відрізняється від інших джерел права;

-   розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;

-   з’ясувати основні напрями дії НПА;

-   звернути увагу на зворотню силу закону;

Об`єктом дослідження – дія нормативно-правового акту.

Предметом дослідження є статус та значння закону та підзаконного актів, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації НПА для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування нормативно-правовових актів.

Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони, категорії діалектики.

Системний метод застосовувався при аналізі понять «нормативно-правовий акт», «закон», «підзаконний акт». Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов’язані з значимістю закону і підзаконного акту іх дієвістю і важливістю в демократичних країнах. Крім загальних методів використовувались й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку реалізації НПА. Соціологічний метод вданній роботі виконує дійсний вплив законів, підзаконних актів на поширення їх дії в суспільстві та їх значення.

Структура й обсяг роботи. Відповідно до мети завдань, об’єкта й предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (обсяг), та переліку використаних джерел (найменування).

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права та розрахований на багаторазове використання. [11,455]

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою для багатьох правових систем сучасності. Поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг: можливість чітко сформувати зміст прав та обов’язків, швидко довести його до відома адресатів, створити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови швидкого відшукання потрібної норми, оперативної її зміни чи скасування, здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї кількості юридичних норм.

У Конституції України чітко визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб’єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб’єктів та порядок дії в часі, просторі.

Характерними ознаками нормативно-правового акта є:

ü   НПА приймається або санкціонується державою чи народом;

ü   НПА завжди містить НП або відміняє діючі;

ü   НПА завжди чітко формулює права та обов’язки;

ü   НПА приймається за певною юридичною процедурою;

ü   НПА має форму письмового акта та відповідні реквізити (вид акта – закон, указ, постанова; найменування органа, який його видав; дату прийняття; державний реєстраційний номер);

ü   НПА публікуються в офіційних друкованих виданнях;

ü   має юридичну силу (це властивість НПА діяти та породжувати юридичні наслідки: а саме, виникнення, зміну чи припинення правовідносин);

ü   має визначену структур (розділ, параграфи, пункти) та зміст (назва, дата, місце і суб’єкт прийняття);

ü   є результатом особливої діяльності держави, яку іменують правотворчою.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

·          він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

·          дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

·          дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

·          дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

·          нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Нормативно-правовим актам властиві наступні основі юридичні властивості:

·          вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

·          містять у собі правові норми;

·          мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

·          володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Нормативно-правовий акт може прийматися також у порядку делегованого законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю держави і є виразом її волі.

Нормативно-правові акти слід відрізняти від іншого різновиду правових актів – актів застосування права. Їх об’єднує загальна юридична природа, і те, що ті та інші містять державно-владні розпорядження, але у актів застосування ці розпорядження мають індивідуальний, конкретний (як за суб’єктом так і за змістом) характер.

Основне завдання нормативно-правового акта, як будь-якої форми права – зберігати правову інформацію і оптимальним чином доводити її до адресатів.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію норми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Варто звернути увагу, що поняття акт узагалі ж вживається в теорії права в двоякому змісті. Один – це акт як дія, другий – це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті і позначається нормативно-правовий акт як джерело права.

Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення.

Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права.

У цьому плані нормативно-правовий акт є найбільш зручною і довершеною формою для всіх суб’єктів права (громадян, держави і т. п.).

За допомогою нормативно-правового акта держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу управлінню суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави).

Коталечук С.П. вмділяє таку класифікацію нормативно-правових актів за наступними підставами:

1.         За юридичною силою:

v   закони (що мають вищу юридичну силу);

v   підзаконні нормативні акти (що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання);

Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і ЗУ «Про нормативні акти». ЮС нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормативності. [9,109]

2.         За сферою дії:

v    загальні

v    спеціальні

v    локальні;

3.         За характером волевиявлення:

v    акти встановлення

v    акти зміни

v    акти скасування норм права;

4.         За галузями законодавства:

v    цивільні

v    кримінальні

v    адміністративні

v    адміністративно-процесуальні та інші.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та інші);

5.         За суб’єктами ухвалення:

v    на акти органів держави;

v    народу в процесі референдуму

v    громадських об’єднань, трудових колективів

v    спільні акти органів держави і недержавних утворень;

6.      За ступенем загальності правових норм на:

v  загальні

v  конкретні;

7.      За часом дії:

v  визначено-строкові;

v  невизначено-строкові;

8.      За обсягом та характером дії:

v  акти загальної дії

v  акти обмеженої дії (спеціальні)

v  акти виняткової дії

9.      За зовнішньою формою виразу:

v  зхакони

v  укази

v  постанови

v  рішення

v  розпорядження

v  накази

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

1.         Конституція України – Основний Закон держави.

2.         закони, прийняті на референдумі;

нормативно-правові акти Верховної Ради України:

3. закони України;

Підзаконні нормативно-правові акти:

4.         постанови ВР України;

5.         нормативно-правові акти Президента України – укази Президента України;

6.         нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України – постанови Кабінету Міністрів України;

7.         нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази.

8.         нормативно-правові акти державних адміністрацій – розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

9.         нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування – рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

10.      локальні нормативно-правові акти – нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

Створення нормативно-правового акта має багато передумов для його приведення в дію. [9,108] Зокрема маються такі етапи правотворчості нормативно-правового акта:

1)         Підготовка проекту НПА:

а)         Прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

б)         Текстове викладення змісту;

в)         Обговорення проекту;

г)         Узгодження проекту з компетентними органами;

д)         Доопрацювання проекту.

2)         Прийняття НПА:

а)         а. офіційне внесення проекту на розгляд правотворчого органу;

б)         b. обговорення проекту, внесення змін та доповнень;

в)         c. введення в дію та надання документу юридичної сили;

г)       d. опублікування нормативно-правового акта (доведення до виконавців).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, без статейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи – об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи – у глави.

Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

·          зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

·          у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

·          іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Згідно з відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права) полягає в тому, що:

– по-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

– по-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, – це акт застосування норм права).

Дія нормативно-правових актів – це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Отже, нормативно-правовий акт відіграє важливу роль в розвитку державою. За допомогою даних актів здійснюється державне управління державою та врегулювання суспільних відносин в державі. Нормативно-правовий акт має своє життя, тобто дію у часі. у просторі та за колом обігу.

1.1 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

На думку Пендюри М.М. закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

Коталейчук С.П. розуміє закон, як, це НПА прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури вщим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який регулює найбільш важливі суспільні відносини та наділені вищою юридичною силою.

На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу.

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За юридичною силою:

§   Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

Конституцію бувають:

§   Кодифіковані – становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами.

Правда, Конституцію Франції 1958 р., яка є кодифікованою, не можна називати моно конституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішення Конституційної ради прирівняти такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р.;

§   Некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права;

§   Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чинои можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон э стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуриу:

v найменування органу, що прийняв акт;

v назва закону;

v правові припаси закону та наслідки їх невиконання;

v скасування законом інших нормативних правових припасів;

v норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

v підпис відповідної посадової особи;

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

–   він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

–   закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

–   він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

–   для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За данноюхарактеристикою закони поділяються:

–   Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

–   Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.

–   звичайні або біжучі закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

–   надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

–   допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначено блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції У країни можна дійти висновку, що конституційним законом. Слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Герба України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції України (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших;

§   Органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

§   Звичайні (поточні) закони – акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних груп.

Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються просто більшістю голосів, звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

v    кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

v    поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо):

v    забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо.

Їх ризначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом».

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

2. За строком дії:

1)         постыйні – закони, що діють буз обмеження строку;

2)         тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, ЗУ «Про оподаткування», «Про бюджет на 2007 рік»);

3)         надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей законами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів «Про працю».

3. За сферою дії:

v    закон загальної дії («Про охорону навколишнього природного середовища»);

v    закон обмеженої дії (Закон верховної Ради АРК).

Отже, дія закону чи навіть окремої його норми права – це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

1.2 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

На думку Пендюри М.М. підзаконні нормативно правові акти – це документи компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Коталейчук С.П. вважає, що підзаконний нормативний акт – це акт нижчої державної інстанції, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам.

Підзаконні НПА повинні бути засновані на законі і не повинні йому суперечити. В Україні підзаконними (за ієрархією) нормативно-правовими актами є наступні(класифікаціяОтже):

1. За суб’єктами видання:

v   Укази і розпорядження Президента України – відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: «Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97 р.

v   Постанови Президії Верховної Ради – як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

v Рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

v   Постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК. – КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР».

v   Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.

v Розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

v   Рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів – Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.

v ;Інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств України;

v Рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

v   Накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів – Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

v   ; Нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ організацій (локальні) – акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

2. За юридичною силою (за сферою дії):

загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти КМУ);

відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).

Отже, підзаконні акти – це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і на виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.

2.         Межі дії НПА в часі (темпоральна дія, вступ у дію і припинення дії)

Вступ у дію (або поновлення дії)

Строк набуття чинності не зазначено в самому акті:

1) співвідноситься з моментом (датою) офіційного опублікування.

Закони (рішення), прийняті в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх офіційного опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк (датою їх прийняття є день проведення референдуму).

За загальним правилом, встановленим законодавством, нормативні акти парламенту України починають діяти на всій її території після 10-денного строку з дня офіційного опублікування (зобов’язані бути опублікованими протягом 15 днів після підписання і прийняття до виконання Президентом України); нормативні акти парламенту Італії – на 15-день після їх опублікування;

2) з моменту прийняття парламентом (наприклад, Конституція України) або іншим суб’єктом правотворчості (урядом, міністерством тощо);

3) у міру одержання адресатом – поступово на території країни (акти з обмежувальним грифом).

Строк набуття чинності зазначено в акті:

1) з дати, що позначена в самому нормативно-правовому акті. Так, у Законі України «Про захист економічної конференції» від 27.02.2001 р. зазначено, що він вступає в дію через рік після його опублікування, тобто 27.02.2002 р. (за винятком двох пунктів останнього розділу, які вступили в дію з дня опублікування, тобто 27.02.2001 р.);

2) з дати, що вказуються в актах, спеціально виданих з цією метою. Так, спеціально виданими актами в 1991–1996 р., до прийняття Конституції 1996 р., в Україні служили постанови Верховної Ради, у яких установлювався: а) час вступу законів України в дію; б) час вступу законів СРСР у тимчасову дію. Датою набуття чинності, як правило, об’являвся день опублікування або момент настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону тощо). Наприклад, разом з опублікуванням ЗУ «Про державну таємницю» від 10.03.1994 р. була оприлюднена Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію ЗУ «Про державну таємницю», дня опублікування. Така постанова за юридичною силою рівнозначна закону.»

Після прийняття Конституції 1996 р. дата вступу законодавчих актів у дію в Україні стала повідомлятися в спеціально виданому законі

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:

–   пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності; 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

–   переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)

–   зворотна дія – нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст. 58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Предметом дослідження є різноманітність способів набуття чинності нормативно-правовими актами в Україні

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Порядок набуття чинності нормативно-правовими актами в Україні надано в таблиці 1.

Якщо строки визначені днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то останнім днем вважається перший після нього робочий день (ст. 87 Цивільного процесуального кодексу України);

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр» (ст. 1 Указу

Президента України від 10.06.97 р. При всіх умовах закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, які не доведені до відома населення-у порядку, встановленому законом, не є чинними

Момент набуття чинності нормативно-правового факта не обов’язково збігається з моментом його прийняття і залежить від того, хто є суб’єктом прийняття (народ, парламент, уряд та ін.) і який його зміст (присвячений він правам і обов’язкам громадян чи ні, має грифи «секретно», «особливої важливості» чи ні). Так, неопубліковані акти Верховної Ради і Президента України з обмежувальним грифом вступають в дію з моменту їх одержання державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо орган, який його видав, не встановив інший строк набування чинності. Оприлюднення такого акта вважається доведення його до відома підприємств, установ, організацій і осіб, на які він поширює свою дію. Введення в дію НПА – це спосіб набуття ним юридичної сили.

Таблиця 1

Припинення (або призупинення) дії

1) З моменту (дати) визнання його таким, що втратив дію в зв’язку із закінченням строку, на який він був прийнятий (наприклад, Закон про державний бюджет приймається на один рік);

2) з моменту (ати) визнання його таким, що втратив дію, в зв’язку зі зміною обставин, на які він був розрахований (наприклад, закон про правовий режим надзвичайної ситуації, оголошений в зв’язку зі стихійним лихом на території держави, утрачає дію після закінчення стихійного лиха);

3) з дати прямого скасування (в Україні – спеціально призначеним актом ВР) або призупинення дії нормативно-правового акта (чи його частини) рішенням Конституційного Суду у разі визнання його (її) невідповідності Конституції країни;

4) з дати фактичного скасування – прийняття нового акта вищої або однакової сили по тому ж предмету регулювання – без формального скасування старого акта;

5) з моменту призупинення дії акта на певний строк (наприклад, дію Сімейного кодексу в Україні було призупинено до моменту набуття чинності Цивільного кодексу).

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта – тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності».

Момент припинення дії нормативно правового акта є моментом втрати його юридичної сили.

Отож, дія нормативно-правового акту в часі пов’язана з вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили. В Україні діють норми про порядок опублікування і вступу в силу нормативно-правових актів. Строки, протягом яких нормативно-правові акти зберігають свою чинність, можуть бути визначені: з моменту опублікування; по закінчені визначеного терміну після його обнародування. Частина 5 ст. 94 конституції України проголошує, що закон вступає в силу через 10 днів з дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше з дня його опублікування.

Нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу: коли закінчується строк їхньої дії (якщо вони були прийняті на певний строк); у зв’язку з виданням нового нормативно-правового акту, який замінює раніше діючий; на основі прямого припису органу про відміну даного НПА

3. Дія нормативно-правових актів у просторі

Дія нормативно-правового акту у просторі – це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Усі нормативно-правові акти мають визначені часові та просторові межі свого існування і дії, а також поширення на певне коло осіб. Для НПА в просторі пов’язана з поширенням його на території всієї держави або визначену його частину (Автономно Республіка Крим).Територія України включає в себе: земну територію, внутрішній водний простір, надра; територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір у межах кордонів держави (на висоті 35 кілометрів); території посольств і консульств; повітряні та морські судна військового і цивільного флоту, які перебувають у відкритому морі або в повітрі під прапором і гербом держави та ін. [10.317]

Територіальні межі дії нормативних актів закріплюють суверенітетом держави і його юрисдикцію.

Дія за колом осіб обумовлена тим, що нормативно правові акти діють на всіх адресатів-суб’єктів у рамках територіальної сфери (які знаходяться на даній території). Адресатами нормативно-правових актів можуть бути всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства або визначені групи населення, всі посадові особи або окремі їхні категорії, юридичні особи, підприємства, установи організації. Разом з тим існують спеціальні нормативні акти, які поширюються тільки на окремі категорії громадян. Також існує принцип екстериторіальності, відповідно до якого частина території держави визначаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, які знаходяться на території тієї держави, чиє посольство розміщене в конкретному приміщені або чиїми представниками вони фактично є.

Дія НПА в просторі відбувається у відповідності з територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип – це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а)      на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б)      на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в)      на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Територіальна дія НПА окреслена територією держави (України), окремого регіону (Криму), адміністративно-територіальної одиниці (обласного, районного, міського масштабу). Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, НПА АРК – на власну територію в межах повноважень, визначених повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією АРК від 21.10.1998 р. У федеративних державних актах загально федеративних органів поширюються на всю територію федерації, а акти суб’єктів федерації діють у межах їх території. Наприклад, акти уряду Мордовії (постанови і розпорядження) обов’язкові для виконання на території цієї республіки, а не всієї Російської Федерації. Що стосується актів (рішень) органів місцевого самоврядування, то як в унітарні, так і федеративній державах вони діють у межах відповідних адміністративних границь. (Про те, розуміється під територією держави)

Юрисдикція держави не обмежується її територією – закони держави у певних випадках мають екстериторіальну дію, ще відома як право екстериторіальності держав (англ. Exterritorial).

Екстериторіальний принцип – це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.

Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядається як частина території держави прапора або розпізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди користувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів – особливих прав і привілеїв, якими надаються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місцях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема правом недоторканості приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв і імунітетів.

Важливо, територіальний принцип у чистому вигляді в законодавстві держав майже не зустрічається, оскільки він доповнений екстериторіальним принципом: 1) національним – чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені її громадянином за кордоном; 2) реальним – чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені за кордоном і спрямовані проти інтересів даної держави, незалежно від громадянства злочинця.

У разі входження держави в різні союзи (співдружності, співтовариства, конфедерації), норми цих союзів поширюються на дану державу. Міжнародні договори, укладені державою і ратифіковані парламентом, також мають обов’язкову дію на території цієї держави.

На основі вище сказаного матеріалу розглянемо порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами дії:

1.Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2.Згідно з ч. 5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта – з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

3.Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

4.Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

5.      Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Отже, дія НПА в просторі пов’язана з теоріторіальними межами дії акта. Юриздикція держави не обмежується її територією в таких випадках діє право екстериторіальності, тому акт може поширюватися не лише на території держави, а і за її межами й мати такуж саму юридичну силу.

4. Дія нормативно-правових актів за колом осіб

Порядок дії НПА за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію її приписів. У цьому виявляється тісний зв’язок двох меж дії НПА: за колом осіб і в просторі (територіальна дія).

Всі особи – суб’єкти права:

1.      громадяни держави;

2.      іноземні громадяни (у тому числі особи, що володіють дипломатичними імунітетом і привілеями);

3.      особи без громадянства (апатриди);

4.      особи з подвійним громадянство (біпатриди);

5.      біженці;

6.      почесні громадяни;

7.      усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види НПА у дії за колом осіб:

1) Загальної дії – розраховані на всіх осіб, що перебувають на території держави. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (у тому числі за кордоном); на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо на території України такі особи притягнуті до кримінальної відповідальності за КК України.

2) Спеціальної дії – розраховані на певне коло осіб. Деякі закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб’єктів. Інші – лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не зберігається.

3) Виняткової дії – роблять вилучення з нормативних актів загальної і спеціальної дії в процесі реалізації їх приписів (як правило, шляхом прийняття правозастосовних актів).

Так, іноземні громадяни й особи без громадянства зрівняні в правах і обов’язках громадянами держави (головним чином, у соціально-правовому статусі). Однак є деякі випадки в політико-правовому статусі і ряді інших. Їм не надаються окремі права і на тих не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними в представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі в Зброєних силах.

Винятковість дії актів спостерігається відносно осіб, які користуються правом екстериторіальності. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин тощо), що перебувають на території не власної держави, наділені імунітетом – дипломатичним, консульськім тощо, який встановлює певні пільги. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування в питаннях, пов’язаних з їх службовою діяльністю. Власним правом екстериторіальності користуються і дипломатичні представники України в період їх перебування в інших країнах.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виняток зі сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканими. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Вони мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об’явити персоною нонграта, але до них не можуть бути застосовані заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.

В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.» І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності».

Ст. 1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Офіційний вісник Президента України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Отже, на порядок дії НПА за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб’єктами відносин, на які він розрахований.

5. Принципи вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів (Конституційний суд України у своєму рішенні в справі про зворотну силу в часі законів та інших НПА від 09.02.1999 р. підтвердив, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися):

Пряма дія – новий закон поширюється на відносини, які виникли після набуття, тобто на всі нові факти і на триваючі «старі» факти (лише з моменту набуття чинності) – діє лише «уперед».

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадянам у своїх вчинках орієнтується на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Зворотна сила закону – закон поширює дію на нові і старі відносини, що виникли до і після набуття чинності, тобто закон поширюється на усі факти не лише «уперед», але і «назад».

Зворотна сила закону допускається у рідкісних випадках:

1) при наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили

2) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, тобто новий закон поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі)

3) у правилі про неодмінне надання зворотної сили адміністративному закону, який пом’якшує або скасовує адміністративну відповідальність (зворотна дія закону про адміністративну відповідальність у часі поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права)

Правило про додання зворотної сили кримінальному закону має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксовано в ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ухвалено Генеральною Асамблею ООН 16.12.1966 р.: «…не може призначається важче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кримінального злочину. Якщо після здійснення злочину законом установлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ч. ст. 58 Конституції України 1996 р. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9.02.1999 р. ч. 1 ст. 58 не поширюється на юридичних осіб. Докладніше про зворотну дію кримінального закону говориться в ст. 5 КК України: «Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набування таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». Якщо закон частково пом’якшує відповідальність, а частково її підсилює, то він має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом’якшує відповідність. Зворотної дії в часі не має закон про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння або підсилює кримінальну відповідальність.

Зворотна дія адміністративного закону, відповідно до чинного в Україні Кодексу про адміністративні правопорушення, поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права і не стосується процесуальних норм. Провадження в справах про адміністративні правопорушення проводиться на основі закону, що діє не під час вчинення правопорушення, а під час і за місцем розгляду справи. Тобто якщо особа вчинила адміністративний проступок, коли діяли одні норми, а справа розглядалядається пізніше, коли стали чинними нові процесуальні правила, провадження має відбутися відповідно до нових норм.

Переживання закону – старий закон, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) продовжує поширювати свою дію на старі триваючі факти з окремих питань, тобто поширюється на факти, що виникли до вступу в дію і не припинили свого існування. Наприклад, після розпаду СРСР Верховною Радою України 12.09.1991 р. ухвалена постанова про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.

Закони втрачають дію:

·          після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

·          у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

·          у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

·          у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Так, наприклад, 13 травня 1997 року Суб'єкт права на конституційне подання – народні депутати України – просить дати офіційне тлумачення: статті 58 та пункту 2 Перехідних положень КонституціїУкраїни щодо можливості застосування статей 78 і 81 КонституціїУкраїни до народних депутатів України, обраних до набуття неючинності.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією табільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула КонституціїУкраїни).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, колизакони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

У тексті Конституції України немає застереження щодо надання зворотної сили статті 78 Конституції України. Більше того, пункт 2 Перехідних положень Конституції України, продовживши строк діяльності нинішнього складу Верховної Ради України до чергових виборів у березні 1998 року та визначивши, що «Верховна Рада України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією», не передбачає зміни умов здійснення повноважень народними депутатами України відповідно до статті 78 Конституції України. У Перехідних положеннях Конституції України немає також застереження щодо складання присяги народними депутатами України, обраними до набуття нею чинності, як умови продовження строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання.

З викладеного випливає, що до закінчення строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання зазначені вище умови здійснення повноважень народними депутатами України, які обирались у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, тобто до дня набуття чинності Конституційним Договором, і на цей день поєднували депутатський мандат з іншими видами діяльності, не можуть без їх згоди змінюватись. Не мають зворотної дії в часі також вимоги статті 79 Конституції України щодо народних депутатів України, обраних до набуття нею чинності.

На основі викладеного та керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 61, 63, 65, 67, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив: 1. Статтю 58 Конституції України та пункт 2 Перехідних положень Конституції України потрібно розуміти так, що дія частин другої і третьої статті 78 та частини четвертої статті 81 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні було встановлено обмеження на таке поєднання.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образним висловом С. Алексєєва, новий нормативний акт ніби розтинає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію [4,311].

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше правило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2001 року, а дружина – 1 березня 2002 року. Виникає питання: хто вважається власником майна, успадкованого 1 грудня 2001 року та 1 березня 2002 року? За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чинності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом).

Переживаюча дія старого акта – це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта [4,311]. Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подивимось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вказівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2002 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх приватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщини дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою закону новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладених до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укладених після 1 січня 2002 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значення, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю).

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону.

Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки закони, що пом'якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону – воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, – момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів [4,313]:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Отже, нормативно-правовий акт зворотної сили не має, тобто дія його не поширюється на ті відношення, які вже існували до моменту вступу його в юридичну силу, за винятком двох випадків: якщо в нормативному акті про це сказано або якщо нормативний акт пом’якшує відповідальність (кримінальну, адміністративну) тут діє (як виняток) зворотна сила закону.

Висновки

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

Нормативно-правовий акт – з огляду на їх формальну обов‘язковість, є досить не однозначними. Це пояснюється, зокрема, тим, що вони приймаються різними суб‘єктами. Ця властивість названих актів відображається поширенням їх юридичної сили.

В даній роботі висвітлюється дія НПА, що є дуже особливим в правовій системі країни. Тому, що дієвість законів, підзаконних актів регулює життя громадян в суспільстві.

Дія нормативно-правових актів – це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний НПА призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення межі його дії є необхідною умовою забезпечення і застосування прав виконання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дії НПА обмежена трьома параметрами:

1.         Дією у часі, тобто терміном дії або часу протягом якого НПА має юридичну силу;

2.         Простором, на який розповсюджується дія НПА;

3.         За колом осіб, які підпадають під дію НПА, тобто в яких на підставі цього НПА виникають конкретні юридичні права та обов‘язки.

Дія нормативно-правових актів у часі обмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої.

Тобто слід розрізняти:

·          Введення в дію;

·          Припинення дії

·          Зворотну силу дії

Нормативно-правовий акти починають діяти:

a)         З часу, що зазначений у самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті;

b)         Після 10 днів моменту опублікування;

c)         Якщо НПА не публікується, то з моменту одержання його виконавцями.

Підсумовуючи сказане, можна зробити певні висновки

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як – джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні – соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.