Контрольная работа: Відповідальність за згвалтування

Контрольная работа: Відповідальність за згвалтування

Відповідальність за зґвалтування

Вступ

Вперше поняття «зґвалтування» зустрічається в XI в. в «Руській правді», а саме в «Статуті Ярослава Володимировича». У ньому зазначалось: «Коли наскочить на жінку на коні». Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування — грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти особи привілейованого стану. В 1529 році був прийнятий перший статут Великого князівства Литовського, котрий, який встановлював: «Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається». У першому загальноросійському («великокнязівському») Судебнику 1497 р. знайшли застосування норми «Руської правди», звичаєвого права того періоду, судової практики й литовського законодавства. Саме в цьому документі злочини проти моральності (звідництво, порушення сімейних основ і ін.) уводяться в загальну систему злочинних діянь. Раніше ж вони були відомі тільки церковному законодавству (ст.ст. 25, 26 гл. ХХП). Судебник 1550 р. багато в чому дублює й розвиває норми першого Судебнику. Соборне уложення 1697 р. Зґвалтування згадується в ст. 30 гл. VII Уложення, що передбачає відповідальність за злочини, вчинений військовослужбовцями при проходженні на службу або під час повернення з неї. Закон особливо виділяє вбивство й зґвалтування як найтяжчі злочини, що тягнуть страту. Артикул військовий 1715 року. Глава 20 Артикулу військового регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком відносився до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішення. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти чесної жінки або блудниці: «…насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід… не на особу, але на справу й саме обставини дивитися» і «коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідчується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи». В 1845 р. було прийнято «Уложення про покарання карних й виправних», система злочинів якого включала дванадцять розділів, у тому числі й розділ Х «Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб» (ст.ст. 1920—2039) і розділ XI «Про злочини проти прав сімейних» (ст.ст. 2040—2093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікуюча обставина іншого злочину. Карний кодекс 1903 р. Регламентувались злочини проти моральності главами 26 «Про злочинні діяння проти особистої волі» і 27 «Про непотребство» Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що по різних обставинах залежить від винного. Як покарання за ці злочини виступало тримання у в'язниці або у виправному будинку. Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР — за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, як міра відповідальності за злочин, вчинений за особливо кваліфікуючих обставин, — до страти як найвищої міри покарання. У сучасних нормативно-правових актах вища міра покарання за зґвалтування це позбавлення волі. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров’я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий. Теоретичної та практичної значущості спеціальне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за зґвалтування набуває й у зв’язку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року (далі – КК або КК України) з врахуванням того, що зміст окремих положень ст. 152 КК зазнав серйозних змін порівняно з відповідними положеннями ст. 117 КК 1960 року. Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів. У цьому сенсі аналіз Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» дозволяє сформувати комплексне уявлення про кримінальну відповідальність за зґвалтування. Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини висвітлювали радянські, російські та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, П.П. Бліндер, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, А.А. Жижиленко, А.М. Ігнатов, Т.В. Кондрашова, П.І. Люблінський, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В. Натансон, А.В. Наумов, П.П. Осіпов, В.Н. Сафронов, Н.М. Свидлов, Є.В. Фесенко, М.Н. Хлинцов, А.П. Чуприков, Б.М. Цуприк, С.Д. Шапченко, Я.М. Яковлєв та інші. Окремі проблеми національного кримінального законодавства та кримінального законодавства іноземних держав з позиції порівняльного правознавства досліджували відомі вчені кінця ХІХ – початку ХХ століття (Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.В. Єсипов, О.Ф. Кістяківський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, М.П. Чубинський) та автори радянських часів (М.А. Гельфер, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, І.І. Карпець, Н.А. Крашенинникова, В.М. Кудрявцев, В.А. Лихачов, Н.В. Ляс, І.C. Ной, А.А. Піонтковський, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та інші). Значні доробки у компаративістиці напрацювали західні вчені, серед яких Р. Давид, А. Есмен, К. Жоффре-Спінозі, Х. Кьотц, Л.Р. Сюкияйнен, К.Цвейгерт. Безпосередньо питаннями порівняльного кримінального права займаються Г.О. Єсаков, А.І. Жалінський, Н.Є. Крилова, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Маліновський, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С.Нікіфоров, К. Осакве, Ф.М. Рєшетніков, А.Х. Саїдов, А.В. Савченко, А.В. Сєрєбрєнікова, А. Тер-Акопов, Ю.А. Тихомиров, М.І. Хавронюк, І.В. Хохлова, О.П. Шем’яков, С.С. Яценко та інші.

Статистика в Україні

Основна частина

За змістом статті 152 Кримінального кодексу України (далі - КК) зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152 КК. Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Основний безпосередній об’єкт злочину - статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здорова, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню. Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. Ст., 152 не містить обмеження у тому плані, що зґвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання. На кваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто Притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості. З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується). Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеро сексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза. Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 або деякими іншими статтями Особливої частини КК. Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним. Тому не є кримінальне караними настирливі пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт, якщо вони не поєднуються з жодним із таких способів.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту. У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного. При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесення ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його). Фізичним насильством, передбаченим диспозицією статі 152 КК, слід вважати умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан. Такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо. Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. У разі поєднання насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження дії винної особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною статті 122 КК та відповідною частиною статті 152 КК. Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи). Заподіяння в ході зґвалтування з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи тілесних ушкоджень її родичам чи близьким їй особам, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 152 КК та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я особи, оскільки у такому разі умисел суб'єкта злочину направлений не тільки на вчинення зґвалтування потерпілої особи або насильницького задоволення щодо неї статевої пристрасті неприродним способом, а й на заподіяння шкоди здоров'ю іншій особі (іншим особам). Погрозою застосування фізичного насильства як способу подолання чи попередження опору потерпілої особи слід вважати залякування її застосуванням такого насильства до неї або до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Погроза застосування фізичного насильства повинна сприйматися потерпілою особою як реальна, тобто у неї має скластись враження, що у разі, якщо вона протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, цю погрозу буде реалізовано. Судам слід мати на увазі, що така погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася (оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини чи задовольнити статеву пристрасть неприродним способом тощо). Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини чи дії сексуального характеру як зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин, при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні. Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування але не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи, розглядається як замах на зґвалтування і кваліфікується із посиланням на відповідні частини статті 15 КК. При цьому суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення злочину, передбаченого статтею 152 КК, і чи було застосовано фізичне насильство або висловлена погроза його застосування з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи та з яких причин злочин не було доведено до кінця. Слід розмежовувати готування до зґвалтування або замах на злочин від добровільної відмови від доведення його до кінця, що відповідно до статті 17 КК виключає відповідальність за готування до цього злочину або замах на нього. Для визнання відмови від доведення злочину до кінця добровільною слід виходити з того, що особа, маючи реальну можливість довести їх до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинені нею дії містять склад іншого злочину. Проте не визнається добровільною відмовою від зґвалтування, причина відмови що викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винної особи (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або винна особа не змогла подолати опору потерпілої особи, закінчити злочин з фізіологічних причин тощо). Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 153- 155 (ч. 2 ст. 152), а особливо кваліфікуючими:

1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків; 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

Види зґвалтування:

1. Зґвалтування з погрозою вбивства. При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам), за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно. Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір: а) застосувати насильство колись, у майбутньому; б) знищити чи пошкодити малоцінне майно; в) розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть уразити гідність потерпілої. Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.

2.Зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір. При цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані. Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи.

Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану з метою зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом шляхом уведення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, слід вважати ці злочини вчиненими із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Визначення характеру впливу на організм потерпілої особи лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, вживання яких могло привести її до безпорадного стану, потребує спеціальних знань. Тому у таких та в інших подібних випадках слід призначати відповідну експертизу.

3. Зґвалтування вчинене повторно. Повторним є зґвалтування, якщо кожному з них відповідно передувало вчинення цією ж особою такого ж злочину. Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК. Для визнання злочину повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин (злочини).

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято у встановленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

Відповідно до вимог статті 33 КК при вчиненні двох або більше зґвалтувань чи насильницьких задоволень статевої пристрасті неприродним способом, відповідальність за які передбачена різними частинами статті 152 або статті 153 КК, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за частиною другою статті 152 лише за ознакою його повторності. Таким же чином слід кваліфікувати і дії винної особи, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець (співвиконавець), а при вчиненні іншого була організатором, підбурювачем або пособником.

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів. Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності.

4. Групове зґвалтування. Зґвалтування визнається груповим, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців (співвиконавців), тобто співучасників, ознаки яких зазначені у частині другій статті 27 КК. При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю чи частково об'єктивну сторону складу злочину.

Для визнання зґвалтування вчиненими групою осіб не вимагається попередньої змови між виконавцями (співвиконавцями) цих злочинів. Злочинна діяльність одного виконавця може приєднуватися до діяльності іншого (інших) і в ході вчинення злочину, але до його закінчення або припинення.

Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її чи вчинення щодо неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом іншою особою, повинні розглядатися як спів виконавство у цьому злочині.

Дії таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без посилання на статтю 27 КК.

Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у вчиненні насильницького статевих зносин застосовувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для вчинення злочину тощо, необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні за частиною п'ятою статті 27 КК і відповідною частиною статті 152 КК.

Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як зґвалтування, вчинене групою осіб.

Згідно зі статтею 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому у разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

5. Зґвалтування неповнолітньої особи. Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-річного віку, має ознаки складу злочину ч. З ст. 152 КК України, якщо винний знав або міг знати, що вчинює зґвалтування неповнолітньої. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК України. Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи, Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим. Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосувань або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження хуліганські спонукання тощо). Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи і й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бути і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов’язані з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією. Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати. За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього 1000 застосовує фізичне ї психічне насильство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема ст. ст. 121, 122,125, 153, 156.

6. Особливо тяжкими наслідками, передбаченими частиною четвертою статті 152 КК можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок.

Відповідальність за спричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винна особа передбачала можливість їх настання, так і тоді, коли вона хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання таких наслідків. Разі, коли при зґвалтуванні чи замаху на злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала ушкодження, від яких настала смерть), дії винного охоплюються частиною четвертою статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 119 цього Кодексу не потребують.

Зґвалтування чи замах на цей злочин, поєднані з умисним заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 152 і відповідними частинами статті 121 КК. Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК та частиною першою статті 130 КК. Не становить особливо тяжких наслідків зґвалтування вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація). Заподіяння при вчиненні зґвалтування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, необхідно вважати діянням, яке спричинило особливо тяжкі наслідки. Таке діяння кваліфікується за частиною четвертою статті 152 за цією кваліфікуючою ознакою і додаткової кваліфікації за частиною другою статті 121 КК не потребує. У разі, коли зґвалтування було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи, яке мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

Якщо умисне вбивство потерпілої особи було вчинено через деякий час після її з метою приховати ці злочини, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частиною статті 152 та пунктом 9 частини другої статті 115 КК.

Висновок

У сучасних умовах розбудови правової держави в нашій країні все більшого значення набуває прокламована в Конституції України охорона особи в широкому контексті її соціального і особистого життя. З огляду на це, найбільш суспільно небезпечними посяганнями на особистість стають тяжкі насильницькі злочини проти її життя, здоров’я, тілесної і статевої недоторканності. Ці злочини завдають найбільшої шкоди найважливішим для цивілізованого суспільства цінностям, і в той же час мають багато загальних кримінологічно-значущих рис і ознак. Наукова школа кримінологів України кінця ХХ століття дедалі більш зацікавлено й усвідомлено ставиться до доцільності різкої актуалізації дослідження проблем боротьби зі статевими злочинами. До числа найбільш складних за психологічним механізмом вчинення сексуально насильницьких злочинів відносять, в першу чергу, зґвалтування. Як підтверджують результати дослідження, характерним для зґвалтувань є високий рівень латентності. Крім цього, в окремі періоди і в окремих регіонах рівень зазначених злочинів має відносно стабільний характер. Сексуальне насильство, як спотворений різновид статевої поведінки, найчастіше має своє коріння у неповнолітньому віці. Зрозуміло, тут активно діє і принцип зворотного зв’язку, коли протиправна поведінка старших за віком, бездоглядність підлітків у період статевого формування дуже негативно впливають на стан статевої злочинності. Статеві конфлікти в сучасному суспільстві, враховуючи руйнацію моральних підвалин, не виявляють тенденції до зниження. Ці негативні явища піддавалися комплексним дослідженням із широким залученням даних суміжних наук, передусім психології, соціології, сексології та ін. Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. З моєї точки зору, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються на все життя.

Але й з цих груп злочинів особливо виділяються злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі не мають будь якої мети, крім жорсткого задоволення злочинцем своїх сексуальних, низьких потреб. У більшості випадків свої тваринні інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця - фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство - впливають на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний злочин. Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні видимих наслідків злочину але те, що залишиться в свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади можуть докорінно змінити життя людини, звичайно не в кращий бік.

Список використаного нормативного матеріалу і літератури

1.   Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» № 5 від 30 травня 2008 року.

3.   Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К., 1998.

4.   Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001. — 380 с.

5.   http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/170319

6.   Голь Н. Зайка моя! Я — твой зайчик! / Нева. 1999. N 2. С. 170.

7.   Российское законодательство Х — ХХ веков. В 9 томах / Под общ. ред. Чистякова О.И. — М.: Юридическая литература, 1984. Т. 3. С. 97.

8.   http://www.strana.co.il/kaledoscop/?item=33133