|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Главная Исторические личности Военная кафедра Ботаника и сельское хозяйство Бухгалтерский учет и аудит Валютные отношения Ветеринария География Геодезия Геология Геополитика Государство и право Гражданское право и процесс Естествознанию Журналистика Зарубежная литература Зоология Инвестиции Информатика История техники Кибернетика Коммуникация и связь Косметология Кредитование Криминалистика Криминология Кулинария Культурология Логика Логистика Маркетинг Наука и техника Карта сайта |
Дипломная работа: Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської областіДипломная работа: Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської областіМіністерство освіти і науки України Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка Хіміко-біологічний факультет Кафедра екології та техногенної безпеки СТАН ТА ПЕРСПЕКТИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНВЕРСІЇ ПРОМИСЛОВИХ І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДИПЛОМНА РОБОТА Маринченко Лариса Вікторівна Науковий керівник: к. т. н., доцент кафедри екології та техногенної безпеки Дорошенко В.П. Чернігів - 2008 Зміст Вступ Розділ 1. Природно-екологічна характеристика чернігівської області 1.1 Характеристика природно-кліматичних та територіальних умов 1.2 Екологічна ситуація в Чернігівській області 1.3 Ресурсний потенціал області Розділ 2. Структура та економіко-екологічний стан промислового і аграрного виробництв області 2.1 Сучасний стан промислового виробництва 2.2 Стан аграрного виробництва в умовах реформування виробничих відносин Розділ 3. Дослідження стану техногенного навантаження на довкілля області 3.1 Техногенний тиск на водні об`єкти 3.2 Техногенне навантаження на повітряне середовище 3.3 Антропогенна дестабілізація земельних і лісових ресурсів Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств 4.1 Конверсія промислових підприємств 4.2 Конверсія аграрного виробництва 4.3 Конверсія енергетики Висновки Список використаних джерел ВступЗ настанням глобальної екологічної кризи людство змушене вирішувати нові проблеми, що стосуються гармонізації відносин людини з природою, сталого та безпечного збалансованого соціально-економічного розвитку природного середовища з рахуванням особливостей функціонування суспільного виробництва на сучасному етапі та термодинамічних біосферних процесів. За цих умов перед світовою спільнотою поставлено завдання першочергово здійснити екологічну конверсію промислових і аграрних підприємств з метою зменшення антропогенного тиску на біосферу та стабілізувати асиміляційні і відновлювані можливості останньої. Викликана гостра потреба у розробці комплексних заходів щодо збереження, відтворення й охорони природних ресурсів, екологізації суспільного виробництва з використанням інновацій у конверсію економіки. Ці та інші передумови явились основоположними при виборі теми нашого дослідження та визначають її актуальність. Актуальність роботи - відповідність теми дослідження стратегії екологічної безпеки та гармонізації відносин суспільства і природи. Об'єктом дослідження даної роботи є промислові та сільськогосподарських підприємств Чернігівської області. Метою даної роботи є визначення стану та перспектив екологічної конверсії промислових та сільськогосподарських підприємств. Завдання роботи: проаналізувати природно-екологічний стан та ресурсний потенціал Чернігівської області; дослідити структуру економіки та стан екологічної безпеки області; провести дослідження рівня техногенного навантаження на довкілля області; проаналізувати сучасний стан, та обгрунтувати шляхи і методи екологічної конверсії промислових та сількосгосподарських підприємств області; визначити рівень техногенної безпеки області та об`єктів з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій, що потребують першочергової конверсії. Розділ 1. Природно-екологічна характеристика чернігівської області1.1 Характеристика природно-кліматичних та територіальних умовЧернігівська область розташована на півночі України. Її територія становить 31,9 тис. км2 (5,3% території України). Населення - 1,16 млн. осіб, в тому числі міського населення - 704,3 тис., сільського - 464,1 тис. осіб. Щільність населення - 37 осіб на 1 км2 території. Область розташована поблизу столиці нашої країни, що має істотний вплив на розвиток продуктивних сил. Межує із Білоруссю і Російською Федерацією, Сумською, Полтавською та Київською областями. Через територію області проходять важливі транспортні шляхи міждержавного та міжнародного значення. Розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах Придніпровської низовини. Дві третини території припадає на райони, що віднесені до Поліської зони. Середня висота над рівнем моря - 120 метрів, на північному сході - 200 метрів, на південному заході - 120-150 метрів (рис.1.1). Клімат помірно-континентальний. Середньорічні температури: січня - - 7оС, липня - +19оС. Середньорічна кількість опадів 550-660 мм. Область має своєрідні природні ландшафти, досить поширені біологічні різновиди. З урахуванням особливостей умов екологічна стабільність територій адміністративних районів пов`язана з екологією природного середовища, із збереженням співвідношення площ між лісною, трав`янистою і культуральною рослинністю, болотними, заболоченими угіддями та водною поверхнею. На рис.1.1 наведено територіально-адміністративну мапу області. Рис.1.1 Територіально-географічне положення Чернігівської області Обласний центр - м. Чернігів з територією 78 км2 та кількістю населення 299,6 тис. чоловік. За природно-кліматичними умовами, ресурсним потенціалом та культурно-історичною спадщиною Чернігівщина є сприятливою для промислового і аграрного виробництва, розвитку туризму та привабливого для інвестування економіки та курортно-санаторного бізнесу. Територіально область поділяється на 22 адміністративних райони, 15 міст, 30 селищ міського типу, 525 сільських і селищниз рад, які охоплюють 1489 сільських населених пунктів (сіл і хуторів). 1.2 Екологічна ситуація в Чернігівській областіНадра Чернігівщини багаті корисними копалинами. Сировинний потенціал регіону на 59,4% складається з паливно-енергетичних корисних копалин - нафти, конденсату, торфу; 31,7% загальних мінеральних ресурсів належить будівельній сировині; 8,2% - води прісні та мінеральні, 0,7% - нерудні корисні копалини для металургії. Гідрографічна мережа належить до басейну Дніпра. В цілому на території області налічується 1570 великих, середніх та малих річок різної довжини. Територією області протікають великі річки: Дніпро (91км), Десна (505 км); середні річки: Сож (30 км), Судость (17 км), Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км), Супой (25 км), Удай (195 км), а також 1560 малих річок. Загальна довжина річкової мережі складає 8336 км, в т. ч. великих річок - 596 км, середніх - 723 км, малих річок - 7017 км. Найбільше економічне значення мають водні ресурси середніх і великих річок, яких нараховується 10 загальною довжиною 1319 км. Річок завдовжки більше 10 км - 170 шт., а їх загальна довжина 5032 км. Густота річкової мережі 0,26 км на 1 км2. Водні ресурси річкового стоку області у середній за водністю рік оцінюються об'ємом в 28,5 км3. Згідно з Державним водним кадастром місцевий стік річок у Чернігівській області в маловодний рік складає 2,22 млрд. м3. Природні ресурси Десни мають важливе значення для розвитку продуктивного потенціалу Дніпра. Десна (загальна площа басейну - 88,9 тис. км2) є другою за величиною на території басейну Дніпра річкою після Прип’яті та першою за довжиною (1130 км) лівобережною притокою Дніпра. В басейні Десни, в середній за водністю рік, формується біля 22% поверхневого стоку Дніпра і біля 15% стоку усіх річок його основних притоків. Водні ресурси р. Десни є джерелом господарського-питного водопостачання м. Києва. За даними Чернігівського обласного управління меліорації і водного господарства, Чернігівського обласного управління земельних ресурсів станом на 01.01.2007 року загальна площа земель водного фонду в Чернігівській області становить 228,269 тис. га (7,2% від загальної території області), в тому числі під водними об’єктами - 67,78 тис. га, гідротехнічними спорудами - 0,27 тис. га, відкритими заболоченими землями - 121,436 тис. га, прибережними захисними смугами (згідно розрахунків відповідно до вимог Водного кодексу України) - 38,785 тис. га. Починаючи з 2002 року, спостерігається тенденція до збільшення викидів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення. В 2006 р. викиди від стаціонарних джерел 450 підприємств, організацій, установ, громадян-суб’єктів підприємницької діяльності, та агропромислового комплексу в Чернігівській області склали 40,159 тис. тонн. Збільшення викидів обумовлено рядом причин, серед яких: поступове нарощування обсягів виробництва, використання застарілого технологічного обладнання, недостатня забезпеченість очисним обладнанням для затримання та утилізації забруднюючих речовин. Серед загального викиду забруднюючих речовин від стаціонарних джерел 88% складають газоподібні та рідкі речовини (35,496 тис. тонн) та 12% тверді речовини (4,663 тис. тонн). Природно-заповідний фонд області нараховує 652 об¢єкти загальною площею 252,3 тис. га, що становить 7,6% площі області. Природно-заповідний фонд складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський (площею 9665,8 га) та Мезинський (площею 31035,2 га) національні природні парки, регіональний ландшафтний парк „Міжрічинський” (площею 788753,95 га), 440 заказників (загальна площа 113684,1 га), 136 пам’яток природи (загальна площа 804,07 га),19 парків-пам¢яток садово-паркового мистецтва (загальна площа 415,8 га), 52 заповідні урочища (загальна площа 17549,2 га), дендропарк „Тростянець" (площею 204,7 га), Менський зоопарк. Тваринний світ області досить різноманітний, характерним для нього є представництво лісової фауни. Окрім того зустрічаються і акліматизовані види (ондатра, єнотовидний собака, норка американська тощо). Загальна площа земель лісового фонду станом на 01.01.2007 р. становить 724,0 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю - 658,8 тис. га (20,6% від загальної площі області). Ліси першої групи становлять 258,2 тис. га, площа лісів другої групи - 414,5 тис. га. Веденням лісового господарства в області займаються 58 постійних лісокористувачів, в тому числі 11 держлісгоспів Чернігівського обласного управління лісового господарства,19 дочірніх підприємств ОКП „Чернігівоблагроліс", 2 лісгоспи та 1 лісництво Міноборони України, Коропське СЛП „Агролісгосп” та РКСЛП „Корюківкаліс”, а також 23 сільгосппідприємства в різних районах області. Аналіз показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище Чернігівської області свідчить про деяку стабілізацію та тенденцію до поліпшення, хоча в цілому його рівень залишається досить високим. Однією з найбільш значних екологічних проблем є поводження з відходами. Загальний обсяг накопичених відходів перевищив 15 млн. тонн, що в розрахунку на 1 км2 площі дорівнює 480 тонн. Площа земель, зайнятих під розміщення лише побутових відходів, становить понад 629 га. Порівняно із ситуацією в Україні, де кількість відходів перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 км2 площі дорівнює 40 тис. тонн, стан поводження з відходами в області можна вважати ще умовно безпечним. Вплив на об’єкти довкілля здійснюють: промислові токсичні відходи, відходи які утворилися в результаті реформування аграрного сектору економіки - непридатні і заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин, тверді побутові відходи, невикористана вторинна сировина та накопичені обсяги золи КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірми "ТехНова" тощо. Знижують рівень екологічної безпеки області насамперед не значні обсяги відходів, що накопичені, а сам екологічний стан тих місць, де вони зберігаються. Загрозу забруднення природних об’єктів і зокрема підземних водоносних горизонтів небезпечними речовинами несуть 935,5 тонн накопичених непридатних і заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин. Для проведення в повному обсязі робіт по знешкодженню їх на спеціалізованих підприємствах необхідно більше 12 млн. грн. (в цінах 2006 року). Вирішення питання використання золи КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірми "ТехНова" в будівельній галузі - виробництво шлакоблоків, не зрушено з місця. Тому 2190,8 тис. т золи, розміщених на 27 га заплави р. Десна, продовжують створювати небезпеку забруднення ґрунтових вод та річки. За даними обласної санітарно-епідеміологічної станції в зоні впливу золонакопичувачів спостерігається погіршення санітарно-епідеміологічної та епідемічної ситуації, зокрема, погіршення якості питної води та забруднення атмосферного повітря в межах територій населених пунктів Киїнської сільської ради. В переважної більшості полігони і сміттєзвалища області не облаштовані відповідно вимог діючого законодавства, їх експлуатація не відповідає вимогам затверджених "Правил експлуатації полігонів ТПВ" і, як наслідок, є екологічно небезпечними об’єктами, які шкідливо впливають на стан атмосферного повітря, якість вод підземних горизонтів, є причиною засмічення прилеглих територій - пасовищ, полів, земель лісового фонду та виникнення довготривалих пожеж. Екологічну ситуацію в області ускладнює і відсутність реально діючих систем санітарного очищення населених пунктів, наслідком чого є виникнення багаточисельних стихійних сміттєзвалищ. Екологічний стан земельних ресурсів в області характеризується високим ступенем розораності - 43,1% деяких адміністративних районів, значним відсотком наявних площ сільгоспугідь - від 50 до 84. Більше 137 тис. га деградованих та малопродуктивних земель потребують консервації. Біля 81 тис. га, в т. ч. більше 50 тис. га сільськогосподарських угідь, зазнають впливу водної ерозії. Ґрунтовий покрив області малогумусний, легкий за гранулометричним складом. Компенсація виносу основних елементів живлення була дуже низькою і неадекватною щодо забезпечення належної родючості ґрунтів. Досить гостро в землеробстві області стоїть проблема підвищення і поширення площ кислих ґрунтів. Для підвищення родючості кислих ґрунтів необхідні суттєві фінансові вкладення щодо здійснення заходів хімічної меліорації. Екологічна ситуація області ускладнюється фактором забруднення значної території радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Уточнюючі обстеження, проведені в 2003-2006 роках, свідчать про деякі зниження показників щільності забруднення ґрунтів. Середній рівень гама-фону по області становить 10-14 мкР/год. 1.3 Ресурсний потенціал областіЧернігівська область володіє потужним природно-рекреаційним потенціалом. Добуваються поклади нафти і газу на Леляківському і Монастирищенському нафтовому родовищі, Гнідинцівському і Прилуцькому нафтогазових та Пролетарському газовому родовищі). Значні запаси торфу містяться у поліській зоні, зокрема у басейні болота Замглай на Чернігівщині. Область бідна на рудні ресурси. Найпоширенішими з них є будівельні корисні копалини. На сході Чернігівщини знаходяться значні поклади крейди і цементних мергелів, розробляються родовища формувальних пісків, є вапняки, скляні піски та вогнетривкі глини. Із хімічної сировини розвідано фосфорити. Область виділяється своїми лісовими і водними ресурсами. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів: здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо, що використовуються для задоволення суспільних потреб. Лісами вкрито 26% території, на півночі - 30-40%. Регіон повністю належить до сточища Дніпра - основної водної артерії України, тому забезпечення господарського комплексу водою достатнє, а в Поліссі - надмірне, у зв'язку з чим тут діє осушувальна система. Добре забезпечений район і підземними водами. На всіх етапах розвитку, виробництво матеріальних благ є процес взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу спостерігається дисбаланс у цій взаємодії. Вона виражається у появі нових видів продукції і технологій видобутку та переробки природних ресурсів та збільшення надмірного тиску на природне середовище. Структура природно-ресурсого потенціалу наведена на рис.1.2. Рис.1.2 Структура природно-ресурсного потенціалу Чернігівської області. Аналіз даних рис.1.2 дозволяє зробити наступні узагальнення: Чернігівська область не належить до регіонів України із високим рівне забезпечення природним ресурсами. На неї припадає тільки 3,5 відсотки від інтегрального ПРП України. В області найважливіше значення мають земельні ресурси (59,1%), що є сприятливим для розвитку сільського господарства. Порівняно високі тут і показники розвитку водного (12,9%), мінерального (10,8) та рекреаційного потенціалів (9,6%) є сприятливими для розвитку промисловості та рекреаційної сфери. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил Чернігівської області, який включає природні ресурси і природні умови. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1]. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. Таким чином природні ресурси області забезпечують дальший розвиток промисловості і є привабними для інвесторів. Розділ 2. Структура та економіко-екологічний стан промислового і аграрного виробництв області2.1 Сучасний стан промислового виробництваВ господарському комплексі регіону промисловість домінує над сільськогосподарським виробництвом. Основними галузями промисловості є машинобудування, хімічна, легка, харчова, гірничодобувна, деревообробна галузі та промисловість будівельних матеріалів. Структура виробництва продукції промисловості в Чернігівській області за видами діяльності у 2006 р. наведена на рис.2.1. Рис.2.1 Структура промислового виробництва Чернігівської області У області вирощують зернові культури, цукрові буряки, картоплю, льн-довгунець, кормові культури, виробляють молоко, м'ясо, яйця, вовну та м`ясо птиці. Паливно-енергетичний комплекс Чернігівської області працює в основному на довізному кам'яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представлена Чернігівською та Прилуцькою ТЕЦ. Основний напрям підприємств хімічної промисловості в області - виробництво штучного і синтетичного волокна на ВАТ „Хімволокно" та комвольно-суконному комбінаті. У області добре розвинутий лісопереробний комплекс. Будівельна індустрія регіону орієнтується на сировинні ресурси та на житлове і промислове будівництво. Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості (бавовняна, трикотажна тощо). Важливе місце серед галузей текстильної промисловості посідає вовняна. Лляна промисловість майже повністю забезпечує себе місцевою сировиною. В Чернігівській області розвинуті також трикотажна (Прилуки), шкіряно-взуттєва (Прилуки, Чернігів) галузі. В області працюють також фабрики музичних інструментів (Чернігів), головних уборів (Прилуки). В області зареєстровано 953 промислових об`єкти, переробна і харчова нараховують 115 підприємств. Крім того, виробництвом продукції харчування зайняті 346 виробництв, що знаходяться на балансі непромислових організацій і 55 підприємств інших форм господарювання. 2.2 Стан аграрного виробництва в умовах реформування виробничих відносинПерехід аграрного виробництва на ринкові засади обумовило корінне його реформування, шляхи створення нових виробничих відносин, особливо у зміні власності на землю, створення нових різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва. На базі колишніх колгоспів створені нові господарські формування: кооперативи, фермерські господарства, ТОВи, ЗАТи, ВАТи, - всього 1368 різних організаційно господарських структур. Розпаювання земель і реорганізація колгоспів і створення нових господарських структур не сприяло інтенсифікації аграрного виробництва, швидше навпаки. Виробництво продукції сільського господарства зменшилось більше ніж у два рази. За останнє десятиріччя вміст основних елементів живлення суттєво знизився, грунти підкислились, зменшився вміст гумусу. Якщо за період 1986 - 1990 рр. Обсяги застосування добрив досягли рівня164 кг діючої речовини на 1 га і 10,7 т/га органічних добрив, то у 2001 - 2007 рр. На 1 га посівної площі було внесено що 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 т органічних добрив або зменшились проби порівняльного періоду, відповідно у 5,3 і 6,7 разів. До 1990 року в грунтах області спостерігався близький до бездефіцитного баланс гумусу. В останні роки в області від`ємне сальдо балансу гумусу склало 376 кг. В зв`язку з цим середній вміст гумусу становить лише 2,3%. Однією з найгостріших проблем в області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Основна причина - припинення вапнування кислих грунтів. Не проводиться в області і гіпсування засолених грунтів. Отже, в сучасному землекористуванні області створились вкрай несприятливі умови, коли еколого-агрохімічний стан грунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону, за яким винос поживних речовин з ґрунту необхідно компенсувати внесенням екологічно-доцільних норм добрив. В системі агропромислового комплексу області радіологічний контроль виконують підрозділи обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції "Облдержродючість", мережі ветеринарної медицини, відомчі лабораторії на підприємствах переробної промисловості. Контролюється радіаційний фон, визначається рівень забруднення радіоактивними речовинами ґрунту сільськогосподарських угідь, рослинницька і тваринницька продукція. Протягом 2006 року виконано 224,9 тис. досліджень: лабораторіями мережі ветеринарної медицини - 175 тис. досліджень; обласним центром "Облдержродючість" - 5,4 тис. досліджень; асоціацією "Чернігівмолцентр" - 25 тис. досліджень; лабораторіями м’ясопереробних підприємств - 7,9 тис. досліджень; радіоекологами в зоні гарантованого добровільного відселення - 6,9 тис. досліджень. Радіаційна ситуація щодо забрудненості сільгоспугідь ускладнюється тим, що забрудненою виявилась, в основному, територія поліської частини області, в ґрунтовому покриві якої переважають кислі малогумусні піщані та супіщані ґрунти. Для них характерна низька вбирна здатність, слабка буферність, мала ємність вбирання. У зв'язку з цим, навіть на порівняно малозабруднених площах, спостерігається підвищена міграція радіонуклідів в системі „ґрунт-рослина", що призводить до одержання продукції з перевищенням нормативів навіть на умовно чистих територіях. Особливо це характерно щодо цезію-137 на торфовищах та торфоболотних ґрунтах, які займають 9% забруднених угідь, та щодо стронцію-90 на дерново-підзолистих піщаних та зв’язно-піщаних ґрунтах, які поширені на 43% забруднених сільськогосподарських угідь. Спостереження за щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами проводиться Чернігівським обласним державним проектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції “Облдержродючість" в чотирьох районах області на 7 стаціонарних пунктах. Моніторинг радіологічних даних проводиться в ґрунті, які в 2006 році характеризувались такими показниками: рівень гама-фону - 6-12 мкР/год; щільність забруднення радіоцезієм - 0,16-0,49 Кі/км2; щільність забруднення радіостронцієм - 0,02-0,32 Кі/км2; відношення щільності забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 в орному шарі дорівнює від 1,5 до 8. Дані щільності забруднення ґрунтів радіонуклідами на контрольних ділянках наведені в табл.2.1 Дослідження останніх 7 років вказують на стабільність щільності забруднення ґрунту радіонуклідами на контрольних ділянках. Так, по 7 контрольних ділянках середня щільність забруднення ґрунту цезієм-137 становила в 1999 році - 0,46 Кі/км2, 2000 - 0,52, 2001 - 0,45, 2002 - 0,58, 2003 - 0,44, 2005 - 0,38, 2006 - 0,34 Кі/км2. Незначні обсяги досліджень не дають змоги зробити належні об’єктивні висновки, але загальна направленість процесів простежується. Табл. 2.1. Щільність забруднення ґрунту цезієм-137 та стронцієм-90 на контрольних ділянках
Уточнююче обстеження на сільськогосподарських угіддях, площею 60 тис. га, проведене в 2003-2006 роках, вказує зниження середньозваженого показника щільності забруднення ґрунту цезієм-137 на 44%. Так, якщо за даними досліджень, проведених на цих угіддях в 1991-1993 роках, середньозважений показник забруднення становив 1,8 Кі/км2, то при уточнюючому обстеженні - 1,0 Кі/км2. Спостерігається зменшення щільності забруднення ґрунту природних угідь стронцієм-90. За даним обстеження 1991-1993 років середній вміст стронцію в ґрунтах становив 0,15 Кі/км2, за даними 2003-2006 років на тій же території - 0,11 Кі/км2, тобто зменшився на 27%. На фоні загальної тенденції до зниження вмісту радіонуклідів в ґрунті спостерігаються і протилежні результати, що пояснюється як різними площами забруднених ділянок так і переходами стронцію-90 в рухомі форми. Одержані дані дають можливість більш об’єктивно оцінити радіаційну ситуацію в зоні забруднення, прогнозувати рівні забруднення продуктів харчування і кормів а, отже, і приймати належні міри по зменшенню радіаційного навантаження на населення, яке проживає в забрудненій зоні. За післяаварійний період радіаційна ситуація в області дещо покращилась. Цьому сприяло диференційоване виконання комплексу контрзаходів на підставі результатів ретельного радіаційного моніторингу ґрунтів сільськогосподарських угідь і продукції, зосередження контролю, уваги і першочергового проведення захисних заходів на найбільш „критичних" територіях. Стан покращився і завдяки природним автореабілітаційним процесам (радіоактивний розпад, фіксація і перерозподіл радіонуклідів у ґрунті). В залежності від рівнів забруднення ґрунту радіонуклідами, ландшафтно-геохімічних особливостей забруднених територій здійснюється перехід радіонуклідів з ґрунту в рослини. Динаміка рівнів забруднення радіоцезієм рослинницької продукції вказує на те, що в останні роки не спостерігається їх суттєвого зниження. В основному вони стабілізувались. Кількість, досліджених центром "Облдержродючість", зразків рослинницької продукції в минулому році складає 5497 шт., з них з перевищенням допустимих рівнів - 101 шт., основна маса яких припадає на Чернігівський (49 проб), Козелецький (19 проб) та Семенівський (31 проба) райони. Найбільшу турботу викликає та продукція, рівень забруднення якої перевищує допустимий. Визначення її кількості дозволяє давати оцінку радіаційній ситуації регіону. Однак є певна складність в проведенні такої оцінки через те, що нормативним документом ДР-97 не визначені допустимі рівні забруднення сіна, соломи, зеленої маси природних угідь і сіяних трав, зернофуражу - основи кормових раціонів. В цьому випадку параметри досліджень продукції оцінювались у відповідності з документом ТДР-91, згідно якого допустимі рівні по цих видах продукції, в основному, завищені. В той же час інших параметрів забруднення вище названої продукції немає. В порівнянні з 1996 у 2006 році майже на одному рівні знаходився рівень забруднення картоплі, відповідно 21 і 20 Бк/кг, сіна - 139 і 123 Бк/кг, силосу - 29 і 34 Бк/кг, овочів - 21 і 20 Бк/кг. Забруднення інших видів сільськогосподарської продукції не суттєво відрізняється від базового року дослідження. Для зниження нагромадження радіонуклідів в сільськогосподарській продукції необхідно проводити контрзаходи, які суттєво знижують перехід радіонуклідів з ґрунту в рослини, підвищують врожайність сільгоспкультур і збільшують "ефект розбавлення". Це вапнування, внесення достатньої кількості в необхідних співвідношеннях мінеральних добрив, застосування органічних добрив, які забезпечують бездефіцитний баланс гумусу в ґрунті, докорінне та поверхневе поліпшення природних кормових угідь, формування структури посівних площ з культур, які здатні менше накопичувати радіонукліди і таке інше. На контрольованих територіях проводиться комплекс заходів по мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи по програмі "Радіологічний захист населення та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення". За 2006 рік виконані обсяги робіт: залужено, перезалужено луків і пасовищ на території зон безумовного та гарантованого добровільного відселення - 324 га; провапновано кислих, радіоактивно забруднених ґрунтів на площі 50 га; для великої рогатої худоби Губицької, Неданчицької сільських рад Ріпкинського району та Боровиківської і Пакульської сільських рад Чернігівського району завезений комбікорм з радіопротекторними властивостями в кількості 37,5 тонни; закуплено мінеральних добрив для внесення на присадибних ділянках населених пунктів, що знаходяться в зонах гарантованого добровільного відселення, посиленого радіологічного контролю та критичних населених пунктах Чернігівського і Семенівського районів - 92 тонни; по цільових програмах розвитку тваринницьких галузей "М’ясне скотарство" закуплено племхудоби на 87 тис. грн.; проведено радіологічне обстеження сільськогосподарських угідь, лісових масивів асоціації "Чернігівагроліс", присадибних ділянок населених пунктів зон гарантованого добровільного відселення, посиленого радіологічного контролю та критичних населених пунктів Корюківського, Ріпкинського, Семенівського, Чернігівського, Козелецького, Сосницького районів на площі 15200 га; здійснено комплекс протипожежних заходів у лісах об’єднання "Чернігівоблагроліс". Дослідження кормів, продукції тваринного і рослинного походження проводяться Чернігівською обласною і районними державними лабораторіями ветеринарної медицини, а на ринках - лабораторіями ветсанекспертизи. Всього в 2006 році проведено 175042 радіологічних дослідження. При їх проведенні в державних лабораторіях ветеринарної медицини та в лабораторіях ветсанекспертизи на ринках області виявлено 50 випадків перевищень ДР-97, з яких по цезію-137 - 49 шт. (34 - в молоці, 12 - в сіні, 2 - в траві, 1 - в грибах). Ці випадки реєструються, в своїй більшості, у господарствах контрольованої зони, розміщених на територіях з забрудненістю ґрунту більше 1 Кі/км2. Було зареєстровано 1 випадок перевищення по вмісту стронцію-90 в кістках ВРХ. На територіях забрудненої зони Семенівського, Ріпкинського, Корюківського районів реєструються досить високі активності цезію-137 в кормах - 1900-2190 Бк/кг, в грибах - 12590 Бк/кг. Аналізуючи отримані дані, необхідно відмітити, що спостерігається поступове збільшення рівнів забруднення стронцієм-90 кормів, молока, м’яса, риби. Розділ 3. Дослідження стану техногенного навантаження на довкілля області3.1 Техногенний тиск на водні об`єктиГоловні джерела забруднення поверхневих водних об’єктів - це підприємства комунального господарства - 98,5% скидів від загального обсягу забруднених стічних вод. З 26 споруд, які експлуатуються у комунальному господарстві, 3 - повністю замортизовані, 12 - потребують значних коштів на ремонт або реконструкцію. Каналізаційні мережі мають 15 міст, 14 селищ міського типу та 11 сіл області. Скид недостатньо очищених стічних вод зменшився, в порівнянні з 2005 роком, на 1,29 млн. м3, або 4,3%, і становить 28,69 млн. м3 (рис.3.1).
Рис.3.1 Динаміка скиду недостатньо очищених стічних вод у поверхневі водні об’єкти Найбільше навантаження зворотних вод має басейн р. Десна. Проте, у 2006 році скиди в басейні зменшились з 112,7 млн. м3 у 2005 році до 93,05 млн. м3, або на 19,65 млн. м3 (17,44%) (рис.3.2). Рис.3.2 Динаміка скиду зворотних вод у басейн р. Десна
Перелік підприємств-забруднювачів, типи очищення у розрізі річкових басейнів та скидання зворотних вод і забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти наведено в табл.3.1 Обсяги зворотного та повторного водопостачання збільшились і становлять 214,1 млн. м3, що на 0,7% більше рівня 2005 року. Відсоток економії свіжої води становив у 2006 році 79,62 проти 83,77 у попередньому році. Таблиця 3.1. Перелік основних водокористувачів-забруднювачів водних об’єктів
Відділом аналітичного контролю та моніторингу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області в 2006 році здійснювалися спостереження за станом поверхневих водойм області по 96 створах. При цьому контролювався гідрохімічний склад води 22 річок та 6 озер області за 32 показниками фізико-хімічного складу. Відібрано 153 проби природних вод, де виконано 4034 визначення. Згідно плану здійснено лабораторний контроль за дотриманням нормативів ГДС на 33 комплексах очисних споруд області, відібрано 241 пробу стічної води, де виконано 4300 визначень. Проведено 41 перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства підприємствами області. Ефективно працюють очисні споруди ряду підприємств, а саме: ДП "Коропський сирзавод" ТОВ "СіЛ", ВАТ "Корюківська ФТП", ТОВ "Комунальник" м. Новгород-Сіверський, КП "Прилукитепловодопостачання", КП "Ревна" м. Семенівка, КП, "Ладанське ВУЖКГ" смт Ладан. Плановий контроль здійснювався за підприємствами, які скидають у водойми області недостатньо очищені зворотні води. Постійне перевищення нормативів ГДС у 2006 році спостерігалось в скидах зворотних вод на КП "Бахмач-Водсервіс", ЗАТ "Бахмачконсервмолоко", ТОВ "Бахмач-м’ясо", КП "Козелець-водоканал", ЗАТ "Новгород-Сіверський сирзавод", СІЗО № 32 м. Новгород-Сіверський, Куликівське ВУЖКГ, КП "Варва-Водоканал", Остерське ВУЖКГ, ПП "Водоканал" смт. Короп, ТОВ "Льон-Полісся" смт. Ріпки, КП "Чернігівводоканал", КП "Сновське" с. Снов’янка. Ряд комплексів очисних споруд працюють нестабільно: філія "Менський сир" ППКФ "Прометей", КП "Ічняводоканал", КП "Водоканал" смт Ріпки, ДП "Очисні споруди" Ніжинського УВКГ, ЗАТ "Комунальник" м. Щорс. У другому півріччі завдяки проведенню комплексу науково-випробувальних пусконалагоджувальних робіт підприємством ЧМП "Еколог" (м. Луганськ) значно покращилась робота очисних споруд КП "Чернігівводоканал". За результатами гідрохімічних аналізів скид зворотних вод відбувається в межах нормативів граничнодопустимих скидів. В четвертому кварталі 2006 року введено в дію новий комплекс очисних споруд на КП "Козелецьводоканал". Всього за порушення вимог природоохоронного законодавства спеціалістами-держінспекторами відділу до адміністративної відповідальності було притягнуто 14 осіб, накладено штрафів на суму 1207 грн., стягнуто всі штрафи. Відділом аналітконтролю та моніторингу підготовлено первинних матеріалів для нарахування 24 позовів на загальну суму 9638 грн. Гідрохімічний склад води малих річок області залишається, в основному, на рівні минулорічних показників. Вміст забруднюючих речовин в річках Березівка (Корюківський р-н), Парасючка (Бахмацький р-н), Магістральний канал (Куликівський р-н), Білоус (Чернігівський р-н), Мена (Менський р-н), перевищує граничнодопустимі концентрації для водойм рибогосподарського призначення внаслідок відчутного впливу недостатньо очищених зворотних вод очисних споруд підприємств області. Спостерігається погіршення гідрохімічного складу води в р. Удай в створах нижче скиду очисних споруд КП "Варва-Водоканал". Також в літній період фіксувалось зниження до критичного рівня вмісту розчиненого кисню у створі р. Удай нижче м. Прилуки. Щорічне погіршення гідрохімічного стану р. Стрижень пов’язане зі значним постійним антропогенним впливом міста: зливові води з більшої частини м. Чернігова (24 випуски) потрапляють в річку без попередньої очистки, що веде до засмічення водного об’єкту сміттям, побутовими відходами та погіршення якісного складу води. Якісний склад води у створах р. Стрижень за основними показниками в межах міста був гіршим, ніж в верхніх створах за його межами. В період інтенсивного танення снігу вміст розчиненого кисню сягав до 0,9 мг/л при допустимій концентрації для водойм рибогосподарського призначення не менше 6,0 мг/л, що спричинило загибель живих водних організмів. Враховуючи маловодність р. Стрижень, негативного впливу на гідрохімічний стан деснянської води не фіксувалось. З метою покращання стану р. Стрижень дочірнім підприємством "Водземпроект" ВАТ "Чернігівський проектно-вишукувальний інститут "Чернігівводпроект" розроблено техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інвестицій "Поліпшення екологічного стану р. Стрижень в м. Чернігів". Зокрема передбачається вдосконалення та впорядкування мережі зливової каналізації м. Чернігів та влаштування очисних споруд зливових вод модульного типу в місцях найбільшого антропогенного навантаження. За результатами гідрохіманалізів відмічається зменшення негативного впливу на р. Білоус зворотних вод КП "Чернігівводоканал" завдяки покращанню роботи комплексу очисних споруд. Відділ аналітконтролю та моніторингу проводить лабораторний контроль якості води в р. Десна по 18 створах, враховуючи транскордонні. Традиційним залишається для річок Полісся підвищений вміст заліза загального, фосфатів та марганцю. Гідрохімічний стан води річок-притоків Десни Сейму та Судості залишається на рівні минулорічних показників і тримається в межах ГДК для водойм рибогосподарського призначення. За результатами спостережень, як результат неефективної роботи комплексу очисних споруд КП "Козелецьводоканал" у створі р. Остер нижче скиду очисних споруд фіксується перевищення ГДК по зважених речовинах, сульфатах, хлоридах, амонію сольовому, фосфатах, залізу загальному. Гідрохімічних стан р. Ірпа (в створі р. Ірпа - гирло, на кордоні з Брянською областю) залишається на рівні минулорічних показників. Чернігівський обласний центр з гідрометеорології здійснює моніторинг поверхневих вод у відповідності до затверджених планів робіт. Проводяться систематичні спостереження за рівнями і витратами води, температурою води, станом водних об'єктів, стоком наносів тощо. Крім того, у пунктах Новгород-Сіверський, Чернігів, Мутине, Щорс, Неданчичі здійснюється відбір зразків води в основні фази гідрологічного режиму для аналізу гідрохімічного складу. У пунктах Неданчичі та Чернігів відбираються гідробіологічні зразки. На р. Дніпро біля с. Неданчичі відбираються зразки води та наносів на вміст радіонуклідів. Аналізи та узагальнення виконуються лабораторією Центральної геофізичної обсерваторії в м. Києві. Спостереження за станом забруднення р. Десна в районі м. Чернігів проводились в 2-х створах: а) 1 км вище міста; б) в межах міста. Водність річки Десна була дещо вища водності попереднього року і середньої багаторічної (К=1,23). За даними гідрохімічних спостережень середньорічний вміст розчиненого у воді кисню був задовільним - на рівні 10,18-10,34 мг О2/дм3. Перевищення граничнодопустимих концентрацій (ГДК) спостерігалось по азоту нітритному та сполуках важких металів. Середній вміст азоту нітритного перевищував ГДК в 1,1 рази в обох створах спостережень. Концентрації по сполуках заліза загального були на рівні З ГДК, по сполуках марганцю - 5-6, хрому шестивалентного - 7-8, міді - 12-18 ГДК. На р. Дніпро біля с. Неданчичі відбираються зразки води та наносів на вміст радіонуклідів. Аналізи та узагальнення виконуються лабораторією Центральної геофізичної обсерваторії в м. Києві. Альгофлора річки в районі м. Чернігова в порівнянні з минулим роком була суттєво бідніша (за чисельністю і кількістю видів). В зимовий період фітопланктон був представлений лише поодинокими клітинами водоростей. В літньо-осінній період домінували зелені водорості, субдомінантами виступали діатомові. Суттєво гіршим був стан альгопланктоценозу на створі в межах міста: нижчі чисельність і біомаса, у 2 рази менша кількість видів, нижчі значення індексу Шеннона і вище індекс сапробності (ІС вище міста змінювався від 1,65 до 1,98; в межах міста - 1,92-2,12). 3.2 Техногенне навантаження на повітряне середовищеНайбільша кількість промислових підприємств знаходиться в м. Чернігів - 66 або 23% - усіх підприємств області, у м. Прилуки -28 (10%), у м. Ніжині - 30 (11%). Найбільша кількість викидів припадає на м. Чернігів - 34% викидів області (Прилуки та Ніжин - по 3% викидів області). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на 31.12.2006 р., 531 промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромислового комплексу. Як і в попередні роки роздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників. Кількість викидів від пересувних джерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн - 53% від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівській області з 2001 р. по 2006 р. представлено в табл.3.2 Таблиця 3.2. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівській області з 2001 р. по 2006 р.
В 2006 році в області суб’єктами господарської діяльності впроваджено 29 повітроохоронних заходів. Загальний обсяг витрат за кошторисною вартістю склав 4178,2 тис. грн., при цьому зменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря після впровадження заходів очікувалось 96,681 т, фактично зменшення відбулось на 96,344 т. Регулювання та налагодження котлів опалення (30 одиниць) зменшує викиди до 10%. Чернігівським обласним центром з гідрометеорології моніторинг забруднення атмосферного повітря в м. Чернігові здійснювався на двох стаціонарних постах: ПСЗ № 1, розташований на вул.50 років СРСР, та ПСЗ № 2 - на вул. Пирогова. Спостереження велись за вмістом чотирьох основних домішок: пилу, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту. Крім того, визначався вміст специфічних речовин - бенз (а) пірену та восьми важких металів (заліза, кадмію, марганцю, міді, нікелю, свинцю, хрому, цинку). Бенз (а) піpен визначався на ПСЗ № 2, важкі метали - на ПСЗ № 1. У 2006 р. Чернігівським обласним центром з гідрометеорології відібрано 6664 проби атмосферного повітря, які проаналізовані в лабораторіях Центральної геофізичної обсерваторії (м. Київ). Середньорічна концентрація діоксиду азоту (речовини 2-го класу небезпеки) перевищувала середньодобову граничнодопустиму концентрацію (ГДК) в 2,5 рази. Середньорічні концентрації інших домішок були нижче допустимих норм і складали: діоксиду сірки - 0,6 ГДК, оксиду вуглецю - 0,4, пилу - менше 0,1 ГДК. Вміст важких металів та бенз (а) пірену був значно нижчим за відповідні ГДК. Максимальна з разових концентрацій діоксиду азоту перевищувала максимально разову ГДК в 2,5 рази і спостерігалась у липні на ПСЗ № 1. Повторюваність випадків перевищення максимально разової ГДК з діоксиду азоту дорівнювала по місту і на обох постах - 51%. Максимальна концентрація оксиду вуглецю досягла 0,6 ГДК, пилу - 0,1, діоксиду сірки - 0,1 ГДК. Максимальні з середньомісячних концентрацій важких металів та бенз (а) пірену були значно нижчими за відповідні граничнодопустимі концентрації. Рівень забруднення повітря на обох постах суттєво не відрізнявся. У річному ході звітного року спостерігалось зростання середньомісячних концентрацій діоксиду азоту у березні та листопаді - грудні. Річний хід концентрацій пилу, оксиду вуглецю та діоксиду сірки не зазнав значних змін. У порівнянні з попереднім роком спостерігалося деяке підвищення рівня забруднення атмосферного повітря діоксидом азоту, вміст інших домішок не змінився. При відсутності великих підприємств, а також розгалуженої сітки об’єктів комунального господарства (котельні) можна зробити висновок, що перевищення показників фонової концентрації по двоокису азоту відбувається за рахунок викидів від автотранспорту. Відповідно до Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, в Чернігівській області взято на державний облік 343 суб’єкта господарювання та 188 об’єктів сільського господарства. Не взято на державний облік 254 об’єкти і після проведення інвентаризацій та уточнення видів та обсягів викидів забруднюючих речовин не взято 130 суб’єктів господарювання. Спостереження за потужністю експозиційної дози гамма-випромінювання здійснюються всіма метеорологічними станціями області, за випадінням радіоактивних продуктів з атмосфери - метеостанціями в містах Чернігові та Щорсі. У 2006 році потужність експозиційної дози гамма-випромінювання по області становила 8-13 мкР/год, сумарна бета-активність випадінь у м. Чернігові - 764,6 Бк/м2, у м. Щорсі - 778,2 Бк/м2 (при допустимому рівні 3300 Бк/м2). Чернігівською обласною санітарно-епідеміологічною станцією за 2006 р. проведено 2438 досліджень проб забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, з них з перевищенням ГДК 49 (1,9%), в т. ч. в міських поселеннях 2146 проб, з них з перевищенням ГДК 42 проби (1,9%), в сільських поселеннях 222 проби, з них з перевищенням ГДК 7 проб (2,4%). Дослідження шкідливих речовин в атмосферному повітрі проводились за такими показникам: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, аміак, свинець, ацетон, толуол, ксилол, бензол. В містах Чернігові, Ніжині, Прилуках, Н. - Сіверський, згідно вказівки МОЗ України з 1995 р. проводиться спостереження забруднення атмосферного повітря на маршрутних постах (м. Чернігів - 13, м. Ніжин - 9, м. Прилуки -31, м. Н-Сіверський - 6). по 16 інгредієнтах: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, толуол, аміак, свинець, ацетон, сірководень, ртуть, ксилол, бензол. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області при здійсненні держконтролю першочергова увага приділялась екологічно-небезпечним підприємствам області. До яких відносяться: ВАТ "Чернігівське Хімволокно", ВАТ "Чернігівавтодеталь", ВАТ "ЧеЗаРа", ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів", філія "Менський сир" ППКФ "Прометей", Чернігівське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів. Перевищення встановлених нормативів за вмістом вуглецю оксиду виявлено на філії "Менський сир" ППКФ "Прометей" та ВАТ "Чернігівська кондитерська фабрика "Стріла". Понаднормативний викид ліквідовано шляхом проведення пусконалагоджувальних робіт, відповідальних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Значну кількість вимірювань проведено на ВАТ "Чернігівський хлібокомбінат" хлібозавод № 1 та № 2, мехпекарні в зв’язку з необхідністю оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. На ЗАТ "Планета-Інкс" спеціалістами відділу практично впроваджена методика виконання вимірювань масової концентрації етилацетату в організованих викидах стаціонарних джерел фотоколориметричним методом (Свідоцтво про атестацію № 193 від 19.12.2006). Перевищень допустимого викиду не встановлено. В перелік підприємств - основних забруднювачів навколишнього природного середовища Чернігівської області входить Комунальне енергогенеруюче підприємство „Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірми „ТехНова", яке занесено до „Переліку екологічно-небезпечних об’єктів загальнодержавного рівня". Контроль за обсягом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у 2006 р., проводився ЗАТ „Техенерго” (м. Львів). Перевищень нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин не зафіксовано. 3.3 Антропогенна дестабілізація земельних і лісових ресурсівОсновними чинниками антропогенного впливу на земельні ресурси залишаються сільське господарство, промисловість, енергетика, транспорт та оборонна діяльність. Зокрема, формування потужних аграрних підприємств у сільському господарстві, які орендують масиви орних земель, що налічують десятки тисяч гектарів, веде до максимального спрощення агроландшафтів. Окремі поля, зайняті зерновими культурами, досягають площі багатьох сотень гектарів, на яких відсутнє належне невиснажливе чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах. Екологічну стійкість земельних ресурсів характеризує ступінь розораності земель. Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями. Низькостійкими та найбільш вразливими в екологічному відношенні залишаються території південних районів області, зокрема: Носівського, Варвинського, Бахмацького, Срібнянського, Талалаївського, Прилуцького, Ічнянського. За даними Державної станції захисту рослин Чернігівської області в 2006 році використано в сільському господарстві 501,1 тонн пестицидів на загальній площі 732,71 тис. га. Зокрема, використано інсектицидів - 35,715 тонн на площі 232,7 тис. га, фунгіцидів - 78,73 тонн на площі 92,21 тис. га, гербіцидів - 284,348 тонн на площі 394,6 тис. га, протруювачів - 65,91 тонн, інших засобів захисту рослин - 36,4 тонн на площі 4,54 тис. га. Оброблено біометодом 4,542 тис. га сільськогосподарських угідь. Земельний фонд Чернігівської області станом на 1 січня 2007 року складає 3190,3 тис. га. Структура земельного фонду свідчить, що 2090,9 тис. га (65,5%) зайнято сільськогосподарськими угіддями; ліси та інші лісовкриті площі по області становлять 724,0 тис. га (22,7%); забудовані землі становлять 99,8 тис. га (3,1%); заболочені землі 123,2 тис. га (3,9%); відкриті землі без рослинного покриву складають 28,3 тис. га (0,9%); води 67,7 тис. га (2,1%); інших земель 56,4 тис. га (1,8%). Таблиця 3.3. Структура земельного фонду Чернігівської області
Структура земель, в порівнянні з 2005 роком, майже не змінилася і використання земель за цільовим призначенням свідчить про високе антропогенне навантаження на земельні ресурси. До основних земельних угідь, від стану яких в значній мірі залежить екологічна ситуація в області, відносяться сільськогосподарські угіддя, землі лісового та природно-заповідного фонду. Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно до площі суші в різних адміністративних районах області становить від 50 до 84 відсотків. Розораність території області в 2006 році складала 43,1% до загальної площі області, планується зменшення розораності на 2015 рік до 40%. Частка ріллі до площі сільськогосподарських угідь по області в 2006 році складає 65,8%, планується зменшення цієї частки до 64% на 2015 рік. Для державних та громадських потреб у 2006 році відведено 168,7 га земель з них сільськогосподарських угідь 34,3 га, в тому числі ріллі - 23,9 га. Аналіз стану земельних ресурсів області свідчить про наявність деградованих та малопродуктивних земель, які підлягають консервації на загальній площі 138,3 тис. га. У 2006 році здійснено консервацію 0,5 тис. га малопродуктивних земель, консервація деградованих земель не проводилась. Станом на 01.01.2007 року потребують консервації 137,8 тис. га земель. Проблеми відтворення і підвищення родючості ґрунтів не можна вирішувати ізольовано від проблеми ерозії ґрунтів. Разом з природними факторами, розвитку ерозійних процесів сприяють високий ступінь розораності території. Вилученню зі складу ріллі підлягають площі всіх середньо - та сильнозмитих ґрунтів схилів крутизною більше 50 градусів, площі слабозмитих ґрунтів схилів крутизною 30-50 градусів з переведенням в кормові угіддя та під залісення. Всього в області сільськогосподарських угідь, що зазнають впливу водної ерозії, налічується біля 81 тис. га, в т. ч. ріллі 50,6 тис. га. Консервацію цих земель рекомендується проводити залуженням із переведенням (шляхом трансформації угідь) під сіножаті, пасовища та залісення. Тимчасову консервацію слід здійснювати залуженням із наступним поверненням до складу орних земель. Ґрунти легкого механічного складу необхідно вилучати зі складу сільськогосподарських угідь. Для ґрунтів важкого механічного складу потрібно проводити залуження. Дуже змиті й розмиті ґрунти повинні вилучатись зі складу орних земель із залученням їх до луко-пасовищних угідь або залісення. Землі із середньозмитими ґрунтами доцільно залужити (забезпечити тимчасову консервацію). Після певного часу фітомеліоративного періоду їх доцільно повернути до складу орних земель за умови відновлення модульних показників, характерних для даного ґрунту. З огляду на екологічну доцільність необхідно провести оптимізацію структури ґрунтового покриву луко-пасовищних угідь. Ці угіддя традиційно приурочені до менш родючих, відносно ріллі, ґрунтів, які мають певні обмеження щодо використання під польові культури, але цілком придатні для вирощування трав. Реалізація запропонованих заходів щодо консервації деградованих, малородючих ґрунтів орних земель та трансформації луко-пасовищних угідь дозволить отримати в першому наближенні екологічно оптимізовану структуру земельного фонду. Оптимізація співвідношення ріллі, сінокосів і пасовищ має велике значення, тому що це - найдешевший доцільний спосіб врегулювання еколого-економічних взаємозв’язків у природно-антропогенних відносинах. Аналіз динаміки агрохімічних показників ґрунтів за 7 останніх років показав, що вміст основних елементів живлення (фосфору і калію), кальцію суттєво знизився, ґрунти підкислились, вміст гумусу дещо підвищився. В 2006 році у ґрунтах сільськогосподарських угідь Варвинського, Талалаївського, Бахмацького, Борзнянського та Куликівського районів визначався вміст найбільш небезпечних для довкілля важких металів - свинцю та кадмію. Найвищий середній показник вмісту свинцю в ґрунті виявлено в Борзнянському районі - 6,45 мг/кг ґрунту, що оцінюється як помірний рівень забруднення. Найвище значення вмісту цинку виявлено також у Борзнянському районі - 16,50 мг/кг ґрунту, що оцінюється як підвищений рівень забруднення. Середній вміст свинцю у ґрунтах чотирьох районів становить 5,97 мг/кг ґрунту, що близько до показників в цілому по 22 районах області. Мінімальний вміст свинцю по чотирьох районах, як і в цілому по області, має фонове значення. Найбільший середній вміст кадмію виявлено в ґрунтах сільгоспугідь Борзнянського району - 0,18 мг/кг, що відповідає слабкому рівню забруднення. Найменший середній вміст цього токсиканту дорівнював 0,14 мг/кг. Мінімальний вміст його має фонове значення. Перевищень ГДК кадмію при дослідженнях в 2006 році в чотирьох районах, як і в цілому по області не виявлено. Слід відмітити, що ґрунтовий покрив області представлений здебільшого малогумусними, легкими за гранулометричним складом ґрунтами, які мають низьку буферну здатність, що обмежує їх можливості до інактивації техногенних важких металів. Тому вміст в таких ґрунтах навіть відносно невеликих кількостей важких металів може привести до небезпечного забруднення ними сільськогосподарської продукції. Вміст залишкових кількостей ДДТ, ГХЦГ в 2006 році в ґрунті був визначений в 403 зразках ґрунту на територіях, що прилягають до складів пестицидів. В 2006 році пестицидами було забруднено: ДДТ - 19%, γ-ГХЦГ- 3% зразків ґрунту. У 8 зразках ґрунту виявлено перевищення ГДК по ДДТ. В 403 зразках ґрунту визначали вміст пестицидів симм-тріазинової групи. Так було виявлено забруднення: прометрином - 3% зразків, 2 з яких мають перевищення ГДК, атразином - 6%, симазином - 3%, 1 зразок з перевищенням ГДК. У 8 зразках рослинницької продукції, відібраних на контрольних ділянках, визначався вміст ДДТ, γ-ГХЦГ та 2,4-Д-амміної солі. Залишкових кількостей цих пестицидів не виявлено. За проведенням досліджень 12 зразків зерна, вмісту в них залишкової кількості ДДТ, γ-ГХЦГ, 2,4-Д-амміної солі не виявлено. В 5 зразках картоплі визначали вміст пестициду конфідор, залишкової кількості цього токсиканту також не виявлено. Головним завдання землеробства, як основної галузі сільськогосподарського виробництва, є зростання його продуктивності на основі розширеного відтворення родючості ґрунтів та раціонального їх використання. Родючість ґрунту має також важливе природоохоронне значення, збільшуючи цінність земель сільськогосподарського призначення не тільки як об`єктів виробництва, але і як компонентів біосфери. Охорона земельних ресурсів від деградації - одна з найважливіших проблем сучасності. Високий рівень сільськогосподарського освоєння і розораності території області та наявність значних площ еродованих земель вимагає нових підходів до вирішення цієї проблеми. Одним з найефективніших ресурсних засобів підтримання родючості ґрунтів на оптимальному рівні є застосування органічних та мінеральних добрив. Дози та співвідношення їх повинні відповідати біологічним особливостям культур, враховувати вміст у ґрунтах елементів живлення, повністю компенсувати винос їх урожаєм та забезпечувати до певної міри нагромадження необхідних поживних речовин у ґрунті. До 1991 року інтенсивність деградаційних процесів значною мірою послаблювались за рахунок збільшення обсягів застосування органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування, інших заходів з відтворення родючості ґрунтів. В період інтенсивної хімізації (1971-1990 роки) обсяги застосування добрив в області постійно зростали і в 1986-1990 роках досягли в середньому 164 кг/га поживних речовин туків і 10,7 т/га органічних добрив. При цьому добрива застосовувались комплексно, збалансовано за елементами живлення. Таким чином, створювались передумови для досягнення стану родючості ґрунтів, який забезпечував би одержання стабільних урожаїв сільськогосподарських культур досить високого рівня. Проте, за останнє десятиріччя обсяги застосування добрив значно зменшились. В середньому за 2001-2005 роки на 1 га посівної площі було внесено по 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 тонни органічних добрив, що, порівняно з 1986-1990 роками менше, відповідно, в 5,3 і 6,7 разів. Аналіз даних статистичної звітності (форми 29-с. - г. „Збір урожаю сільськогосподарських культур та плодоягідних насаджень в області у 2006 році” і форми 9-б-с. - г. - „Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай 2006 року в сільськогосподарських підприємствах області”) показує, що під урожай 2006 року було внесено 33,9 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив, що на 10,7 тис. тонн більше, ніж в середньому за 2001-2005 роки. Відповідно, і рівень удобрення 1 га збільшився з 31 до 48 кг на 1 га. Незважаючи на збільшення обсягів застосування туків, компенсація ними виносу основних елементів живлення урожаєм сільськогосподарських культур була дуже низькою і становила: по азоту - 47%, по фосфору - 22%, по калію - 9%. Ситуація ускладнюється суттєвим дисбалансом внесених у ґрунт поживних речовин. При рекомендованому співвідношенні N: P: K=1,0: 0,8: 1,0 фактично в 2006 році воно становило 1,0: 0,17: 0,17. Значна перевага в обсягах застосування туків азотних добрив приводить до нераціонального, малоефективного та збиткового їх використання, подальшого підкислення ґрунтів, збільшення інтенсивності забур`янення полів. Висока ефективність одностороннього внесення азоту спостерігається лише на ґрунтах, які мають оптимальний вміст фосфору і калію, проте, такі ґрунти займають лише 9-16% орних земель. Порівнюючи рівень внесення мінеральних добрив під урожай сільськогосподарських культур в 2006 році з попереднім 2005 роком, слід відзначити, що 12 районів області збільшили обсяги застосування туків. Решта районів допустила зменшення їх застосування. Найбільшого приросту щодо внесення поживних елементів у ґрунт досягнуто в Прилуцькому районі - 44 кг/га, Варвинському - 28, Ічнянському - 22, Бахмацькому - 20 кг. Проте, у 8 районах цей приріст не перевищив 10 кг/га. Аналіз стану внесення добрив для підживлення ґрунтів вказує на значну строкатість ситуації по районах. Якщо в Бобровицькому районі рівень застосування туків досяг в середньому 111 кг/га, Носівському - 104, Варвинському - 75, Прилуцькому - 74, то в Н. - Сіверському, Семенівському, Ріпкинському, Талалаївському районах він не перевищує 10 кг/га. В цілому по області в 2006 році мінеральних добрив не застосовували 230 господарств (40%), ще 94 господарства (16%) внесли їх менше 10 кг/га. Площа внесення мінеральних добрив у 2006 році склала 51% від загальної посівної площі, що на 12% більше, ніж у 2005 році. На 1 гектар посівної площі було внесено в середньому 48 кг поживних речовин, з них азоту - 36, фосфору - 6, калію - 6 кг. В 2006 році погіршилась ситуація з виробництва та застосування органічних добрив. Порівняно з 2001-2005 роками обсяги їх використання зменшились на 306 тис. тонн і становлять лише 952 тис. тонн, а рівень внесення на 1 га знизився на 0,2 т і дорівнює 1,4 т. Органічні добрива внесено лише 37 тис. га, що становить 5% від загальної посівної площі. Просапні культури забезпечені органічними добривами лише на 9% площ. У Носівському, Прилуцькому, Ніжинському, Варвинському, Семенівському районах органіки вносять 0,2-0,7 т/га. Зовсім її не вносили в 2006 році 335 господарств (58%), ще 70 господарств (12%) внесли лише 1 т/га. У Бобровицькому, Варвинському, Ніжинському, Носівському, Прилуцькому районах 76-88% господарств зовсім не застосовують органічних добрив. Науковими дослідженнями доведено, що для бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах області необхідно вносити на 1 га по 8-10 тонн органічних добрив. Проте, таку кількість органіки сьогодні вносять лише 2% господарств. Розрахунки згідно з нормативами можливого виходу органічних добрив від наявного поголів`я у великотоварних господарствах і фактичне його внесення показали, що значні кількості органіки недовиробляються або втрачаються. В цілому по області не доходить до поля 629 тис. тонн гною (40%). В ряді районів ситуація ще гірша. Так, у Менському, Семенівському, Ніжинському, Носівському, Прилуцькому районах втрати гною досягають 63-88%. Недостатні обсяги застосування добрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живлення обумовили, починаючи з 1993 року, формування гостродефіцитного балансу поживних речовин та гумусу. Результати агрохімічної паспортизації земель вказують на значне зменшення вмісту фосфору, калію, гумусу в ґрунтах області, а також їх підкислення. На даний час за вмістом рухомих форм фосфору урожай сільськогосподарських культур лімітується на площі 874 тис. га (84%). Серед цих земель дуже низький і низький вміст фосфору виявлено на площі 67 тис. га. За останні 5 років запаси фосфору зменшились на 7%. Найгірша ситуація із запасами фосфору в Ріпкинському районі, де рослини відчувають його нестачу на 94% орних земель, Городнянському - 93%, Носівському та Щорському районах - 92%. Становище з калієм ще гірше. Його нестачу рослини відчувають на площі 943 тис. га (91%). За 5 років запаси калію зменшились в середньому по області на 2%. Найбільше площ з недостатнім вмістом калію виявлено у Городнянському, Корюківському та Щорському районах - 99%. Для інших районів Полісся та більшості районів Перехідної зони недостатній вміст калію характерний для 97-98% площ. Площі з дуже низьким і низьким вмістом калію поширені на 34% орних земель області. Таким чином, в умовах області калій є елементом другого мінімуму після азоту. В умовах різкого зниження обсягів застосування добрив дуже важливо використовувати їх найбільш ефективно. Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств4.1 Конверсія промислових підприємствРозвиток екологічної кризи поставив складні задачі перед промисловим виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії промислового виробництва з природним середовищем, на основі якої почала розвиватися нова галузь загальної екології. Оптимізація параметрів середовища життя вимагає перегляду стратегії розвитку промислового виробництва з відмовою від екологічно небезпечних технологій. Цей шлях розвитку отримав назву екологічної конверсії промислового виробництва. Екологічна конверсія - багатоплановий та тривалий процес. Він пов'язаний, перш за все, з оцінкою реальної необхідності продукту для суспільства, а сама продукція повинна відповідати високим екологічним вимогам. Екологічної конверсії гостро потребує видобувна промисловість. Можливості для пом'якшення екологічних збитків від неї існують. Необхідно, перш за все, забезпечити повне вилучення корисних копалин. Втрати сировини при видобуванні та транспортуванні повинні бути мінімальними. Усі супутні продукти видобувної промисловості слід використовувати. Сировина та кінцеві продукти видобувної промисловості повинні правильно зберігатися. В.І. Савченко (1991) показав на прикладі Східної України повну можливість зниження екологічного ефекту від видобувної промисловості в регіоні. Для цього варто при сейсморозвідці корисних копалин перейти до недовибухових методів збудження коливань. При видобуванні корисних копалин не допускати порушень природних водостоків на місцевості, зберігати родючий шар ґрунту, не допускати відкритого витікання нафти та природного газу. Важливим елементом екологізації виступає розробка технологій виділення та знешкодження відходів. Перш за все, відходів повинно утворюватися якомога менше. Це досягається за рахунок рециклінгу відходів. Схема рециклінгу відходів проста: первинна сепарація в місцях утворення - сортування та неінтегрована переробка - отримання корисних продуктів або матеріалів. Так, підприємства фірми IBM в 2005 році дали 5600 тонн відходів, але 80% з них були знову залучені у виробництво на основі технологій рециклінгу. На прикладі хімічного підприємства переробка відходів показана на рис.4.1 Розвивається цей напрямок поволі, однак за рециклінгом відходів велике майбутнє. Рис.4.1 Схема рециклінгу в біохімічній очистці стічних вод хімічному промисловому підприємстві (ВАТ „Чексіл”). Є можливості технологічної конверсії в напрямку зниження викидів оксидів сірки та азоту до атмосфери, що дозволить зупинити прогресуюче забруднення атмосфери цими газами та знизити частоту випадання кислотних дощів. Необхідні для цього заходи не складні. Слід: а) надавати для спалювання попередньо збагачене вугілля; б) здійснювати очистку від сірки та азоту; в) проводити очистку продуктів горіння від оксидів сірки та азоту до того, як вони потраплять до атмосфери. Технологічні процеси та типи відходів в різних галузях промисловості не однакові. Тому форми їхньої екологізації різні. На підприємствах цукрової промисловості екологічну конверсію варто починати з очистки стічних вод, які забруднюють водойми. Найбільш досконалий спосіб біологічної очистки. На цукрових заводах Росії та України його почали застосовувати з другої половини XIX століття. Для цього створюються поля зрошення, поля фільтрації та біологічні ставки. Створення штучних біоценозів із найпростіших, мікробів та черв'яків значно прискорює розклад осадку. Від важких металів можна позбутися шляхом осадження їх спеціальними реагентами. 4.2 Конверсія аграрного виробництваУ відношенні сільського господарства перша і найважливіша функція стійкого розвитку - це забезпечення продуктами харчування зростаючого населення. Велика частина економістів вважає, що харчові запаси можуть задовольнити прогнозовані потреби зростаючого населення, але стійкий розвиток вимагає, щоб задоволення одночасно не руйнувало і природне навколишнє середовище. Насамперед, стійкий розвиток в області сільського господарства зв'язано з головним елементом ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва, яким є земля. Незважаючи на те, що над проблемами раціонального використання й охорони земельних ресурсів працюють багато установ, проблемі біологізації землеробства приділяється ще недостатньо уваги. Але саме цей напрямок стає в сучасних умовах найбільш важливим. Можна заперечувати твердження, що розлад людини з природою починається із сільського господарства, однак не можна не визнати, що всезростаючі масштаби ерозії ґрунту, зменшення видової розмаїтості фауни і флори, уніфікація агроландшафтів, забруднення навколишнього середовища пестицидами, нітратами, важкими металами прямо зв'язані саме із сільськогосподарською діяльністю на площі 4,7 млрд. га, що складають понад 30% суші Землі. Зазначені процеси не тільки порушують екологічну рівновагу біосфери, але й істотно знижують продукційний потенціал самих сільськогосподарських угідь. Парадоксальність сформованої в сільському господарстві ситуації полягає в тому, що галузь, що базується на використанні екологічно безпечної і практично невичерпної енергії Сонця (близько 95% сухих речовин рослин - це акумульована сонячна енергія), виявилася в числі природно небезпечних. Росте забруднення продуктів харчування і ґрунтових вод нітратами і пестицидами, практично не знизилася залежність варіабельність величини і якості врожаю від "капризів" погоди. У зв'язку з цим усе більше виникає необхідність у проведенні конверсії у сільському господарстві. У світі нараховуються кілька рухів екологічного сільського господарства. Найбільш старим серед всіх організованих є "біодинамічне", що виникло під впливом філософських ідей Р. Штайнера на початку 20-их років у Німеччині і нині розповсюджене на всіх континентах. Другою по значимості системою екологічного землеробства є органічно-біологічна. Необхідно відзначити, що органічно-біологічне землеробство не є винаходом останнього років. Основи його в основних рисах були закладені в XІ і першій половині XX століття. Початок йому поклала аграрна політика доктора Ханса Мюллера, метою якої було забезпечення існування сільськогосподарських підприємств завдяки більшій незалежності: від закупівлі засобів виробництва (добрив, засобів захисту рослин, кормів) з метою знизити витрати на виробництво. При цьому передбачалося "самим відновлювати родючість ґрунту"; від реалізації продукції. Фермери завдяки продукції більш високої якості створюють власний ринок збуту, орієнтований на споживачів, що піклуються про своє здоров'я, на захисників навколишнього середовища і т.д. [5] Екологічне сільське господарство визначається як система господарювання, де різко обмежується або вилучається використання штучних хімічних добрив, хімічних засобів захисту і регулювання розвитку рослин, хімічних кормових додатків і стимуляторів росту худоби. Воно повинно базуватися здебільшого на використанні біологічних прийомів і методів ефективного господарювання - сівообігу, органічних і зелених добрив, азотофіксуючих рослин, рослинних і післяжнивних залишків, спеціальній механічній обробітці ґрунтів, біологічних способів захисту рослин, селекції рослин тощо. Екологічне сільське господарство засноване на повазі до довкілля, підтриманні плодючості ґрунтів, збереженні генетичної різноманітності. Іспанський професор Л. Бальєстеро Ернандес зазначає, що саме екологічне сільське господарство наближає агрономію до екології, приділяє певну увагу системам, які підтримують життя на землі, і справляє мінімальний негативний вплив на довкілля порівняно з традиційним сільським господарством. У природі відсутня рівновага, існують хвороби і шкідливі комахи, і все це необхідно контролювати. В традиційному сільському господарстві з використанням отрутохімікатів ця рівновага порушується. Екологічне сільське господарство пристосовується до довкілля, щоб не змінювати його. Тому в сільській місцевості хлібороб повинен здійснити важливі зміни у виробництві, особливо в найменш конкурентоспроможних зонах. У будь-якому разі збільшення продажу і експорту екологічно чистої продукції (споживач відрізнятиме таку продукцію за спеціальною етикеткою) означає, що екологічне сільське господарство - це саме рентабельна альтернатива хліборобів, яка стане прибутковою і вигідною для всіх споживачів. [1] Основними цілями конверсії сільського господарства є: виробництво в достатніх кількостях продуктів харчування з високою харчовою цінністю; діяльність у гармонії з природної екосистемою, замість спроби підкорити неї; стимулювання і зміцнення біологічних циклів у системі землеробства, що включає мікроорганізми, ґрунтову флору і фауну, рослини і тварин; збереження і стимулювання довгострокової ґрунтової родючості; можливо більш широке застосування поновлюваних ресурсів у місцевих системах землеробства; створення замкнутої системи для органічної субстанції і живильних речовин; розведення худоби в умовах, що дозволяють тваринам жити відповідно до їх уродженого поводження; запобігання забруднення середовища, в результаті сільськогосподарської діяльності; збереження генетичної розмаїтості в землеробській системі і її оточенні, включаючи охорону навколишнього середовища існування диких тварин і рослин; облік численних соціальних і економічних аспектів впливу сільського господарства. Агропромислове виробництво повинне бути як екологічно доцільним, так і екологічно безпечним. Основним критерієм екологічної доцільності повинне стати відповідність виробництва природним умовам. Основна ідея, що використовується в екологічному сільському господарстві - це ідея замкнутого циклу в господарстві, що є як екологічним, так і економічним принципом. Одержуване органічне добриво від тваринництва є основою для підтримки родючості ґрунту і забезпечення рослин живильними речовинами. Удобрення ґрунту азотом здійснюється за рахунок оброблення бобових культур. Завдяки активізації ґрунтових процесів при обробленні бобових, підвищується приступність і інших необхідних мінеральних елементів у ґрунті. Іншою важливою метою екологічного сільського господарства є повне використання природних механізмів регулювання в аграрній екосистемі, без використання яких неможливий захист рослин. Способом досягнення даної мети є збільшення розмаїтості видів у екосистемі, що в результаті вона стає більш стійкою. Це досягається: уведенням більш різноманітних сівозмін; регулюванням бур'янів механічними методами; цілеспрямованою закладкою живоплотів і біотопів; раціональним використанням існуючих екосистем. Багато хто з цих заходів відповідають, крім того, цілям захисту природи. Так, наприклад, доцільніше використовувати заболочені ділянки або дуже погані ґрунти для екстенсивного ведення луко-пасовищого сільського господарства, а не для оранки. [1] Останнім часом споживач усе більше звертає увагу на якість товару, на вміст у продукції шкідливих для здоров'я речовин. Виробництво продукції, високоякісної з погляду фізіології харчування, є основною задачею екологічного сільського господарства. Частка змісту коштовних речовин залежить від багатьох параметрів: сортові особливості, ґрунти, місце розташування, погодні умови, терміни посіву, терміни збирання і т.д. Екологічні продукти мають більш низький зміст нітратів і натрію і більш високий зміст вітамінів і корисних для організму елементів. Таким чином, екологічне землеробство не забруднює воду, ґрунт і повітря, сприяючи стійкому сільському господарству. З огляду на очевидні переваги екологічного землеробства в порівнянні з інтегрованим сільським господарством, не слід не відзначити причини, що перешкоджають широкому поширенню екологічного землеробства: недостатня підтримка і визнання з боку державних організацій (консультаційних служб, сільськогосподарських шкіл, міністерств, вузів); відсутність інформації, особливо про такі аспекти, як організація праці, ринкова економіка, економіка й організація виробництва в екологічному сільському господарстві; відсутність можливостей навчання, особливо в професійних училищах і технікумах, а також слабкий розвиток консультаційної служби; повільне освоєння ринку збуту екологічної продукції. На думку ряду вчених, якби в навчання, дослідження, консультації по екологічному землеробству і розвиток ринку його продуктів було вкладено стільки ж грошей і творчої праці, як у звичайне сільське господарство, сьогодні набагато більше підприємств вело би господарство на екологічній основі. "Екологізація" повинна бути невід'ємним елементом планової і технологічної дисципліни в агропромисловому комплексі, що створить більш діючі передумови дбайливого господарювання на землі. Облік вимог природо відповідності в сільському господарстві забезпечує в остаточному підсумку економію матеріальних і трудових витрат (наприклад, осушувальні меліоративні системи відповідні природозберігаючим принципам, агроекосистеми в оптимізованих ландшафтах відрізняються більшою продуктивністю, внесення мінеральних добрив з обліком конкретних метеорологічних умов). "Экологізація" буде сприяти збереженню генофонду дикої природи як вихідний матеріал для селекції. [2] Академік А.А. Жученко, аналізуючи перспективи і проблеми розвитку сільського господарства в ХХІ в., виділив 6 ключових факторів, що забезпечують екологічність виробничих аграрних систем: 1. Біологізація і екологізація інтенсифікованих процесів у сільському господарстві на основі нових фундаментальних і прикладних знань. 2. Диференційоване використання природних, біологічних, техногенних, трудових і інших ресурсів, а також вироблення агрономічних прийомів і технологій, адаптованих до місцевих умов. 3. Конструювання високопродуктивних, екологічно стійких і естетично повноцінних агроекосистем і агроландшафтів на основі збільшення видової і генетичної розмаїтості культивуючих видів сортів і рослин; збереження і створення нових механізмів і структур біоценотичної саморегуляції, посилення замкнутості біогеохімічних циклів. 4. Підвищення здатності культивуючих рослин з найбільшою ефективністю утилізувати в процесі фотосинтезу ресурси навколишнього середовища. 5. Розширення досліджень по керуванню адаптивними реакціями живих організмів на різних ступенях їхнього розвитку і рівня формування (від субклітинного до органічного, біоценотичного і навіть біосферного). На цій основі можна забезпечити збалансованість розвитку природи і людського суспільства в процесі сільськогосподарського виробництва. [3] Біологічне землеробство ведеться з метою зниження негативної дії хімізації землеробства, покращення ґрунтової родючості, збереження рівноваги в екологічній системі рослина - грунт - тварина - людина, тобто рівноваги між природними умовами і заходами, що проводяться людиною. Проте, основним завданням біологічного землеробства є одержання високоякісної, біологічно чистої продукції рослинництва без якої неможливо говорити про здоровий образ життя людини. Ця проблема в останні роки набуває першочергового значення. Важлива роль у цьому належить застосуванню добрив, пестицидів та інших засобів хімізації. Поряд з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур добрива створюють передумови вимивання азоту в глибокі шари, підґрунтові води, збільшення його вмісту у вирощуваних культурах, Відомо, що підвищення концентрації нітратів у продуктивних частинах рослин токсично діє на людей і тварин, в організмах яких вони перетворюються в нітрити - речовини більш шкідливі і токсичні, які викликають отруєння, онкологічні та інші захворювання. Особливо гостро проблема нагромадження нітратів упродукції рослинництва стоїть в області. Відповідно тут і найбільше навантаження добрив і хімічних засобів захисту у перерахунку на гектар, тому що більше половини сільськогосподарських угідь зазнавало активної хімізації для штучної підтримки рівня врожайності, одержання певного тимчасового ефекту, що в більшості випадків призводить до порушення ґрунтової родючості - зміни процесів гумусоутворення, забруднення грунту і наколишнього середовища. Основними джерелами цих небажаних явищ є хімічні засоби захисту рослин, у тому числі гербіциди та мінеральні добрива. Якщо ці хімічні речовини застосовувати неправильно, у необгрунтованих нормах, з порушенням строків внесення, то вони негативно впливають на елементи гумусо-органічної речовини в грунті, не стимулюють поліпшення його структури і в цілому родючості. При переході на біологічну систему землеробства передбачається значне зменшення застосування мінеральних добрив і пестицидів. Обмеження перших планується за рахунок органічних добрив та біодобрив на основі високоефективних штамів мікроорганізмів, а пестицидів - за рахунок переходу на біологічні методи захисту. Біологічна система добрив виникла і в останні роки дуже поширена в США і багатьох країнах Західної Європи. Називають таку систему альтернативною, екологічною, біодинамічною і т.д. У ряді країн вона передбачає багатогалузеву систему виробництва, що виключає часткове або повне застосування мінеральних добрив та інших хімічних засобів, а збереження родючості грунту - за рахунок органічних та мікробіологічних ресурсів самого господарства. Однак, зарубіжні дослідники відмічають недоліки біологічної системи землеробства і перш за все зниження врожайності порівняно з традиційними системами землеробства, що потребує вирощування культур для задоволення потреб населення і тваринництва на значно більших площах. Крім того, біологічне землеробство значною мірою залежить від природних факторів, тому немає гарантії, що продукція буде біологічно чистою, а не забрудненою. При біологічній системі землеробства із застосуванням тільки органічних добрив відмічається зниження в грунті вмісту рухомих форм фосфору і калію, тому що відмова від внесення мінеральних добрив не забезпечує повного повернення винесених з урожаєм поживних речовин. При застосуванні біологічної системи в Німеччині в середньому за пять років урожайність сільськогосподарських культур знизилась на 9-36%, а затрати праці зросли на 20-30% порівняно з традиційною системою. Результати проведених у цій країні досліджень щодо впливу трьох сортів озимої пшениці на врожайність при вирощуванні за традиційною (І) і альтернативною (II) технологіями свідчить, що в середньому за чотири роки при альтернативній системі землеробства урожайність знизилася на 30%. Крім зниження врожайності при альтернативній технології гіршими були й показники якості зерна. Так, вміст сирого протеїну в зерні становив 10,5-11,1% проти 14,5% при вирощуванні озимої пшениці за традиційною технологією. У господарствах Австрії, які застосовують біологічну систему землеробства, зниження врожайності становило від 20 до 50%, а в господарствах Данії середня врожайність зернових за цією системою вирощування була 20-24 ц/га при середній врожайності по країні 40-45 ц/га. Отже, біологічна система землеробства має і позитивне, і негативне. Багато вчених світу дійшли висновку, що частково або повністю зняти негативне можна поєднуючи біологічні і традиційні системи землеробства, тобто застосовувати інтегровано, враховуючи переваги обох систем. При цьому передбачається запровадження в сівозміни бобових трав з обов'язковим застосуванням біопрепарату бульбочкових бактерій ризоторфіну і сидератів, збільшення норм органічних добрив, що забезпечують бездефіцитний баланс гумусу і дозволяють на 30-50%, порівняно з рекомендованими нормами для інтенсивних технологій зменшити норми внесення мінеральних добрив, і в першу чергу, азотних; використання комбінованої системи обробітку грунту і перехід на біологічні методи захисту. Комплексне застосування цих заходів дозволить одержувати високі урожаї покращеної якості. Система застосування добрив повинна бути принципово іншою, ніж в інтенсивному землеробстві. Основним завданням її буде створення збалансованості усіх необхідних елементів живлення - не тільки КРК, а й мікроелементів. Так, у дослідженнях Інституту зрошувального землеробства УААН застосування позакореневих підживлень міддю, молібденом і сумішшю мікроелементів (мідь, молібден, марганець, залізо) сприяло зниженню вмісту нітратів у цибулі. Завдяки обробці насіння томатів розчином подвійного гідрофосфату магнію-цинку збір стиглих плодів томату підвищився в середньому за три роки на 17%, кількість цукрів у плодах збільшилась на 0,7-0,36%, вміст вітаміну С - до 22,9%, сухої речовини - на 0,39-0,22%, вміст нітратів знизився у 1,5 раза і становив 29,2 мг/кг при вмісті на контролі - відповідно 2,23%, 17,6 мг%, 5,60% і 51,46-42,78мг/кг. Отже, вплив добрив на урожайність сільськогосподарських культур та їх якість може бути як позитивним, так і негативним. Завдання працівників сільського господарства полягає в тому, щоб, використовуючи агротехнічні фактори, створювати необхідні умови для нагромадження в рослинах саме тих поживних речовин, які визначають якість урожаю цієї культури. Для зерна озимої пшениці, наприклад, важливий вміст у зерні білка і його фракційний склад. Ці показники залежать від наявності в грунті мінерального азоту, а при низькому вмісті або його відсутності - від застосування азотних та біодобрив. Культури, що належать до різних біологічних видів, вирощувані на однаково удобреному фоні, нагромаджують різну кількість нітратів. У дослідженнях Інституту зрошуваного землеробства УААН при збільшенні норми азотних добрив під поживні культури від 60 кг азоту на гектар до 180 горох не реагував на це підвищення вмісту нітратів, в рапсі ж кількість їх зросла в 4,8 раза, а в буркуні - у 8 разів. Різну кількість нітратів на однаково удобреному фоні нагромаджують і рослини різних сортів, які належать до одного біологічного виду. В умовах півдня України, наприклад, кабачки сорту Грибовський містили нітратів 339, а Білоплідний - 624 мг/кг сирої речовини, тобто сорт Грибовський не перевищував гранично допустиму концентрацію нітратів, а Білоплідний - перевищував її більше як у 1,5 раза. Цибуля на перо Жовтнева нагромаджувала нітратів 672, Молдовська - 339, а Дністровська - 193 мг/кг (ГДК становить 400 мг/кг), капуста сорту Столична містила їх 1276, Харківська зимова - 407 (ГДК 500 мг/кг), буряк Кубанський борщовий - 661, а Бородо 237 - 2951 (ГДК 2100). Багато дослідників світу вважають, що провідна роль у зниженні нітратів належить саме сорту. В умовах біологічного землеробства селекціонерам для різних зон необхідно створити сорти і гібриди рослин, які б не реагували на підвищення фону живлення. Для існуючих, рекомендованих для застосування, сортів системи удобрення слід переглядати, вивчати, враховуючи вплив їх не тільки на урожай та навколишнє середовище, а й на якість урожаю. Останнє слід розглядати не тільки з точки зору підвищеного вмісту нітратів, а й значного зниження вмісту вуглеводів, вітамінів, інших дуже важливих речовин. Так, вміст вітаміну В2 (рибофлавіну), на думку медиків, є терапевтичним засобом проти ракових захворювань, в кормовому буряку, удобреному К100Р120К60 в середньому за три роки він становив 1,99, Н200Р120К60 - 1,63, а К400Р120К60 - 1.33 мг/кг сухої речовини. Вихід сумарного рибофлавіну з їм2 просіву становив відповідно 107,1; 82,6 і 60,2%. При застосуванні азотного добрива у дозі 400 кг/га вміст небілкового азоту був вищим, ніж білкового, а кількість нітратів у коренеплодах була дуже високою і дорівнювала 1,03% від кількості сухої речовини при 0,14% у неудобренному контролі і 0,45% ири нормі азоту 200 кг/га. Тобто, внесння азотних добрив під кормовий буряк на фоні РК більше N200 в умовах зрошення півдня України недоцільне, тому що урожай підвищується незначно, а його якість знижується істотно. Застосування підвищених норм добрив призводить до зниження вмісту дуже важливої речовини, яка є інгібітором, що запобігає і гальмує процес перетворення нітратів і нітритів у організмі людини,-вітаміну С (аскорбінової кислоти). У цибулі при збиранні - без застосувння добрив його було 7,48, при внесенні М60 - 8,28, а N180 - 7,22%, загальних цукрів відповідно: 5,24; 5,46 і 5,24 мг/100 г. Аналогічно змінювався і вміст аскорбінової кислоти у капусті. При внесенні азотного добрива з розрахунку 90, 180, 270 і 360 кг/га д. р. вміст її становив відповідно 23,76: 21,82: 17,24 і 16,89 мг%. Отже, можна стверджувати, що кількість аскорбінової кислоти і цукрів при внесенні азотних добрив збільшується, але ири застосуванні їх у нормах, що перевищують оптимальні, починає знижуватись. Якість врожаю сільськогосподарських культур помітно поліпшується при застосуванні органічних добрив. Наприклад, у середньому за три роки, вміст амінокислот в коренеплодах кормових буряків, вирощених без добрив, становив 2,22 г, а удобрених гноєм з розрахунку 80 т/га - 3,02 г на 100 г сухої речовини, у тому числі на частку незамінних амінокислот припало відповідно 0,68 і 0,95 г. Дослідженнями Інституту зрошуваного землеробства УААН доведено, що органічні добрива істотно впливали на якість післяжнивної вівсяно-горохової сумішки, змінюючи якість як бобового, так і злакового компонента. При заміні частини мінеральних добрив органічними знижується і вміст нітратів у рослинах. Він зменшується і при застосуванні інгібіторів нітрифікації. У більшості випадків зменшенню кількості нітратів у рослинах сприяє застосування дуже поширених в останні роки азотфіксуючих та фосформобілізуючих бактеріальних препаратів. Використання біопрепаратів азотфіксуючих бактерій під бобові, злакові та овочеві культури замінює 20-50 кг/га мінеральних добрив. Біопрепарати фосформобілізуючих бактерій здатні перетворювати важкорозчинні фосфати грунту у легкорозчинні, доступні рослинам сполуки. Такі дослідження широко проводяться у багатьох країнах світу. Завдяки високій ефективності азотфіксуючих препаратів, обсяги їх виробництва значно зросли і становлять: у Венгрії 200 тис. га/порцій, Великобританії, Югославії і Польщі - по 50 тис, Румунії - більше 1 млн., Індії - З млн., Канаді - 4 млн. і Австралії 6 млн. га/порцій. У США азотний дефіцит грунту покривається бактеріальними добривами на 45%; в еквівалентному обчисленні тут використовується 13 млн. тонн біологічного азоту, тоді як мінеральних азотних добрив близько 9 млн. тонн. В Україні за участю науковців Української академії аграрних наук та Національної академії наук створено біопрепарати ризоторфін, ризоагрін, ризоентерін, флавобактерін, агрофіл, діазобактерін для бобових, злакових, овочевих культур і картоплі. Під цукрові буряки створено біопрепарати фосформобілізуючих бактерій поліміксобактерін і альбобактерін, які збільшують збір цукру на 2-8 ц з гектара. Ведеться постійний пошук та селекція високоефективних конкурентноздатних штамів мікроорганізмів для поліпшення ефективності існуючих біопрепаратів. Використання біопрепаратів азотфіксуючих мікроорганізмів є запорукою одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур з підвищеним вмістом білку і зменшення енергозатрат при їх вирощуванні. Ризоторфін, застосування якого під бобові культури практично виключає внесення мінерального азоту, підвищує врожай і якість продукції. Використання препаратів азотфіксуючих бактерій для злакових і овочевих культур - ризоторфіну, ризоентеріну, флавобакте-ріну і інших замінює дію 10-20 кг/га азоту мінеральних добрив, підвищує продуктивність зернових на 2-6 ц/га з одночасним зменшенням норм внесення мінеральних азотних добрив на 25-55%. Широке застосування мікроорганізмів розпочалось після усвідомлення шкідливості надмірної хімізації сільського господарства. Масоване використання пестицидів і мінеральних добрив забруднює агробіоценози і водні ресурси і наносить шкоду людині і довкіллю. В той же час воно необов'язково супроводжується адекватним збільшенням врожайності або збереженню сільськогосподарської продукції. Встановлено, що пестициди стають фактором штучного відбору стійких рас і популяцій шкідників чи фітопатогенів. В результаті систематичного застосування інсектицидів набули резистентності до фосфорорганічних сполук більше 200 видів комах, карбаматам - 51, дільдрину - 260, пиретроїдам - 22 та іншим - більше 60 видів. Ці та інші негативні наслідки хімізації призвели до необхідності пошуку і запровадження альтернативних методів, зокрема мікробіологічного. Стали розвиватися сільськогосподарська та технічна мікробіологія, біотехнологія, мікробіологічна промисловість. Вже накопичено значний досвід по пошуку штамів мікроорганізмів з корисними властивостями і розробці па їх основі технологічних регламентів виробництва та застосування біопрепаратів для сільськогосподарського виробництва. Цілеспрямований пошук дозволив виявити ентомопатогенні мікроорганізми, високоефективні проти тих або тих систематичних груп комах, а також особливо шкідливих видів шкідників. Вивчення бактерій з групи Bacillus thuringiensis призвело до створення багаточисель-них біопрепаратів. Прикладом може служити бітоксибацилін, високоефективний проти колорадського жука, капустяної совки, білянок, американського білого метелика, тощо - Ці препарати є надійною заміною хімічних інсектицидів і користуються широким попитом. Поряд із наземним застосуванням препаратів В. thuringiensis можливе його застосування у водному середовищі, де проходить розмноження ряду небезпечних шкідників рослин та тварин. Це препарат бактокуліцид, розроблений в Росії ВНДІСГМ на основі підвиду В. thuringiensis H14, специфічно активного проти двокрилих комах. Як і інші препарати на основі вище згаданої бактерії, він не шкідливий для людини і теплокровних тварин, не шкідливий для нецілевих гідробіонтів, нефітотоксичний. Слід використовувати різні біопрепарати, щоб зменшити застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Це, в комплексі з проведенням усіх інших необхідних агротехнічних заходів, сприятиме одержанню високоякісної продукції з вмістом нітратів, який не перевищує допустимих концентрацій. Встановлено, що максимальна кількість нітратів (60-70%) надходить в організм людини якраз із продуктами рослинництва - картоплею, овочами та фруктами - решта з питною водою, м'ясом, молочними та іншими продуктами. Добова доза нітратів, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, не повинна перевищувати 5 мг/кг маси людини. Найбільш чутливі до нітратів діти. Із тварин найбільше реагують па нітрати свині, потім велика рогата худоба і найменш чутливі до них вівці. Підвищений вміст нітратів у рослинах не є наслідком тільки застосування значних норм азотних добрив та інших засобів хімізації. Залежить це від ряду інших факторів: кліматичних умов року, освітленості, сорту, періоду вегетації, форм і строків застосування добрив, від часу доби відбору зразка для аналізу і т.д. Добрив і хімічних засобів захисту рослин в Україні застосовується менше, ніж у розвинутих країнах, У негативних наслідках забруднення довкілля і сільськогосподарських культур винні не мінеральні добрива і хімічні засоби захисту, а неправильне їх застосування з метою одержання максимальних урожаїв. Повний перелік мікробіологічних препаратів, розроблений вченими-мікробіологами у 3-4 рази перевищує наведений, але, на жаль, більша частина їх залишається без запиту виробника і не доходить через ті або ті причини до споживача. Отже, для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур доброї якості потрібно одночасно з використанням природних факторів, науково обгрунтовано застосовувати помірні норми і правильне співвідношення основних елементів живлення та мікроелементів. Щоб дати обгрунтовані рекомендації з охорони навколишнього середовища і врожаю від забруднення добривами чи іншими речовинами, необхідне глибоке і всебічне вивчення цих питань у різних зонах країни в розрізі не тільки видів сільськогосподарських культур, а й рекомендованих сортів. Екологічним питанням слід приділяти першочергове значення. 4.3 Конверсія енергетикиОбираючи напрями для конверсії виробництва, потрібно мати на увазі, що якщо вдасться налагодити на українських заводах виготовлення недорогого та ефективного енергетичного устаткування за світовими стандартами, то й в енергетиці можна буде вирішити чимало складних проблем. Тим паче, що нині українські генеруючі станції працюють на устаткуванні, яке майже повністю морально та фізично застаріло. Добре відомо, що зарубіжні фірми не надто охоче діляться з нами сучасною технологією, а тільки продають нам свої машини. Це значною мірою зумовлено нестабільністю економічного розвитку нашої країни, поганим інвестиційним кліматом, недосконалістю законів і т.п. Проте навіть за цих умов деяким заводам все-таки вдається організувати виготовлення ліцензійної техніки. Один із таких проектів виконується на ВО "Південмаш". Йдеться про організацію серійного виробництва ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт USW56-100. У виготовленні комплектуючих деталей і вузлів для них беруть участь кілька десятків українських заводів, які є нашими субпідрядниками. Вітроенергетика не випадково стала одним із найважливіших напрямів у конверсії ВПК. У світовій енергетиці вона нині найбурхливіше розвивається. Та й у нас цьому напряму свого часу приділялася велика увага. У 30-х роках одночасно з розвитком авіації та перших кроків у ракетобудуванні закладалися основи теорії вітроенергетики, які не втратили своєї цінності дотепер. У цій роботі брали участь відомі вчені - професор Г. Сабінін, ракетник Ю. Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою із побудованих вітроелектростанцій була Балаклавська (розташована на Каранських висотах біля Балаклави в Криму). Вона мала потужність 100 кВт, вітроколесо з кабіною розміщалося на висоті 25 метрів, загальна вага конструкції досягала 50 тонн. Потім ці роботи були призупинені й лише наприкінці 80-х до них повернулися знову, але вже в контексті вимог конверсії. Саме тоді генеральний конструктор КБ "Південне" В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В. Кукушкін почали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одним із них виявилася вітроенергетика. Задля справедливості слід зазначити, що жодного досвіду конверсійних робіт у цій галузі країна тоді не мала, тому не дивно, що перший агрегат ГКБ "Південне", спроектований разом із московським НВО "Вітроен" на основі датської конструкції 1955 року, виявився конструктивно недосконалий. Основною причиною цієї невдачі виявилася відірваність вітчизняної промисловості від світової науки та техніки, що має місце й зараз. Однак тоді така відірваність виявилася фатальною для перших конверсійних розробок. Не рятували навіть величезні гроші, виділені на створення перших вітчизняних вітроагрегатів. Про гроші варто сказати окремо. Якщо проводити паралель із поточною ситуацією в Україні, яка не має необхідних фінансових ресурсів для конверсії ВПК, тоді, у середині 80-х, оборонні заводи зовсім не були обділені увагою держави. Конкретно, проекту створення вітчизняних вітроагрегатів повезло більше за інші. У цій справі, хоч як дивно, вирішальну роль відіграли міністр водного господарства СРСР і ДКНТ СРСР, які виділили кілька мільйонів карбованців на цю техніку. 1987 року В. Уткін і В. Кукушкін буквально вмовили міністра виділити кошти на розробку і виготовлення вітротурбін для вітроелектростанцій. Ініціатори даного проекту разом із керівником НВО "Вітроен" І. Сідановим домоглися його затвердження в Держплані СРСР, і кошти, необхідні для створення першого вітчизняного агрегату АВЭ-250С, надійшли в КБ "Південне". Дослідний зразок такої машини був виготовлений 1989 року й встановлений на полігоні Павлоградського механічного заводу. Конструктори буквально "зліпили" його з вузлів, частина яких була виготовлена за ракетною технологією з дорогого титану. Частина гідравліки була прямо запозичена в ракет. А те, чого не могли зробити ракетники, куплено на інших машинобудівних заводах, хоча й мало було пристосоване для такої машини, як вітротурбіна. Приміром, редуктор використовували від ескалатора метро, що робило конструкцію агрегату важкою. На жаль, ракетні технології застосовувалися занадто прямолінійно, тобто вітротурбіна не розроблялася як єдина машина. Тому агрегати АВЕ-250 виявилися практично непрацездатними і за минулі майже 12 років жодний із двох десятків, виготовлених і встановлених у системі Міненерго на Акташській, Чорноморській і Аджигольській ВЕС, так і не був прийнятий державною комісією в промислову експлуатацію. Тобто перші вітчизняні вітроагрегати, побудовані на основі застосування конверсійних технологій, виявилися непридатними для серійного виготовлення. Прямо протилежна ситуація з вітротурбінами USW56-100, які виготовляються на українських заводах за ліцензією однієї з американських компаній. Держава не витрачала своїх грошей на розробку зазначених машин, і вони серійно виготовляються на вітчизняних заводах після того, як американські експерти, які розпочали свою роботу 1993-го року, витратили близько трьох років на впровадження ліцензійної технології в наше виробництво. Ліцензія на ці машини була отримана українсько-американським СП "Уїнденерго Лтд" безплатно, що не типове для зарубіжних компаній на українському ринку. Безумовно, що при виготовленні відповідних вітротурбін доводиться платити роялті за право використання зазначеної технології, однак головною вигодою для української промисловості є те, що вона отримала повністю відпрацьовану машину. Говорячи про достоїнства цих машин, необхідно насамперед звернути увагу на ціну виробленої ними електроенергії, оскільки лише в цьому випадку можна говорити про корисність вітроенергетики в цілому. Отже, за даним показником ВЕС не дуже відрізняються від теплових вугільних електростанцій, оскільки для шести українських ВЕС НКРЕ України встановлений тариф на рівні від 15 до 18 коп. за кВт. ·год. Фактичні тарифи в цих ВЕС не надто відрізняються від зазначених планових, і в основному ці відмінності пов’язані з вітровим навантаженням, що, як відомо, змінюється з року в рік. Як свідчить статистика, в останні роки вітровий енергетичний потенціал у найперспективніших для будівництва ВЕС регіонах України знизився, що використовується супротивниками розвитку вітчизняної вітроенергетики як основний аргумент безперспективності цього напряму. Проте, як відомо зі світової практики, жодний з банків не фінансуватиме будівництво ВЕС за короткостроковими показниками вітрового навантаження. А за багаторічними даними державної метеорологічної служби України середньостатистичне значення швидкостей вітру за 12-15 років є таким, що на вже побудованих ВЕС можна досягти ціни електроенергії на рівні 7-11 коп. за кВт·год. Після цих цифр, які, до речі, підтверджуються даними Національної академії наук України, дискусію про важливість розвитку вітроенергетики в Україні можна було б вважати вичерпаною. Альтернативні джерела енергії просто необхідні країні, яка має значну залежність від постачань зарубіжних енергоносіїв: у перспективі за рахунок будівництва ВЕС в Україні заплановано покрити до 20-30% від загального споживання електроенергії. Проте гострі дискусії про корисність вітроенергетики тривають, і вони продовжуватимуться, що зумовлено в основному конкурентною боротьбою між прибічниками вітчизняних розробок вітроагрегатів чи ліцензійною зарубіжною технологією. Повертаючись до ліцензійних вітротурбін USW56-100, слід нагадати, що зараз у їх виготовленні, не рахуючи нашого заводу, задіяно 22 машинобудівних підприємства країни, субпідрядників "Південмашу". Причому даний проект - практично єдиний в Україні, в якому 100% вузлів складної машини виробляється українськими підприємствами. Ціна вітротурбіни USW56-100 виявилася практично на 40% нижчою за світову ціну на машини такого класу, що й відбито в порівняно низькій ціні електроенергії. 21 листопада минулого року "Південмаш" відправив споживачу чотирьохсоту вітротурбіну USW56-100. Багато це чи мало? Якщо порівнювати з тим, що за даним напрямом робиться в країнах СНД, то тут Україна виявилася лідером. У нашій країні вже створено вітроенергетичну галузь промисловості, в якій на підставі серійно виготовлених ліцензійних вітротурбін будуються перші шість промислових ВЕС. Україна зайняла почесне 13-те місце в Європі із сумарним показником уже наявної потужності всіх українських ВЕС, яка дорівнює 40 МВт, значно випередивши Росію, в якої даний показник поки що дорівнює 5 МВт. Найкрупніші зі станцій, що будуються, - це Новоазовська ВЕС у Донецькому регіоні потужністю 14,5 МВт і Донузлавська ВЕС потужністю 16 МВт у Криму. Їхнє спорудження триває найуспішніше, тому що підтримується регіональними адміністраціями. У Донецькому регіоні особисто губернатор В. Янукович виявляє активну зацікавленість у розвитку вітроенергетики, завдяки чому область має намір вирішити чимало соціальних і екологічних проблем. До речі, саме в Донецькому регіоні на прикладі Новоазовської ВЕС вперше в Україні відпрацьовується концесійна форма управління вітроенергетичними об’єктами, при якій держава в особі обласної адміністрації, зберігаючи державну власність на основні фонди ВЕС, впроваджує нові форми ринкового управління об’єктами нетрадиційної енергетики. Нині українська вітроенергетика переживає не найвідповідальніший етап свого розвитку, від якого безпосередньо залежать і перспективи конверсії військового виробництва на найбільших заводах країни. Чимало відомих зарубіжних фірм нам передають ліцензії на виготовлення вітротурбін потужністю 600 і 1000 кВт. У зв’язку з цим у підприємства його суміжників виникають нові перспективи, тому що тепер йтиметься про цілий ряд моделей вітротурбін потужністю 100, 600 і 1000 кВт із маркою "Зроблено в Україні". При переході до виготовлення ліцензійних вітротурбін великої потужності на українські заводи має передаватися найсучасніша технологія в галузі металургії, хімії, механічної обробки металів, склопластиків, електроніки тощо. Здавалося б, така справа повинна мати величезну підтримку з боку всіх органів виконавчої влади, але в реальному житті цього не спостерігається. Причини - та сама конкуренція між вітчизняними конструкторськими розробками та ліцензійною технікою, а також боротьба різноманітних організацій за право управляти фінансовими ресурсами у вітроенергетиці. Про перспективність вітчизняних розробок вітроагрегатів вже говорилося вище. Майже п’ятнадцятирічний досвід різноманітних конструкторських організацій із використанням сильно застарілих технологій, виявив безперспективність багато чого з того, що вже зроблено. Не можна в цьому звинувачувати наших конструкторів, тому що їх багаторічна відірваність від світової науки та техніки й обмежені фінансові ресурси не дозволяють створити техніку світового рівня, здатну конкурувати на зовнішніх ринках. Проте ці невдачі не повинні дозволяти спекулювати на тезі "підтримки вітчизняного виробника", маючи на увазі необхідність підтримувати несучасні розробки лише тому, що вони виконані вітчизняними фахівцями. Насправді вітчизняними виробниками є українські машинобудівні заводи, які сьогодні виготовляють, як зазначалося вище, 100% вузлів ліцензійної вітротурбіни USW56-100 потужністю 110 кВт, а завтра мають те саме робити щодо ще двох типів ліцензійних агрегатів. Принциповою відмінністю ліцензійних машин від агрегатів вітчизняної конструкції є те, що перші сертифіковані за міжнародними стандартами, і це відкриває нашим заводам дорогу на зовнішні ринки. У історії управління українською вітроенергетикою можна виділити два періоди. У 1986-1994 роках ця галузь управлялася за відомчим принципом, тобто безпосередньо Міненерго України. З 1994-го і донині вітроенергетика управляється на основі міжвідомчої координації через Міжвідомчу координаційну раду (нині його очолює перший віце-прем’єра Олег Дубина). Нещодавно за дорученням Кабінету міністрів був виконаний порівняльний аналіз ефективності розвитку вітроенергетики країни в зазначені періоди. Його висновки свідчать про те, що в першому випадку, тобто коли Міненерго самостійно вибирало техніку, а також фінансувало конструкторські роботи і будівництво ВЕС, ефективність була близькою до нуля. Про це свідчать непрацюючі Акташська, Аджигольська і Чорноморська ВЕС. На противагу цьому, міжгалузева форма управління вітроенергетикою через Міжвідомчу координаційну раду довела свою ефективність, оскільки вона заснована на управлінні даною галуззю ринковими методами, у тому числі на жорсткому міжвідомчому контролі за використанням державних коштів. Другим важливим чинником, який забезпечує ефективність, є організація впровадження передової ліцензійної технології на українських заводах, яка стала можливою завдяки наполегливій роботі Мінпромполітики, НКАУ і самих заводів. Понад 400 виготовлених за ліцензією вітротурбін і будівництво шести промислових ВЕС - переконливе свідчення цього. Останнім часом прибічники відомчого підходу значно активізувалися. Вони підштовхують Кабінет міністрів до того, щоб змінити затверджений урядом порядок управління вітроенергетикою через міжвідомчу координаційну раду. Запропонована ними реорганізація зводиться до передачі Мінпаливенерго управління коштами Комплексної програми будівництва ВЕС. До чого це може призвести, показує наш власний український досвід і результати подібного управління в 1986-1994 роках. Проте є надія, що держава не допустить розвалу в цій галузі. ВисновкиЕкологічну конверсію промисловості і сільського господарства слід починати із удосконалення технології виробництва діючих підприємвт і нових, що вводяться в експлуатацію, шляхом: Удосклнадення технології вилучення відходів із сировини, що видобувається із природного середовища; Зменшення відходів промислового виробництва та їх викидів у довкілля; Переведення всіх видів транспорту на екологічно чисте паливо та природну енергію (вітру, сонячні батареї, водень); Розробка і використання високоефективних способів очищення і знешкодження відходів промисловості та їх рециклінг; Впровадження нових технологій мінімального обробітку ґрунту, недопущення його ерозійності; Перехід в сільському господарстві на безвідхідні технології і біотехнології= та альтернативні системи землеробства і тваринництва: біологічне, органічне, органо-ьіологічне, біодинамічне, екологічне виробництва. На даному етапі розвитку продуктивних сил в умовах реформування аграрного виробництва доцільно конверсію агропідприємств здійснювати на основі компромісного землеробства, яке б задовольняло концепцію отримання екологічно чистих продуктів в екологічно безвідхідному виробництві за умови збереження природного середовища. Список використаних джерел1. Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття / Вітчизна. - 2000. № 1 - 2. ст.135 - 142. 2. Брылов С.А., Штродка К., Грабчак Л.Г. и др. Охрана окружающей среды. - М., 1986. - 272 с. 3. Владимиров А, М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т. и др. Охрана окружающей среды. - Л., 1991. - 423 с. 4. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. - К.: НІСД, 1997. - 127 с. 5. Економіка та географія природокористування. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Конспект лекцій. - Чернівці. - „ Рута ", 2005 р., ст.5 - 8, 12 - 18, 26 - 27, 69. 6. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга", 2003. - 416 с. 7. Коропатник Т. Агроресурсний потенціал регіону як об'єкт суспільно - географічного дослідження. // Регион: проблемы и перспективы. - 1999. - № 1. - С.28 - 30. 8. Коропатник Т. Водоресурсний потенціал сільськогосподарського виробництва Чернігівської області. // Сіверянський літопис. - 1999. - № 6. - С.227 - 231. 9. Коропатник Т. Земельноресурсний потенціал Чернігівської області: стан і перспективи використання // Вісник географія. - К.: Київський університет, 2001. - Вип.47. - С.56-59. 10. Костащук В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. - метод. посібник. - част.1 - Чернівці, 2005. - ст.49 - 52. 11. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). - К., 2001. 12. Куценко А.М., Писаренко В.Н. Охрана окружающей среды в сельском хозяйстве. - К., 1991. - 200 с. 13. Лаптев А.А., Приемов С.И., Родичкин И.Д. и др. Охрана и оптимизация окружающей среды. - К., 1990. - 254 с. 14. Мельник Е. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва. / Економіка України. - 1998 р., - № 7. - ст.64 - 70. 15. Міщенко В., Данилишин Б. Природно ресурсна рента і рентна політика в Україні. / Економіка України. - 2003. - 12 груд. - ст.4 - 9. 16. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області. / Гриник І.В., Барбаков А.Г., Бакун Ю.О. - Чернігів: РВК „Деснянська правда”, 2004. - 344 с. 17. Нестеров П.М. Економика природнопользования. - Москва.: Изд - во „ Высшая школа ”, 1984 г. 18. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. - К.: Вид - во „ Юридична книга ” 2001 р. - ст.101, 119 - 120. 19. Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. - К., 2003 р., - ст.66 - 78. 20. Руденко В.П. Географія природно - ресурсного потенціалу України. Київ - Чернівці: К. - М. Академія - Зелена Буковина, 1999. - ст.73 - 75, 86, 121 - 123, 131 - 136, 190, 209. 21. Руденко В.П. Географія природно ресурсного потенціалу України. - Львів: світ, 1993. - ст.3, 25, 33 - 43. 22. Руденко В.П. Довідник з географії природно - ресурсного потенціалу України. - К.: Вид - во „ Вища школа ", 1993 р. 23. Руденко В.П. Український природно - ресурсний потенціал - ІІІ част. - Чернівці. - „ Рута ", 2005 рік. 24. Соціально - економічна географія України: навч. посібник / За ред. Шаблія О.І. - Львів: Світ, 1994 р. - ст.261 - 265, 275 - 279. 25. Экология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с. 26. Юдасин Л.С. Энергетика: проблемы и надежды. - М., 1990. - 205 с. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|