|
||||
| Главная Исторические личности Военная кафедра Ботаника и сельское хозяйство Бухгалтерский учет и аудит Валютные отношения Ветеринария География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Естествознанию Журналистика Зарубежная литература Зоология Инвестиции Информатика История техники Кибернетика Коммуникация и связь Косметология Кредитование Криминалистика Криминология Кулинария Культурология Логика Логистика Маркетинг Наука и техника Карта сайта |
Курсовая работа: Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємствіКурсовая работа: Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємствіЗмістВступ1. Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві1.1 Виробнича програма підприємства1.2 Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту1.3 Планування реклами1.4 Планування збуту продукції2. Техніко-економічні характеристики швейного підприємства ват „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”2.2 План з обсягу виробництва та реалізації продукції на 2009 рік2.3 Аналіз плану реалізації продукції3. Пропозиції щодо підвищення обсягів випуску продукції3.1 Резерви збільшення випуску та реалізації продукції3.2 Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищенняВисновокСписок використаних джерелДодаткиВступ Планування кожного промислового виробництва має свою специфіку. Разом з тим усім їм притаманне те, що в них однакові основні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми (обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріально-технічного постачання), планування витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції, планування реалізації продукції та її рентабельності. У річних планах швейних підприємств показують тільки зведені дані щодо продукції промислових виробництв у натуральному чи вартісному обчисленні, її товарну частку, собівартість, виручку від реалізації, прибуток і рентабельність. Ці дані беруть з попередньо розроблених планів промислових підрозділів. Основну ж роботу з планування діяльності промислових виробництв виконують під час складання планів (госпрозрахункових завдань). Виробнича програма — це провідний розділ плану промислового підрозділу; він є базою для розробки всіх його наступних розділів — матеріально-технічного постачання, плану з праці й заробітної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку. У виробничій програмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукції швейних виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержану як зі своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних — і в квартальному розрізі. Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробки максимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва з окремих видів продукції, виражає ступінь використання виробничих потужностей підприємства. 1. Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві Визначаючи обсяги промислових виробництв враховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини та її реалізації, потреби населення в послугах швейного характеру, можливості заготівлі тари, забезпечення транспортними засобами, запаси корисної сировини. Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництва промислової продукції, так і асортименту справляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції. На вибір асортименту швейних виробів впливає ще багато факторів: необхідність зменшення сезонності у використанні робочої сили та обладнання, можливості сировинної бази, ступінь забезпеченості тарою, спеціями тощо. Проте другим за значенням фактором, що визначає асортимент продукції, є кон’юнктура ринку. Зокрема оптові покупці надають перевагу тому, хто має більший асортимент продукції. Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:
де
Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються з їх фактичної величини на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду, тобто:
де Д – тривалість планового періоду, днів [2, 64]. План поставок пов’язаний з показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному виразі. Залежність вказаних показників і порядок їх розрахунку може бути виражений формулою:
де ОПпі – обсяг (план) поставки готової продукції і-го найменування споживачам; РПпі – обсяг (план) реалізації продукції; - Зві – змінна залишків відвантаженої, але не оплаченої продукції на початок і кінець планового періоду; Гпі – план випуску готової продукції і-го найменування; - ЗГсі – зміна залишків готової продукції на складі на початок та кінець планового періоду. Термін постачання визначається на основі укладених договорів з підприємствами і організаціями, споживачами. Для цього в договорах повинні бути визначенні конкретні умови постачання: повний асортимент, кількість та термін постачання по бажаній позиції, спеціальні вимоги до якості продукції; обсяги партій і періодичність їх постачання; способи транспортування продукції. Для узагальнюючої характеристики виробничої діяльності швейного підприємства, окремих галузей та промисловості в цілому визначається обсяг продукції у вартісному виразі. Основними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному виразі та ціни. Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва. Товарна продукція – це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. В обсяг товарної продукції включається готова продукція, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт власного підприємства, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входять в гуртову ціну виробу. Обсяг товарної
продукції (
де Ni – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях; Ці – гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.; n – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві; Р – вартість робіт та послуг на сторону, грн [3, 52]. Товарна продукція планується у діючих і порівняльних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу продажу, у порівняльних цінах товарна продукція визначається для розрахунків динаміки та обсягу виробництва, інших показників. Роботи і послуги невиробничого характеру не включаються в товарну продукцію (наприклад, капітальний ремонт будівель, послуги транспорту підприємства і науково-дослідні та проектні роботи стороннім споживачам тощо). У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності та визначають за формулою:
де
Валову продукцію можна також обчислювати за формулою:
де ВО – валовий оборот підприємства; ВЗО – внутрішньозаводський оборот підприємства [7,54]. Валовий оборот
підприємства ( Внутрішньозаводський
оборот підприємства ( Реалізована продукція
(
де
Виробнича програма – це саме та кількість продукції, яку потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (план реалізації). Обсяг чистої продукції
підприємства (
де
Чиста продукція – це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку. Показник умовно-чистої продукції (УЧП):
В матеріаломістких
галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (
де
Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається за формулою:
де
де
До складу незавершеного виробництва входять вироби та комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній обробці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях. Зміна залишків незавершеного виробництва в складі валової продукції планується при значному збільшенні обсягу виробництва в плановому періоді порівняно зі звітним, знятті з виробництва окремих видів продукції, створенні запасу при переході на випуск нових виробів із значною тривалістю виробничого циклу. Забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення. Обсяг незавершеного виробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обігових коштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той же час, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність. Тому величина незавершеного виробництва повинна підтримуватись на оптимальному рівні. Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. В масовому виробництві на величину незавершеного виробництва продукції впливають наступні фактори: число робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції. Нормативна величина
незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві (
де
і=1,2,3...........т – кількість виробів (напівфабрикатів) [6, 59]. В серійному виробництві швейного підприємства нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників.
де
Коефіцієнт наростання затрат являє собою відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу. В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:
Важливим розділом поточного плану швейного підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції. Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом. Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання. Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: - правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; - повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; - обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю. Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі. В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів. Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали: - перспективний план виробництва продукції і послуг; - прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо; - державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує; - результати вивчення поточного попиту на продукцію; - договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках; - заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва; - заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства; - дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді [7, 53]. Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1. Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори. Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва. Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистої продукції. Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція [8, 34]. Планування виробничої програми швейного підприємства в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники. Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту. Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри). Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень. Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок. Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів. Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п. Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів. На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли. Виробнича програма кожного цеху швейного підприємства обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування. На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах. Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць [14, 54]. Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції. Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники. В поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях. Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів: - встановлених договорами строків поставки продукції споживачам; - збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів передбачених планом інновацій; - термін введення в дію нових потужностей та обладнання; - забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів; - підвищення серійності (масовості) виробництва; - числа робочих днів в кожному кварталі; - можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання; - зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити їх новими; - сезонності і змінності роботи; - сезонності збуту продукції. В масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам. Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною. Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм. Оптимізація виробничої програми проводиться з метою: 1) планування оптимальної структури номенклатури продукції; 2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва. 1.2 Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попитуМаркетинг являє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов’язаних із процесо | |||