Дипломная работа: Техніко-криміналістичні засоби та методи дослідження речових доказів

Дипломная работа: Техніко-криміналістичні засоби та методи дослідження речових доказів

Техніко-криміналістичні засоби та методи

дослідження речових доказів

7.060 101 “Правознавство”

Дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”

ЗМІСТ

Вступ

1.       Уявлення про техніко-криміналістичні засоби та методи

1.1.    Поняття техніко-криміналістичних засобів та методів       

1.2.    Класифікація засобів та методів

1.3.    Значення техніко-криміналістичних засобів та методів у збиранні та дослідженні речових доказів

2.       Техніко-криміналістичні засоби та методи збирання слідів

2.1.    Засоби криміналістичної техніки

2.2.    Методи виявлення фіксації, та вилучення речових доказів

3.       Засоби та методи, які використовуються при проведенні експертиз

3.1.    Інструментарій експертних досліджень

3.2.    Комп’ютеризація експертної діяльності

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Згідно із статистичними даними, починаючи з 1996 року, кількість скоєних злочинів має тенденцію до скорочення.[1] Однак, якщо проаналізувати дану обставину, то можна побачити цілий ряд проблем. Серед них і те, що не всі злочини реєструються. На цьому наголошував і міністр внутрішніх справ України Ю. Смирнов.[2] Дійсно, система оцінки органів внутрішніх справ “за показниками” потребує перегляду.

Крім того, серед нерозкритих – чимала питома вага тяжких злочинів та інших правопорушень, що завдають значної шкоди державі та суспільству. Мова йде про вбивства на замовлення, зловживання у сфері банківської діяльності, розкрадання у паливно-енергетичному комплексі і т.п.

Навіть попереднє дослідження злочинної діяльності дозволяє зробити висновок про те, що протиправні дії останнім часом скоюються на достатньо високому якісному рівні. Тобто злочинці досить непогано “озброєні”. Мова йде і про наявність у них різноманітної вогнестрільної зброї, вибухових пристроїв, засобів зв’язку, транспортних засобів й інших пристроїв, а також обізнаність і використання сучасних досягнень науки і техніки для скоєння злочинів.

Усе це вимагає вжиття від правоохоронних органів адекватних заходів. Адже неможливо переслідувати злочинця на велосипеді, якщо той їде на автомобілі. Так само, за допомогою рахівниці складно буде розслідувати злочин у сфері інформаційних технологій, якщо його скоєно з використанням новітніх ЕОМ.

Хоча також зазначимо, що не потрібно одразу категорично відмовлятись від класичних, перевірених часом засобів. Звичайно ж, абсурдно буде для вимірювання, наприклад, довжини гальмівного шляху замість рулетки використовувати складні комп’ютерні системи.

Крім того, потрібно не лише мати сучасну техніку, але й вміти її використовувати так би мовити “на всю потужність”. Так, деякий час у правоохоронній діяльності значна кількість комп’ютерів використовувалась лише як друкарські машинки. Виникає питання: “Навіщо було тоді закуповувати таку дорогу техніку, якщо ми не отримали від неї належної віддачі?”

Таким чином, потрібно говорити не лише про засоби, але й про методи.

Зазначимо, що найчастіше техніко-криміналістичні засоби і методи у боротьбі зі злочинністю доводиться використовувати працівникам експертних підрозділів. Це пояснюється і профілем їхньої діяльності (виявлення, фіксація, вилучення і дослідження речових доказів), і тим, що вони мають відповідні знання та володіють навиками роботи з технічними засобами.

Усе вище викладене було нами враховано при написанні даної дипломної роботи.

При її написанні були використані праці значної кількості криміналістів. Приємно зазначити, що серед науковців, які займались дослідженням проблематики використання науково-технічних засобів при дослідженні речових доказів такі видатні вітчизняні вчені як В.Г. Гончаренко, В.К. Лисиченко, М.В. Салтевський.

За мету нами було поставлено вивчення засобів та методів дослідження речових доказів, їх систематизація та відображення новітніх розробок у даній галузі.

Результати дипломної роботи можуть бути використані у навчальному процесі, а також для більш детального дослідження проблематики техніко-криміналістичних засобів та методів.

1. УЯВЛЕННЯ ПРО ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ

1.1. ПОНЯТТЯ ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ

Говорячи про техніко-криміналістичні засоби та методи, ми часто зустрічаємось із терміном "криміналістична техніка". Стосовно "криміналістичної техніки", то на сучасному етапі дане поняття використовується у двох значеннях: 1) криміналістична техніка становить розділ науки криміналістики; 2) криміналістичною технікою називають технічні засоби, а також їхню сукупність, прийоми використання при розслідуванні злочинів.

1. Криміналістична техніка як розділ науки — це сукупність наукових положень та рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів при розкритті злочинів.

2. Криміналістична техніка у другому значенні — це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільно-наукових), які використовуються для виявлення, фіксації, дослідження, оцінки та використання доказів при розслідуванні злочинів.

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ

У спеціальній літературі наводяться різні класифікації технічних засобів, що використовуються в правоохоронній діяльності. Віддають перевагу поділу технічних засобів на змішаній основі: галузь наукового знання, суб'єкт застосування і цільове призначення.

Засоби криміналістичної техніки — фото, кінокамери, відео-, звукозаписуючі пристрої — широко використовуються в попередженні злочинів та профілактичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.[3] Значну роль вони відіграють в адміністративно-профілактичній діяльності, в попередженні проступків і правопорушень. На основі криміналістичної техніки розроблені різні спостережні пристрої, та такі, що автоматично реєструють ознаки злочинів і правопорушень (наприклад "Фара", "Фотоінспектор", засоби охоронної сигналізації). Спеціальні засоби при спробі крадіжки можуть подавати звуковий радіосигнал до пульту спостереження або відключати систему запалювання автомобіля. Телевізійні та звукові системи спостереження, спеціальні електронні замки та багато інших пристроїв розробляються не без допомоги криміналістів і є засобами криміналістичної профілактики.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засобами поділяють на:

—методи "польової" криміналістики, тобто такі, що використовують слідчий, оперативні працівники для виявлення, фіксації та попереднього дослідження матеріальних джерел інформації;

— науково-дослідні методи, які експерти використовують у провадженні судових експертиз та попередніх досліджень за завданнями слідчого або органу дізнання.

До методів "польової" криміналістики" відносять судово-фотографічні (панорамний, масштабний, сигналетичний, репродукційний, стереоскопічний, великомасштабний, мікроскопічний, вимірювальний), а також методи копіювання й моделювання слідів тощо.[4]

Науково-дослідні методи — це фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні тощо.[5] Вони, як правило, потребують лабораторних експертних досліджень (наприклад спектральний аналіз, хроматографія, електронна мікроскопія, рентгенографія та інші).

Основні засоби, які використовуються в криміналістичній техніці:

а) науково-технічні:

б) техніко-криміналістичні;

в) криміналістична техніка.

За галуззю наукового знання їх можна розділити на загальні і спеціальні. Загальні — це технічні засоби, запозичені з інших галузей науки і техніки, що застосовуються без будь-яких змін і вдосконалень. Наприклад, використання транспортних засобів, різних інструментів (слю­сарних, столярних і т.ін.), засобів провідникового і радіозв'язку, фотокінотехніки, засобів відео- і звукозапису, мікроскопічної техніки, рентгенотехніки, джерел ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Це — технічні засоби загального призначення, їх не можна віднести до криміналістичних засобів, тому що вони використовуються в різних науках.

До спеціальних відносять засоби, що є інструментами пізнання для будь-якої одної галузі знання чи техніки. Для науки криміналістики — це спеціально розроблені прилади, пристрої і пристосування, призначені для виявлення, фіксації і дослідження джерел криміналістичної інформації в доказах у кримінальних і цивільних справах. До таких засобів можна віднести йодні трубки, магнітні пензлі, прилади для композиції суб'єктивних портретів, метричні лінійні масштаби-рулетки і т.ін.

Спеціальні технічні засоби, як правило, це прилади, виготовлені тільки для вирішення криміналістичних завдань, чи прилади і засоби загального призначення, в які внесені певні зміни, внаслідок яких прилади набули нових функцій, що відповідають завданням криміналістики. Аналогічна систематизація поділяється багатьма вченими (М.О. Селіванов, В.Я. Колдін).

Інколи криміналістичну техніку класифікують за суб'єктом її використання: слідча, експертна, оперативно-розшукова, техніка працівника ДАІ, прокурора-криміналіста. Ця техніка, як правило, укомплектована до спеціальних наборів, валіз, портфелів, сумок, пересувних лабораторій.

Зараз існує уніфікована валіза слідчого для огляду місця події, яка також використовується органом дізнання при провадженні першочергових невідкладних слідчих дій у ході дізнання або попереднього слідства. Пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ) має комплекти цільового призначення: спеціалізовані фотозасоби; валіза для роботи із слідами рук, одорологічна валіза для роботи з біологічними об'єктами, аналітичні засоби — металошукачі "Іскра", "Пошук-1", "Блесна", портативна рентгеноустановка, валіза для виготовлення зліпків з об'ємних слідів на місці події; у відділі "Пристрої для виявлення, фіксації й попереднього дослідження доказів" повинні бути відеомагнітофон (магнітофон), друкарська машинка, щупи, трали, портативний ЕОП, ультрафіолетове джерело та інше.

Науково-технічні методи й засоби криміналістичної техніки застосовують головним чином в експертній практиці. Однак інколи деякі з них може використовувати й слідчий (наприклад огляд документів за допомогою ультрафіолетового джерела, ЕОП, лазерного джерела "Спектр").

До технічних засобів наукового дослідження належать:

а) оптичні;

б) мікроскопічні;

в) джерела УФ, ІЧ та рентгенівських променів; г) засоби спектрального аналізу;

д) засоби фізико-хімічних досліджень.

Методи експертних досліджень речових доказів нерідко називають згідно з видом або засобом енергії, що використовується: фотографічні, мікроскопічні, кольороподільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектральні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні, скануючі й тонельні. Останні використовуються при дослідженні об'єктів на молекулярному та атомному рівнях.

Техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи за джерелом походження і ступенем пристосування до потреб кримінального судочинства можна розділити на три групи.

Першу складають засоби, прийоми і методи, що запозичені з інших галузей науки і техніки і застосовуються в неперетвореному вигляді. Вони здобувають криміналістичний характер лише в зв'язку з цілями і правовою основою їхнього застосування. Такі, наприклад, фотоапарати, відео- і звукозаписуюча апаратура загального призначення, металошукачі, ряд мікроскопів, спектрометри, хроматографи й інша пошукова і дослідницька техніка.

Друга група — засоби, прийоми і методи, запозичені з інших галузей  знання, але перетворені, пристосовані для цілей розкриття і розслідування злочинів. До них можна віднести, наприклад, спеціальні прийоми фотографічної зйомки або фотоустановки, пристосовані для фотографування речових доказів, спеціальні методики дослідження документів з використанням ультрафіолетових і інфрачервоних променів і ін.

Третю групу складають засоби, прийоми і методи, спеціально розроблені для цілей дослідження і розкриття злочинів. Такі, наприклад, порівняльні мікроскопи, прилади для фоторозгорнення поверхні куль, комп'ютеризовані робочі місця для складання композиційних портретів або дактилоскопічної реєстрації й ін.

1.3. ЗНАЧЕННЯ ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ У ЗБИРАННІ ТА ДОСЛІДЖЕННІ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ

У боротьбі зі злочинністю важливу роль відіграє криміналістична експертиза. При її проведенні широко застосовуються фізичні і хімічні методи дослідження. Перші засновані на вивченні фізичних законів і явищ, а другі — на вивченні хімічної форми руху матерії. Застосовуючи фізичні методи дослідження, експерт звичайно має справу з такими явищами, як випромінювання, проникнення, відображення, поглинання, пропущення світлових хвиль різної довжини, утворення збільшених зображень за допомогою оптичних і електронних пристроїв, радіоактивність. До галузі фізичних досліджень відноситься також встановлення таких властивостей, як твердість, електропровідність і ін.[6]

З фізичних методів дослідження в криміналістичній експертизі найбільше поширення одержали методи виміру (лінійних і кутових величин, ваги, обсягу й ін.), мікроскопія, дослідження в невидимих променях спектра (інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенівських), люмінесцентний аналіз, спектральний аналіз.

При застосуванні хімічних методів дослідження доводиться мати справу з такими явищами, як окислювання, відновлення, розчинення й ін. Для хімічного дослідження криміналістичних об'єктів застосовуються звичайно методи нейтралізації, окислювання, відновлення, осадження й ін.

Поряд з цим речові докази досліджуються іноді за допомогою фізико-хімічних методів — хроматографії, електрофорезу, полярографії й ін.

Коло криміналістичних об'єктів, досліджуваних за допомогою фізичних і хімічних методів, досить широке і різноманітне. Аналізові піддаються різні матеріали: папір, метали,  пластмаси, деревина, барвники, волокнисті матеріали й ін.[7]

Фізичні і хімічні методи дослідження часто застосовуються в криміналістичній експертизі при технічному дослідженні документів з метою вивчення паперу, штрихів чорнила, барвника копіювального паперу, олівців. Їх доводиться використовувати при проведенні багатьох судово-балістичних експертиз, де об'єктами дослідження є зброя, боєприпаси, сліди пострілу. Застосовуються вони й у трасології у випадках, коли необхідно “зробити” вимір, оптичне збільшення  слідів  або відновити знищені рельєфні зображення. Без фізичних і хімічних методів неможливо обійтися при дослідженні речовин    невідомого    походження, проб пилу і бруду, вилучених з місця події, а також з одягу чи взуття підозрюваного. За допомогою фізичних і хімічних методів досліджуються окремі фрагменти зруйнованих предметів   (металеві, керамічні й інші частки, осколки скла і т.д.). Істотну користь приносять фізичні і хімічні дослідження  таких об'єктів, як ґрунт, паливно-мастильні матеріали, і об'єктів рослинного походження.

Застосовуючи фізичні і хімічні методи дослідження, експерти-криміналісти успішно вирішують цілий ряд завдань, що ставлять перед ними оперативні працівники, слідчі і суд. Серед цих завдань особливе місце займають ідентифікація і встановлення групової приналежності об'єктів. Майже жоден вид ідентифікації в криміналістиці не обходиться без оптичних методів дослідження, що дозволяють аналізувати і зіставляти дрібні особисті ознаки об'єктів порівняння. Для зазначеної мети часом необхідна також вимірювальна техніка, що дає можливість скласти точну кількісну характеристику досліджуваного об'єкта.

Досить велика сукупність установлення групової приналежності об'єктів. До неї відноситься вирішення таких питань, як встановлення назви невідомої речовини, визначення його хімічного складу, фізичної структури, способу виготовлення предмета, виду, системи, моделі об'єктів, джерела походження або єдиної маси речовин, однорідності або неоднорідності порівнюваних зразків. Окремими випадками встановлення групової приналежності криміналістичних об'єктів є: встановлення однорідності декількох зразків паперу, чорнила, олівців, клеючих речовин, шроту, картечі, пижів, лакофарбових покрить автомобілів, ниток, мотузок, текстильних тканин, пально-мастильних матеріалів, визначення системи і моделі вогнепальної зброї, виду знаряддя, застосованого для злому.

За допомогою фізичних і хімічних методів дослідження встановлюються також інші дані, що мають значення для кримінальної справи, наприклад визначається характеристика об'єкта (калібр зброї й ін.), виконання в минулому тієї або іншої дії (місце, час), спосіб його виконання, послідовність дій (здійснення пострілу зі зброї й ін.).

2. ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ЗБИРАННЯ СЛІДІВ

Процес збирання доказів включає їхнє виявлення, фіксацію і вилучення. Техніко-криміналістичні засоби і методи, використовувані для виявлення слідів і інших об'єктів, досить різноманітні. Найбільш розповсюджені з них можуть бути розподілені на декілька груп.

Засоби освітлення — це різноманітні прилади, що дозволяють створити загальне розсіяне, спрямоване, моно- і поліхроматичне освітлення. Як джерела світла використовуються переносні фотоосвітлювачі, побутові ліхтарики, електронні фотоспалахи й інша освітлювальна апаратура, найважливішими частинами якої є розсіювачі, відбивачі, світлофільтри, захисні екрани, що впливають на напрямок, інтенсивність, хвильовий діапазон і інші характеристики світлового потоку. До спеціальних джерел відносяться ультрафіолетові освітлювачі (мал. 1), що дозволяють знайти слабовидимі або невидимі сліди крові, сперми, поту й інших виділень людини, деяких хімічних речовин (нафтопродуктів, клею й ін.). Під дією ультрафіолетових променів деякі з цих об'єктів люмінесцюють або сильно відрізняються за відтінку від об’єкта-носія. Однак варто пам'ятати, що дія ультрафіолету повинна бути короткочасною (не більш 5 сек.), оскільки він може викликати необоротні зміни об'єкта. Джерелами інфрачервоних променів є електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП), що дозволяють виявити частки кіптяви, фарби, металу, сліди пострілу.

Оптичні прилади — це збільшувальні пристосування, що дозволяють розширити діапазон чутливості ока. У першу чергу до них відносяться всілякі лупи (мал. 2): складні, штативні, з підсвічуванням, вимірювальні, дактилоскопічні й ін. Значно рідше при проведенні слідчих дій використовуються мікроскопи. Як правило, вони застосовуються на стадії дослідження речових доказів.[8]

Сліди рук на глянцевих поверхнях виявляють при огляді в косопадаючому світлі, а якщо об'єкт прозорий, то при вивченні його в прохідному світлі; у важкодоступних для огляду місцях використовуються освітлювач і спеціальна дзеркальна приставка. Невидимі і слабовидимі сліди виявляються за допомогою різних дрібнодисперсних порошків окису міді, оксиду свинцю, графіту й ін. (у тому числі люмінесцюючих в УФ-променях), що наносяться за допомогою спеціальних пензликів, пульверизаторів, аерозольних розпилювачів; обробкою парами йоду, ціанакрилата, деякими спеціальними реактивами (наприклад, розчином нінгідрину в ацетоні). Візуалізація невидимих слідів рук здійснюється також при впливі на них лазерного випромінювання (яке збуджує флюоресценцію потожирової речовини, що утворює слід) або шляхом напилювання на предмет-носій у вакуумі тонких плівок важких металів.

Для виявлення металевих об'єктів використовуються металошукачі індукційні армійського зразка (ІМП) і спеціально виготовлені для криміналістичних цілей магнітні шукачі-підйомники (МШП "ГАМА"). Їхнім недоліком є однакове реагування на чорні і кольорові метали. Більш зручні прилади з мінливою системою посилення, що дозволяють розрізняти масу шуканого об'єкта й інших металевих предметів, що створюють перешкоди (мал. 3).

Пошук схованок проводиться шляхом простукування молотками, а також з використанням щупів, бурів, металошукачів. Для просвічування дерев'яних стін, меблів, інших перешкод використовуються переносні рентгенівські установки, цегельних і залізобетонних перешкод — радіоізотопні відбивні товщиноміри. Для пошуку схованок вивчаються можливості застосування приладів, що працюють на основі звукової локації, ємнісного методу, методу надчастотних коливань (радіохвиль), акустичної голографії.

Так, наприклад, за допомогою доглядових приладів “Regula” серії “3” (мал. 4) можна здійснювати візуальний огляд схованих місць, порожнин, ємностей та інших об'єктів, огляд яких утруднений через неможливість або утруднення підходу до них (днище автомобіля, вузькі прорізи і т.д.). Також можлива передача зображення по ефіру для спостереження досліджуваних об'єктів додатковою службою контролю, з послідуючим введенням зображення в персональний комп'ютер для обробки і виведення на друк.

Особливості:

-          можливість спостереження у важкодоступних місцях за рахунок використання телескопічної штанги з відеокамерою, яка повертається на 270 градусів;

-          вбудоване джерело ІЧ-підсвічування для роботи в умовах низької освітленості;

-          система АРОВІ (потужність ІЧ-освітлювача змінюється автоматично в залежності від освітленості об'єкта дослідження);

-          електронний затвор;

-          автономна робота не менше 5 годин (у режимі мінімальної освітленості);

-          сумка для носіння із плечовим ременем для телемонітора і джерела автономного живлення;

-          зарядний пристрій;

-          додатковий монітор з дальністю прийому ТВ-сигналу телекамери до 200 метрів;

-          програмне забезпечення дозволяє працювати зі стандартними Windows-додатками.

Трупи і їхні частини виявляють приладами типу "Пошук", принцип
 дії яких заснований на вимірі концентрації в ґрунті й у повітрі сірководню, що зростає поблизу трупа. З цією метою використовують
 також електрощупи, оскільки електропровідність ґрунту поблизу тру­па значно зростає. У водоймах їхній пошук здійснюють за допомогою гаків і спеціальних тралів.

В даний час ведуться роботи з виготовлення відеоінтраскопічних приладів, що дають можливість сприймати на екрані зображення об'єктів, що знаходяться в напіврідких, сипучих і твердих середовищах, на основі ультразвуку, радіоактивного випромінювання й ін.

Для виявлення об'єктів біологічної природи (крові, сперми, слини й ін.) використовуються лупи з підсвічуванням (збільшення не менш ніж у 3,5 рази), освітлювальні прилади (огляд у косопадаючому світлі може істотно підвищити ефективність пошуку слідів), переносні джерела ультрафіолетового випромінювання.

Виявлення слідів крові і сперми можливо також із застосуванням деяких реактивів, наприклад, у реакції з гемофаном або реактивом Воскобойнікова, що наносяться на край плями, схожої на кров. Синє пофарбування є позитивною реакцією. Сліди крові у важкодоступних місцях, великих приміщеннях, підвалах, горищах виявляють обприскуванням підозрілих поверхонь люмінолом, що викликає при попаданні на кров короткочасне світіння. Приміщення при цьому затемнюється. Наявність, слідів сперми встановлюється за допомогою спеціальної підкладки, просоченої реагентом "фосфотест". При позитивній реакції через 20 сек. підкладка офарблюється у фіолетовий колір.

Для виявлення мікрооб'єктів (мікрочастинок, мікрослідів) використовуються лупи з підсвічуванням (мал. 5), мікроскопи, ультрафіолетові освітлювачі, ЕОПи. Металеві мікрочастинки виявляють за допомогою невеликих постійних магнітів.

Маркірування виробів (головним чином частин автотранспортних засобів) перевіряються з використанням наборів дзеркал на довгих ручках з підсвічуванням, ультразвукових дефектоскопів і товщиномірів, датчиків, що фіксують зміну магнітної проникності металу в місці перебивання номеру. Можливо також хімічне травлення поверхні виробів.

Крім перерахованих вище технічних засобів при розслідуванні злочинів часто виникає потреба в електровимірювальних приладах (тестери, вимірювальні кліщі, індикатори напруги), наприклад, при розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних з аваріями, пожежами і вибухами. Використовуються також газоаналізатори, пірометр, спеціальні сита для просівання пожежного сміття. Дефекти в металоконструкціях виявляють за допомогою різних дефектоскопів і переносних рентгенівських дифрактометрів. На місцях подій теплові сліди, що показують, наприклад, траєкторію руху людини, предмети, яких вона торкалася, виявляють за допомогою інфрачервоних інтраскопів, тепловізорів.

Ціль криміналістичної фіксації — як можна точніше, об’єктивніше і наочніше запам'ятати, закріпити факти, події, матеріальні сліди злочину й інші об'єкти, необхідні для встановлення істини по кримінальній справі.

Використовуються різні форми фіксації:

-          вербальна — протоколювання, звукозапис;

-          графічна — графічне зображення (схематичні і масштабні плани, креслення, малюнки, у тому числі мальовані портрети);

-          предметна — вилучення самого предмета, виготовлення матеріальних моделей (реконструкція, у тому числі макетування, копіювання, одержання зліпків і відбитків);

-          наочно-образна — фотографування (у видимих і невидимих променях), кінозйомка, відеомагнітофонний запис.

Фіксація може бути спрямована як на збереження самого об'єкта (консервування), так і на запам’ятовування певних його сторін, властивостей і якостей. Консервування здійснюється шляхом зміцнення структури речовини об'єкта створенням спеціального середовища або пристосування, куди поміщають об'єкт. Так, схоронність обвуглених або старих документів забезпечується поміщенням їх між двох шматочків скла, а слідів взуття на піску — обробкою їхнім спеціальним лаком. У спеціальне середовище — морозильну камеру — поміщають швидкопсувні об'єкти. Виявлений за допомогою порошків слід пальця звичайно вилучається на спеціальну дактилоскопічну плівку. Це штучне пристосування відрізняється від звичайних пакувальних засобів тим, що воно стає невід'ємною частиною фіксуємого об'єкта.

Способи фіксації, що запам'ятовують — це складання планів і схем, виготовлення копій за допомогою різних речовин, фотозйомка, відеозапис, малювання.

Процеси вилучення і фіксації можуть збігатися за часом. Так, слід пальця, що вилучається на дактилоскопічну плівку, виявлений за допомогою порошку, одночасно фіксується плівкою. Таким чином, техніко-криміналістичні засоби можуть виконувати подвійну функцію. Наприклад, магнітний шукач-підйомник допомагає знайти металевий предмет і вилучити його; тому розподіл техніко-криміналістичних засобів на засоби виявлення, фіксації і вилучення є певною мірою умовним.

У залежності від характеру об'єкта, що вилучається, розрізняються засоби вилучення твердих об'єктів, сипучих, рідких і газоподібних речовин, макро- і мікрооб'єктів.

Найпростіший набір інструментів для вилучення твердих об'єктів включає викрутки, плоскогубці, бокорізи, стамески, склоріз, пилки, молотки й ін. У необхідних випадках можуть використовуватися апарати для газокисневого різання й електрозварювання.

Мікрооб'єкти, як і інші сліди, бажано вилучати разом з об'єктом-носієм, в обов'язковому порядку вказуючи в протоколі слідчої дії, на схемах і фотознімках конкретні ділянки об'єкта-носія, з якого вони вилучаються, оскільки згодом це може мати вирішальне значення, наприклад, при встановленні факту контактної взаємодії. Для вилучення мікрооб'єктів застосовуються плівки з хімічно липким неактивним покриттям, мікропилозбирачі. Окремі мікрооб'єкти (фрагменти волосся, ворсинки, волокна і т.д.) вилучають за допомогою пінцетів, наелектризованих ебонітових або скляних паличок.

Для вилучення слідів пальців рук і босих ніг, виявлених за допомогою порошків або утворених пилом, застосовуються спеціальні дактилоскопічні плівки з прозорим захисним шаром. Сліди взуття, транспортних засобів вилучають на чорну або білу відфіксований фотопапір, емульсійний шар якого попередньо розмочується у воді. Для цієї мети можна скористатися і листом гуми, що контактує поверхня якого попередньо оброблена наждаковим папером.

Зразки запаху відбираються на шматки (серветки) випраної бавовняної байки (бавовняної фланелі, стерильні марлеві серветки) чи шерсті розмірами приблизно 10x15 см, упаковані в три-чотири шарів побутової алюмінієвої фольги або в чисті скляні банки з металевими або скляними кришками.

Усі вилучені об'єкти повинні бути відповідним чином упаковані і доставлені до місця дослідження або збереження. При цьому необхідно: виключити можливість підміни; виключити втрату; зберегти від змін, знищення при транспортуванні і збереженні, від потрапляння сторонніх домішок.

Техніко-криміналістичні засоби, призначені для виявлення, фіксації, вилучення речових доказів, як правило, комплектуються у вигляді спеціальних наборів: оперативних сумок, слідчих портфелів, оперативних і слідчих валіз. Це можуть бути універсальні набори, призначені для огляду місця події або обшуку, або спеціалізовані комплекти, наприклад, для роботи зі слідами рук, для оглядів по справах про пожежі, вибухи й ін. (мал. 6, 7, 8).

Для попереднього дослідження об'єктів на місці події використовуються набори хімічних речовин-індикаторів (встановлення належності речовини до вибухових, наркотичних і ін.).

2.1. ЗАСОБИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ

Як ми вже зазначали вище, технічні засоби збирання криміналістичної інформації — надто широке поняття, до якого належать будь-які технічні засоби, що використовуються як знаряддя праці співробітниками правоохоронних органів. Проте, у криміналістиці розглядаються лише деякі: а) технічні засоби, що використовуються на попередньому слідстві, чи техніка слідчого; б) технічні засоби, що використовуються органами дізнання чи оперативними працівниками; в) технічні засоби експертного дослідження чи експертна техніка, техніка спеціаліста; г) технічні засоби криміналістичної профілактики злочинів.

Крім всього вже сказаного, додамо, що технічні засоби, які застосовуються на стадії попереднього слідства, нерідко називають криміналістичною технікою, чи технікою слідчого. Техніка слідчого дозволяє розв'язувати завдання по виявленню, фіксації, дослідженню, поданню і демонстрації доказів.

У сучасній криміналістиці технічні засоби слід поділяти на загальні і спеціальні. Загальні технічні засоби використовують всі суб'єкти, які здійснюють слідчу, дізнавальну, судову і профілактичну діяльність. Спеціальні технічні засоби призначаються для окремих напрямків діяль­ності, наприклад співробітників розшуку, інспекторів ДАІ, служби безпеки, митниці та ін.

До загальних технічних засобів належать: засоби освітлення, оптичні, засоби вимірювання, засоби фіксації, дослідження і концентрації криміналістичної інформації.

Засоби освітлення, чи освітлювальна техніка, застосовується для штучного освітлення ділянок місцевості, закритих приміщень, предметів і людей під час судово-слідчої і профілактичної діяльності. Як такі засоби застосовують стаціонарні і переносні джерела освітлення по­бутового і спеціального призначення. Тепер використовуються, головним чином, прилади і пристрої електричного і газорозрядного освітлення (лампи розжарення, газорозрядні люмінесцентні лампи), Всі їх можна поділити на три види: 1) прилади розсіяного світла (звичайні лампи без арматури); 2) прилади спрямованого освітлення, що мають арматуру — відбивачі (плоскі, кутові, сферичні, параболічні), в комплектах технічних засобів є софіти, прожектори, імпульсні лампи-спалахи, переносні електричні ліхтарі і т.ін.; 3) пристрої точкового освітлення, що дозволяють концентрувати світловий пучок. Вони використовуються для виявлення маловидимих і невидимих слідів, мікрочасток.

Засоби освітлення поділяють за характером спектра випромінювання на ультрафіолетові, звичайні та інфрачервоні.

Джерела ультрафіолетового випромінювання — це пристрої з, ртутними газорозрядними лампами (ПРК-7, ПУФ-5, УФО-4А, СВДШ-250, СВДШ-1000), які спеціально виготовлені для криміналістичних досліджень, наприклад "ОЛД-41", "УК-1", "Таран", "Фотон".

Джерелами інфрачервоних променів (ІЧП) є звичайні лампи розжарення, взяті в арматуру і споряджені спеціальними фільтрами.

Оптичні засоби. Найпростішими оптичними засобами є лупи різної кратності збільшення і призначення (мал. 9, 10, 11) — дактилоскопічна лупа, вимірювальна лупа, текстильна лупа з підсвічуванням для роботи із слідами, бінокулярна лупа та ін. Кратність збільшення лупи до 10. Найбільше збільшення мають мікроскопи—біологічні, металографічні, порівняльні, люмінесцентні, поляризаційні, вимірювальні, стереоскопічні. У криміналістиці частіше використовуються звичайні оптичні мікроскопи, що дозволяють збільшити об'єкт до 2000, а також спеціальні, виготовлені для криміналістичних досліджень — мікроскоп порівняльний криміналістичний (МСК-1).

Засоби вимірювання, або вимірювальна техніка, в криміналістичній практиці: а) для вимірювання довжини — масштабні лінійки, складні метри, рулетки, штангенциркулі, мікрометри та ін.; б) для вимірювання кутів — транспортир, кутомір, кутомірні сітки та ін.; в) для вимірювання площ— лупи, метричні сітки; г) для вимірювання об'єму рідких тіл—мензурки, міри; д) для вимірювання маси тіла — ваги різних класів, важки; е) для визначення пружності тіл—твердоміри, манометри. Наприклад, у валізі інспектора ДАІ є шинні манометри для визначення тиску в балонах шин.[9]

Засоби фіксації — це прилади, апаратура, технічні комплекти, матеріали, за допомогою яких можна зафіксувати на матеріальному носії джерела інформації, скопіювати, змоделювати, або законсервувати їх. Щоб законсервувати, тобто зберегти джерело від пошкодження і знищення, наприклад, слід взуття, достатньо накрити його коробкою, закріпити розчином перхлорвінілової смоли, лаком для волосся або розчином силікатного клею у воді. Слід можна зафіксувати за допомогою фотозйомки, відеозапису, з об'ємних слідів виготовити зліпок, а поверхневі зафарбовані сліди скопіювати на дактилоплівку, силіконову плівку, липку плівку "Скотч", зрештою на фотоплівку або фотопапір. Таким чином, поняття "засоби фіксації" можна трактувати дуже широко, оскільки застосування названих засобів є фіксацією джерела. Процедура фіксації потребує застосування засобів освітлення, вимірювання, копіювання і моделювання тощо, навіть опису сліду в протоколі — це теж фіксація матеріального джерела.

Засоби концентрації та обробки криміналістичної інформації. Проблеми збирання та концентрації інформації про злочини, що вчинені в минулому, для розслідування вчинюваних тепер, виникли на світанку криміналістики, оскільки досвід минулого завжди був прикладом для пізнання теперішнього. Засобами концентрації стали обліки і картотеки різних слідів злочинів, осіб, що раніше вчинили злочини, колекції засобів вчинення злочинів і предметів з їх слідами — все це, як і багато іншого, створило базу для появи кримінальної реєстрації і криміналістичних обліків.

З початком комп'ютеризації правоохоронної діяльності і всього процесу кримінального судочинства виникли нові засоби збирання, зберігання і обробки інформації

Комплекти криміналістичної та оперативної техніки

Криміналістична та оперативна техніка за цільовим призначенням являє собою в основному засоби польової криміналістики, тобто апаратура, пристрої, матеріали і приладдя, що застосовуються безпосередньо слідчими прокуратури, ОВС, працівниками органів дізнання на стадії порушення кримінальної справи і проведення попереднього слідства.

Комплекти криміналістичної техніки найчастіша конструюють за суб'єктом і видом його діяльності. Для слідчого в органах прокуратури існували два види комплектів: портфель слідчого і валіза слідчого. Перший вже не використовується, а другий морально застарів.

У валізі слідчого розміщено техніку, що забезпечує виявлення, фіксацію і найпростіше попереднє дослідження слідів на місці події.

Безпосередньо в самому комплекті технічні засоби поділяють за видами діяльності: 1) фотографічні; 2) вимірювання, складання планів і схем; 3) роботи із слідами; 4) пошукові; 5) допоміжні.

1. Засоби фотографічної фіксації і дослідження, як правило, знаходяться поза технічним комплектом в окремій сумці, валізі. До них належать: фотокамера, змінні об'єктиви, імпульсна електронна лампа-спалах, подовжувальні кільця, штатив-струбцина, фотоекспонометр, видошукач, світлофільтри і приладдя.

2. У валізі слідчого вимірювальні засоби найпростіші: масштабна лінійка, рулетка (іноді дві: велика і мала), транспортир або кутомір, трикутник, штангенциркуль, вимірювальна (текстильна) лупа, компас, планшет, візирна лінійка та письмове приладдя.

3. У відділі роботи зі слідами можна виділити: а) техніку для виявлення слідів пальців рук—магнітні та волосяні пензлики (щіточки), кольорові магнітні порошки, засоби хімічного виявлення слідів (нінгідрін, алоксан); б) засоби дактилоскопування—дактиловалик, друкарська фарба, пластинка для розкатки фарби, іноді спеціальний прилад — дактилограф; в) засоби і матеріали копіювання і моделювання слідів: дактилоплівка (світла і темна), липкі стрічки-замінники дактилоплівки— скотч, лейкопластир, фотоплівка, фотопапір тощо; г) засоби для роботи із слідами ніг і транспорту — гіпс, ємність для приготування гіпсового розчину, шпатель (іноді столова ложка), 10 м мотузки, лак для волосся, перхлорвінілова смола; д) прилади і речовини для роботи з біологічними об'єктами—кров'ю у плямах, потожировою речовиною у слідах.

4. Пошукова техніка представлена двома щупами (щуп-спиця і щуп з різними насадками для взяття проб з глибини до 1 м.), магнітним підйомником.[10]

5. До допоміжних засобів належать інструменти, запозичені із різних сфер професійного застосування,—пасатижі, склоріз, викрутка, складний ніж, рукоятка з набором інструментів, ножівкове полотно, ножиці тощо.

Валіза прокурора-криміналіста має більш широкий набір технічних засобів, що дозволяє не тільки працювати із слідами в польових умовах, але й проводити найпростіші попередні дослідження джерел інформації, наприклад люмінесцентний аналіз за допомогою джерела УФ-променів ОЛД-41, відновлювати зафарбовані аніліновими фарбниками тексти, вести спостереження в темряві з допомогою приладу нічного бачення, диференціювати речовини.[11] Значно розширені пошукові засоби—у валізі є металошукач; прилад для виявлення схованих трупів (газовий аналізатор); магнітний шукач; індикатор напруги; трал для обслідування водоймищ; речовини для виявлення невидимих слідів крові, потожирових виділень (розчин люміналу); збільшена гама копіюючих засобів.

Сьогодні оснащення прокурора-криміналіста складається з окремих комплектів відео-, звукотехніки, складання суб'єктивних портретів, копіювальної і електронно-обчислювальної техніки (персональні комп'ютери).

У розпорядженні прокурора-криміналіста знаходяться стаціонарна фотографічна лабораторія і пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ), укомплектована різноманітними засобами збирання джерел інформації, починаючи від засобів зв'язку і закінчуючи допоміжними інструментами. Вміст ПКЛ, як правило, поділяють на вісім відділів: 1) засоби електрообладнання, що забезпечують автономне живлення засобів освітлення (прожекторів), радіостанції та іншої техніки; 2) засоби зв'язку і сигналізації; 3) прилади і засоби виявлення, фіксації, вилучення і попереднього дослідження речових джерел; 4) фототехніка і фотолабораторія; 5) відділ відеозапису та звукозапису; 6) копіювальна техніка (друкарська машинка, ксерокс); 7) протипожежні засоби та інструменти; 8) санітарні та інші технічні засоби.

Салон ПКЛ має два відсіки: перший — для проведення слідчих дій, наприклад допиту, а другий — лабораторний, що дозволяє проводити попереднє дослідження доказів на місці їх виявлення. Наявність сучасних засобів зв'язку дозволяє оперативно передавати інформацію, робити запити в банки даних, зв'язуватися з різними підрозділами, що взаємодіють з органами попереднього слідства.

2.2. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ФІКСАЦІЇ, ТА ВИЛУЧЕННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ

Поняття та класифікація методів збирання слідів

У криміналістичній техніці методи дослідження речових джерел, у структуру яких включені технічні засоби, що розширюють пізнавальні можливості дослідника, називають науково-технічними, або техніко-криміналістичними. Вони відносяться до приватно-криміналістичних методів і широко використовуються в слідчій і оперативно-розшуковій практиці. За їх допомогою органи попереднього слідства і дізнання вводять у процес доведення близько половини криміналістичної інформації. У 60 % оглядів місць події беруть участь фахівці і помічники слідчого, що використовують техніко-криміналістичні методи збирання інформації.

Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на базі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для здійснення різних видів практичної діяльності слідчого, співробітника органу дізнання, судового експерта. Оскільки значна частина криміналістичної техніки запозичена з інших галузей науки і техніки і є загальною, остільки і методи використання її в криміналістиці мало відрізняються від використання в материнських галузях.

Люмінесцентні і металографічні мікроскопи, спектрографи і спектрофотометри, застосовані для дослідження речових джерел по кримінальних справах, не стають криміналістичними засобами і способи їхнього використання не змінюються. Разом з тим, базуючись на успіхах у різних галузях знань, методи криміналістичних досліджень здобувають свою специфіку, суть якої визначається межами руйнування і знищення об'єкта, заснованими на суворому дотриманні процесуального закону. Так, при дослідженні малих кількостей речовини (шротинка, крапля крові, шматочок фарби і т.п.) застосовують тільки такі методи, що дозволяють зберегти об'єкт для повторного дослідження, необхідність якого нерідко виникає в кримінальному судочинстві. Речовий доказ повинен бути збережений протягом усього розслідування, судового розгляду до набрання вироком законної сили.

Структура наукового методу пізнання включає як обов'язковий елемент інструментарій (знаряддя праці), прилади, пристрої, що нерідко служать підставою для класифікації загальних і окремих методів дослідження. Так, за видами технічних засобів — фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер — розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні. Підставою для класифікації наукових методів (загальних і окремих) служать закономірності фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології і т.п. Відповідно і методи називають математичними, фізичними, хімічними, біологічними. Зрозуміло, у кожній групі є власна класифікація.

У групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційні і т.п. Наприклад, основу спектральних методів складає фізична закономірність розкладання видимого світла на атомарний спектр, основу радіографічного — явище радіоактивності.

Іноді для розподілу технічних методів збирання криміналістичної інформації застосовують як підставу вид діяльності і кінцеву її ціль, зокрема, методи збирання доказів, фіксації, копіювання і моделювання, одержання зразків для експертного дослідження. Таким чином, для класифікації методів збирання криміналістичної інформації використовуються три підстави: 1) вид інструментарію, 2) закономірності фундаментальних наук; 3) вид діяльності і її ціль. Існують й інші підстави, наприклад, суб'єкт діяльності, вид досліджуваного об'єкта, що дозволяє поділяти окремі методи на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, транспортних засобів і т.п.

Усе це свідчить про те, що єдиної чіткої класифікації методів збирання (одержання) криміналістичної інформації технічними засобами не існує.

Оцінюючи розглянуті й інші наявні в літературі класифікації методів одержання криміналістичної інформації, варто погодитися з розподілом їх на два великих класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, застосовувані слідчим і органом дізнання, 2) методи одержання криміналістичної інформації фахівцем, помічником слідчого й експертом. Перший клас методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їхніх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілів, а також у документуванні явищ, дій, подій, зв'язаних з підготовкою, здійсненням злочину і прихованням його слідів. Це великий клас методів, загальних і окремих, що іноді називають методами слідчого, методами оперативного працівника, а Р.С. Бєлкін у 1979 році, як уже згадувалося, запропонував називати їх методами «польової криміналістики».

Другий клас включає головним чином лабораторні, як загальні, так і окремі, методи, використовувані в ході попереднього й експертного дослідження. Тому в даному, не менш об'ємному класі, існують класифікації за різними простими і змішаними підставами. Методи одержання криміналістичної інформації фахівцем нерідко називають лабораторними, експертними, або науково-дослідними. Однак усі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, у яких основою розподілу обраний вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної і т.п.

Методи збирання слідів

Розглянувши поняття та класифікацію інструментарію збирання криміналістично значимої інформації, перейдемо до більш детального аналізу кожного з методів та засобів.

Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на базі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для провадження різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта. Оскільки значна частина криміналістичної техніки запозичена з різних галузей науки і техніки, і є загальною, остільки і методи використання в криміналістиці мало чим відрізняються від використання їх в материнських галузях.

Структура наукового методу пізнання вміщує як обов'язковий елемент — інструментарій (знаряддя праця) — прилади, пристрої, які нерідко складають основу для класифікації загальних і часткових методів дослідження. Так, за видами технічних засобів — фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер — розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні. Основою для класифікації наукових методів (загальних і часткових) заведено використовувати закономірності таких фундаментальних наук, як математика, фізика, хімія, біологія тощо. Через це і методи називаються математичними, фізичними, хімічними, біологічними. Розуміється, у кожній групі є власна класифікація. В групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-адсорбаційні і т.ін.

Відповідно до класифікації, що наведена у спеціальній літературі, методи отримання криміналістичної інформації поділяються на два великі класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, що застосовуються слідчим і органом дізнання (методи "польової" криміналістики); 2) методи отримання криміналістичної інформації спеціалістом, помічником слідчого і експертом (лабораторні, експертні або науково-дослідницькі). Однак всі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких за основу поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчі, авторознавчі, трасологічні, судово-балістичні, портретно-криміналістичні і т.ін.

Методи виявлення, фіксації і попереднього дослідження речових джерел інформації - методи "польової" криміналістики.

Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є органи почуттів — зір, слух, нюх, дотик. Тому органолептичне спостереження (нагляд) служить головним методом початку пізнання для всякого суб'єкта правоохоронної діяльності.

Методи вимірювання поділяються на органолептичні та інструментальні. Суть перших — у порівнянні величини, що спостерігається, з уявним образом метричної міри або будь-яким зраз­ком. Такі вимірювання приблизні, результати їх виражаються термінами: високий, низький, середній, великий, вище за середній, нижче від середнього тощо, що використовуються при опису зовнішніх ознак людини. Не рекомендується проводити приблизні вимірювання на місці події, а матеріальні джерела потребують точної кількісної фіксації.

Інструментальний метод вимірювання полягає в порівнянні об'єкта зі стандартною метричною мірою (метр, см, кг, г, см. кв., та ін.). Інструментальні методи існують трьох видів: контактні, безконтактні і комбіновані.

Контактні методи полягають в приведенні вимірювального засобу в контакт з вимірюваним об'єктом і таким чином в порівнянні його з одиницею виміру. Так, предмети, відстані між ними, сліди вимірюють, використовуючи для цього масштабні лінійки, рулетки, складні метри.

Суть процедури безконтактного замірювання полягає в порівнянні одиниці виміру (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об'єкта, наприклад, збільшеного мікросліду в полі мікроскопа із шкалою окуляр-мікрометра. До безконтактних належать і фотографічні методи вимірювання, що виконані спеціальними фотоапаратами і пристроями, розміщеними поряд з об'єктом при фотозйомці (масштабна лінійка, метр, глибинний масштаб і т.ін.).

Суть процедури комбінованого метода вимірювання зводиться до того, що спочатку контактним або безконтактним шляхом вимірюють об'єкт, а потім справжні його розміри визначають безконтактно.

Вимірювання при збиранні речових доказів

Види та методи вимірювань

Вимірювання – це операція метою якої є встановлення числових відношень між вимірювальними величинами і заздалегідь вибраними одиницями виміру – масштабами або шаблонами. Так при вимірюванні маси порівнюється дві з них – вимірюваного об'єкта і вибраного еталону.

Науково-технічна революція викликала широке впровадження технічних засобів у практику боротьби зі злочинністю і насамперед у процес вивчення об'єктів, що попадають у сферу розслідування. Оснащення криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ новою сучасною технікою жадає від експертів-криміналістів її знання і умілого використання.

Значне місце серед технічних засобів, які застосовуються при розслідуванні злочинів, займають засоби вимірювання. Немає жодного виду криміналістичної експертизи, при проведенні якої не здійснювалися б різного роду виміри, не використовувалися б технічні засоби.

Важко переоцінити роль вимірювання — одного зі шляхів пізнання природи людиною. Великий учений Д.І. Менделєєв, надаючи велике значення цьому процесові, писав, що наука починається з тих пір, як починають вимірювати. Велику роль вимірюванням в процесі пізнання відводив і відомий французький учений-криміналіст Е. Локар, який стверджував, що «розпізнати — значить виміряти»[12] .

Вимірювання як пізнавальний процес характеризується кількісним порівнянням величин тої самої якості. Так, при вимірюванні маси порівнюються дві з них — вимірюваного об'єкта й обраного еталона. У процесі вимірювання, визначаючи кількісні відносини між явищами, встановлюють деякі загальні зв'язки — зовнішню визначеність предметів. Фізичні ж величини виражають якісну визначеність явищ, їхню істотна властивість. Отже, за допомогою вимірювання знаходять зв'язки: загальні (кількість) й істотні (якість).

Вимірювання, проведені експертом-криміналістом, мають деяку специфіку, обумовлену головним чином об'єктами і цілями.

Об'єктами, які попадають у сферу розслідування злочинів, найчастіше бувають документи, холодна і вогнепальна зброя, предмети зі слідами знарядь злому, тобто різні матеріальні об'єкти, приєднані до матеріалів кримінальної справи як речові докази або зразки для порівняльного дослідження, а також матеріальна обстановка місця події і різного роду процеси (явища).

Професор Р.С. Бєлкін до об'єктів вимірювання у криміналістиці відносить:

- різні властивості предметів, що відіграють роль речових доказів або використовуються в іншій якості при виконанні експертних досліджень: їх число або складові частини числа, розміри, вага, температура, інтенсивність поглинання або випромінення тепла, об'єм та інше;

- кількісна сторона просторових відношень: відстань між предметами, пунктами, межами простору (наприклад, місця події);

- кількісна сторона часових відношень: частота та тривалість тих або інших процесів, явищ;

- швидкість руху людини, тварини, транспортного засобу та інших об'єктів взагалі або у даних умовах.[13]

Ці ж об'єкти і їх властивості можуть вимірюватись при проведенні криміналістичних експертиз. Експерт-криміналіст при цьому прагне встановити кількісну сторону і різні властивості або стан, що характеризують вимірювану величину того чи іншого предмету. З цією метою він проводить всілякі виміри – від найпростіших, коли веде підрахунок загальної кількості шроту в патроні, до виміру лінійних та кутових величин мікрорельєфу слідів, маси об'єктів і т.д. Ті або інші види вимірів можуть вироблятися при будь-якій криміналістичній експертизі. Так, при техніко-криміналістичному дослідженні документів може вимірятися висота і ширина відбитків машинописного і типографського шрифтів; при криміналістичному дослідженні зброї і слідів його застосування — кількість, ширина і кут нахилу слідів полів нарізів каналу стовбура зброї на стріляних кулях і т.д.

Встановлення кількісної характеристики об'єктів або їх частин має велике значення при проведенні як ідентифікаційних, так і неідентифікаційних досліджень. В першому випадку вимірювання дозволяє виділити індивідуальну сукупність ознак об'єктів ототожнення, в другому – одержати абсолютні величини, що мають велике значення при розслідуванні злочинів (наприклад, дистанцію, з яким вироблялася стрілянина, і т.п.). М.О. Селіванов відзначає, що «експерти-криміналісти роблять виміри переважно для забезпечення належної повноти і точності дослідження речовинних доказів»[14].

Теоретичною основою вимірювання є метрологія[15] — наука про виміри, методи і засоби забезпечення їхньої єдності і способи досягнення необхідної точності вимірів. До основних проблем метрології відносяться:

— загальна теорія вимірювання;

— одиниці фізичних величин і їх системи;

— методи і засоби вимірювання;

— основи забезпечення єдності вимірювання і однаковості їхніх засобів;

— еталони і зразки вимірів;

— методи передачі розмірів одиниць від еталонів або зразків до робочих засобів[16] .

Невміння правильно користуватись техніко-криміналістичними засобами виміру, опрацьовувати і оцінювати їх результати не рідко буває причиною помилкових висновків експерта-криміналіста.

Таким чином, вимірювання – це числова оцінка об'єкту в відношенні визначеної властивості – фізичної величини, загальної в якісному відношенні для багатьох об'єктів, але індивідуальної для кожного об'єкта в кількісному відношенні, тобто більше або менше, чим для іншого однорідного об'єкта. Кількісно конкретна фізична величина виражається у вигляді деякого числа одиниць даної величини.

Являючись загальним методом пізнання, вимірювання являється операцією, за допомогою якої, визначається відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної величини (яка приймається за одиницю), причому знаходження значення фізичної величини проводиться дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів. Кількісне ж значення вимірюваної величини визначається числом, що виражає відношення цієї величини до одиниці порівняння.

Основне рівняння виміру має вигляд:

Q = q • U,

де Q   — вимірювана величина;

q  — числове значення вимірюваної величини в прийнятих одиницях; U— одиниця виміру.

Класифікація вимірів на види здійснюється в залежності від різних підстав. Наприклад, за характером залежності вимірюваної величини від часу вимірювання розрізняють: статичні і динамічні виміри; за способом одержання результатів поділяють на пряме і непряме, на сукупне і спільне; за способом вираження результатів воно буває абсолютне і відносне; за умовами, що визначають точність результату, можуть бути максимально можливої точності, контрольно-перевірочним або технічним і т.д.

Статичні – це виміри, при яких вимірювальна величина залишається постійною (довжина), а динамічні – в процесі яких величина змінюється (час).

За способом отримання результатів вимірювання поділяються на прямі та побічні (непрямі).

Прямі вимірювання – це вимірювання при яких значення величини знаходять безпосередньо із акту вимірювання.

При проведенні прямих вимірів значення тієї чи іншої величини визначається шляхом порівняння її з визначеною мірою або шляхом відліку показання вимірювального пристрою, градуйованого у встановлених одиницях, наприклад, вимірювання маси на циферблатних терезах, температури – термометром, довжини – за допомогою масштабної лінійки і т.д.

Прямі виміри виражаються формулою:

Q=X,

де Q — шукане значення вимірюваної величини;

X — значення, що безпосередньо одержують з певних даних.

В тих випадках, коли прямі вимірювання не можливі, використовують побічні (непрямі) вимірювання. При яких значення величини знаходять на підставі відомої залежності між цією величиною і величинами, сутність яких знаходять з дослідних даних і обчислень. Метою побічного вимірювання є вирішення сукупності однорідних за формою рівнянь, що пов'язують шукаєму і прямовимірювані величини.

Воно характеризується оцінкою розміру за результатами вимірювання інших розмірів, пов'язаних із шуканим визначеною підпорядкованістю. При цьому вимірюють не власне обумовлену величину, а інші величини, функціонально з нею пов'язані. Значення ж вимірюваної величини знаходять шляхом обчислення по формулі:

Q = f(X1,X2,X3...),

де Q   — шукане значення вимірюваної величини;

f  — знак функціональної залежності  форма якої і природа  пов'язаних   її величин   заздалегідь відомі;

X1,X2,X3  — значення величин, вимірюваних прямим способом.

Ці виміри необхідно здійснювати неодноразово, змінюючи умови вимірюваних величин для одержання такого числа рівнянь, котре було б не менше числа шукаємих величин. Прикладом може служити визначення об'єму прямокутного паралелепіпеда за результатами прямих вимірів довжини в трьох взаємноперпендикулярних напрямках, або калібровка комплекту гир із яких відома маса тільки однієї гирі, а значення інших визначається шляхом сумісного зважування різних сполучень гир, включаючи і гирю маса якої відома.

Непрямі виміри, як правило, менш точні, ніж прямі, однак дозволяють знаходити деякі значення величин легше і простіше. Вони застосовуються також, коли шукану величину виміряти безпосередньо взагалі неможливо (не можна, наприклад, виміряти щільність твердого тіла, однак вона обумовлена результатами вимірів обсягу і маси) або в тих випадках, коли прямий вимір дає менш точний результат (при наявності точних засобів непрямі виміри деяких величин дозволяють одержати значно більш точні результати, ніж прямі).

Сукупними називають проведені одночасно виміри декількох однойменних величин, при яких шукані значення знаходять розв’язанням системи рівнянь, одержуваних при прямих вимірах різних сполучень цих величин.

Як приклад сукупних вимірів можна привести визначення маси окремих гир набору (калібрування), коли значення окремих мас гир знаходять на підставі прямого виміру однієї з них і за результатами прямих порівнянь мас різних сполучень гир. Так, при калібруванні гир в 10, 20, 20*, 50, 100, 200 і 500 г (зірочкою відзначена гирька, що має те ж саме номінальне значення) за однією зразковою (маса якої відома) гирькою, наприклад масою 10 г, роблять вимірювання, щораз змінюючи комбінацію гирьок у такий спосіб (цифри показують масу окремих гирьок, 10зр — масу зразкової гирьки в 10 г, а букви — вантажики, що додають або віднімають від маси гирьки, зазначеної в правій частині рівняння):

10=10зр+а,

10+10зр=20+b,

20*=20+c,

10+20+20*=50+d...

Вирішивши цю систему рівнянь, можна визначити значення кожної гирьки.

Спільні вимірюванні — це прямі або непрямі вимірювання двох або декількох неоднойменних величин, проведені одночасно з метою встановлення функціональної залежності між ними (наприклад, визначення залежності довжини тіла від температури).

Абсолютне – засновано на прямих вимірюваннях однієї або декількох основних величин і (або) використанні значень фізичних констант, через які вимірювана фізична величина може бути виражена. Прикладом абсолютного вимірювання може служити визначення довжини в метрах.

Відносне — це вимірювання відносини величини до однойменної величини, що відіграє роль одиниці, або зміни величини стосовно однойменної величини, прийнятої за вихідну.

Вимірювання максимально можливої точності, яку можна досягти на сучасному рівні розвитку науки і техніки, — це насамперед еталонні виміри, пов'язані з найбільшою точністю відтворення встановлених одиниць фізичних величин, а також вимірювання фізичних констант.

Контрольно-перевірочні здійснюються такими засобами і методами, що гарантують погрішність результату, не перевищуючу деяку, заздалегідь встановлену.

Найбільш розповсюдженими є технічні вимірювання, погрішність результатів яких визначається характеристиками засобів вимірів. Технічні вимірювання здійснюються при проведенні криміналістичних експертиз.

Вимірювання можна здійснювати різними методами. Метод —  це сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювання[17]. Конкретні методи визначаються цілим рядом ознак, до яких варто віднести вид вимірюваної величини, її розміри, необхідну точність результату, умови, при яких проводяться виміри, і інші. Знання методів і вміле їхнє застосування істотно полегшує цей процес і підвищує якість результату. Одна й та ж сама фізична величина може бути виміряна різними методами.

До методів вимірювання відносяться: метод безпосередньої оцінки, порівняння з мірою, протиставлення, диференціальний, нульовий, заміщення, співпадання.

Найбільш розповсюдженим є метод безпосередньої оцінки, у якому значення величини визначають безпосередньо по відліковому пристрою вимірювального приладу прямої дії, одержуючи в такий спосіб значення вимірюваної величини без яких-небудь додаткових дій з боку експерта і без обчислень (за винятком множення показань на ціну поділки шкали приладу). У криміналістичній експертній практиці при вимірюванні методом безпосередньої оцінки використовують циферблатні ваги для вимірювання маси, лінійки і рулетки — для вимірювання довжини, динамометри — для визначення зусилля, прикладеного до спускового гачка при стрільбі з вогнепальної зброї, і т.д.

При застосуванні методу порівняння з мірою – вимірювану величину порівнюють з величиною, відтвореною мірою[18] . Прикладом використання цього методу служить вимір маси на важільних вагах із зрівноважуванням гирями.

Метод протиставлення — це метод порівняння з мірою, у якому вимірювана величина і величина, відтворена мірою, одночасно впливає на прилад порівняння (наприклад, рівноплечні ваги), за допомогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами. Так вимірюється маса на рівноплечних вагах: розташовуємо на двох чашках ваг вимірювану масу і гирі, що її врівноважують.

Диференціальним називають метод порівняння з мірою, у якому на вимірювальний прилад впливає різниця вимірюваної невідомої величини. Цей метод не знайшов застосування в криміналістичній експертній практиці і використовується в основному при перевірці засобів вимірів, наприклад, мір довжини – порівнянням зі зразковою мірою на компараторі.

Нульовий — це метод порівняння з мірою, у якому результуючий ефект впливу величин на прилад порівняння доводять до нуля. Нульовий метод є одним з перших в історії розвитку техніки точних вимірів. Характерним прикладом такого методу є зважування вантажів на підоймових вагах. Він полягає в порівнянні з величиною, значення якої відомо. Цю величину вибирають таким чином, щоб різниця між вимірюваною і відомою величинами дорівнювала нулеві. Збіг значень цих величин спостерігають за допомогою покажчика — частини відлікового пристрою приладу, положення якого щодо оцінок шкали визначає показання засобу виміру (наприклад, зважування на точних вагах за допомогою набору гир, коли на чашку ваг кладуть в низхідному порядку значення їхніх мас доти, поки стрілка ваг не встановиться проти нуль-індикатора).

Метод заміщення – це метод порівняння з мірою, у якому вимірювану величину заміщують відомою величиною, відтвореною мірою, наприклад, зважування з почерговим поміщенням вимірюваної маси і гир на одну чашку ваг.

Методом співпадань називають порівняння з мірою, у якому різниця між вимірюваною величиною і величиною, відтвореною мірою, вимірюють, використовуючи збіг оцінок шкал або періодичних сигналів. На цьому методі засновано, наприклад, вимір розміру штангенінструментами з ноніусами, при яких спостерігають збіг оцінок шкал штанги і ноніуса[19] . Шкала ноніуса штангенциркуля розбита на десять поділок, кожна з яких дорівнює 0,9 поділки основної шкали (0,9 мм). У випадку, коли нульова оцінка шкали ноніуса виявиться між показаннями основної шкали штангенциркуля, це буде означати, що до цілого числа міліметрів варто додати деяке число х десятих часток міліметра (х.0,1). Для визначення числа х необхідно знайти оцінку шкали ноніуса, що збігає з якою-небудь оцінкою основної шкали (мал. 14). Допустимо, такою оцінкою буде п-а шкала ноніуса. Тому, що вимірювана дробова частина міліметра 0,1n: дорівнює різниці між цілим числом міліметрів по основній шкалі штангенциркуля (п мм) і відстанню по шкалі ноніуса від нульової до співпадаючої поділки, рівним 0,9 мм, можна написати:

0,lx=n-n.0,9 = 0,ln, тобто х=п.

Отже, порядковий номер співпадаючої поділки ноніуса безпосередньо дає число десятих часток міліметра. На малюнку 1n=7 і 0,1х=0,7 мм[20] .

При проведенні більшості вимірів числове значення вимірюваної величини може бути отримано тільки після її видозміни тим або іншим способом. Так, при вимірюванні довжини лінійкою або штангенциркулем результат одержують без перетворення. При вимірі ж довжини за допомогою мікрометра для відліку часток міліметра їх перетворять у переміщення покажчика по колу.

Вимірювання включає наступні елементи:

-     об'єкт;

-     одиниці вимірювання;

-     технічні засоби, проградуйовані в вибраних одиницях;

-     метод;

-     спостерігача, сприймаючого вимірювання;

-     кінцевий результат.

Процес вимірювання складається як правило, із наступних етапів:

- вибір вимірювального приладу або міри та методу, які забезпечать необхідну точність результату;

- встановлення  приладу, що включає в себе також і перевірку правильності його показання;

- спостереження досліджуваного об'єкта, що полягає у визначенні моменту конкретного стану приладу і вимірюваного об'єкту;

- відлік по наявному на приладі масштабу, в результаті чого одержують значення вимірюваної величини ;

- обробка результатів виміру.

Засоби вимірювання

Вимірювальні засоби, до складу яких входять інструменти та прилади, що використовуються при розслідуванні злочинів, дозволяють розширити можливості чуттєвого сприйняття фізичних явищ. Достатньо сказати, що завдяки органам відчуття людина сприймає в кінцевому результаті показання цих інструментів та приладів або результат проведеного за їх допомогою вимірювання.

Експертні підрозділи органів внутрішніх справ оснащені різними засобами вимірювання, що надають можливість вирішувати найскладніші задачі криміналістичної діагностики та ідентифікації. Різновид засобів, методів та прийомів виміру потребує знань межі застосованості конкретного приладу або інструменту, методу та прийому вимірювання, типу та об'єму інформації, необхідної для особи, що проводить вимірювання.

Засоби для вимірювання лінійних величин

Найпростішим видом лінійних вимірювань являється безпосереднє порівняння вимірювальної величини з мірою довжини. За конструктивними ознаками міри довжини поділяються на штрихові (шкальні) та кінцеві. У штрихових – розмір, виражений в заданих одиницях, визначається відстанню між штрихами, а у кінцевих – між поверхнями.

Для вимірювання лінійних величин (довжини, ширини, висоти, товщини, глибини, радіуса, діаметра) застосовуються наступні типи інструментів та приладів:

- найпростіші штрихові інструменти (масштабні лінійки, рулетки, складані метри);

- штрихові інструменти, обладнані лінійним ноніусом (штангенциркулі, штангензубоміри, штангенглибиноміри, штангенрейсмуси);

- мікрометричні інструменти, засновані на застосуванні мікропар (гвинтові мікрометри);

- оптичні прилади (вимірювальні лупи, мікроскопи).

Найпростіші штрихові інструменти

Масштабні лінійки бувають прямі, трикутні (трикутники), фігурні (слідча, офіцерська) і т.д. (мал. 15).

При виконанні криміналістичних експертиз застосовуються, як правило, прямі масштабні лінійки, за допомогою котрих можна виміряти зовнішні та внутрішні лінійні розміри. Лінійки мають шкалу в вигляді штрихів-поділок, розташованих одна від одної на відстані 1 мм, а іноді і 0,5 мм. Допустимі відхилення загальної довжини лінійок до 300 мм ± 0,10 мм; від 300 до 500 мм ± 0,15 мм; від 500 до 1000мм ± 0,20 мм. Незважаючи на простоту пристрою, вимірювання за допомогою масштабних лінійок слід виконувати, додержуючись відповідних правил. Точність вимірювання залежить не тільки від величини ціни поділки шкали лінійки, але і від правильності самої техніки вимірювання.

Око спостерігача повинне знаходитись на одній лінії з відміткою шкали лінійки і точки на вимірювальному об'єкті, від якої ведеться (а потім, на якій закінчується) відлік. При цьому дана пряма лінія повинна бути перпендикулярною площині об'єкта. В іншому випадку можливі погрішності, величина яких залежить від товщини лінійки та кута відхилення ока від вертикалі (мал. 16).

При товщині лінійки 2 мм та відхиленні точки спостереження від вертикалі всього на 15 градусів помилка сягає 0,5 мм. Тому із непрозорих масштабних лінійок найбільш зручні при вимірі плоских об'єктів трикутні візирні лінійки, у яких похила площина з шкалою прилягає дуже близько до вимірюваного об'єкту.

У прозорих лінійок шкали нанесені на нижній площині, що дає можливість більш точно виконувати відлік.

Вимір об'ємних об'єктів слід виконувати масштабними лінійками, початком шкали яких служить їх торцева частина. За допомогою масштабних лінійок можуть проводитись найрізноманітніші вимірювання зовнішніх та внутрішніх розмірів об'ємних предметів, а також плоских, наприклад, зображених на папері, з точністю до 0,5 мм , а при достатньому досвіді – і до 0,25 мм.

Металеві масштабні лінійки довжиною 150, 300, 500 і 1000 мм шириною 10-15 мм та товщиною 0,3-1 мм виготовлюють із стальної термообробленої стрічки, що дає можливість виміряти довжину кривих, наприклад, довжину дуги (мал. 17).

Більшу точність при вимірюванні плоских об'єктів можна отримати комбінованим способом, використовуючи при цьому масштабну лінійку, циркуль-вимірювач або креслярський циркуль (мал. 18). При використанні циркуля-вимірювача необхідно слідкувати за тим, щоб його ніжки надійно фіксувались в положенні, яке відповідає вимірюваній величині, в іншому ж випадку це призведе до грубої погрішності виміру. Цей недолік вимірювання легко усунути за допомогою кронциркуля для креслення (мал. 19). Наявність в його устаткуванні установочного гвинта та кільцевої пружини забезпечує міцне утримання ніжки кронциркуля у визначеному положенні. Користуватись комбінованим способом особливо зручно при вимірюванні об'єктів за фотознімками, виготовленими за правилами вимірювальної фотозйомки з використанням масштабної лінійки. При комбінованому способі, окрім лінійки можуть використовуватись:

- слюсарний кронциркуль (мал. 20);

- кронциркуль з вимірювальною шкалою (мал. 21);

- вимірювання за допомогою кронциркуля (мал. 22);

- нутромір (мал. 23).

Як вказувалось вище, масштабні лінійки не дають достатньо високої точності виміру. Лінійні вимірювання з точністю до десятих часток міліметра можуть бути проведені за допомогою поперечного масштабу, який як правило, являється складовою частиною транспортира. Вимірювання за допомогою поперечного масштабу виконують, використовуючи циркуль вимірювач або циркуль для креслення. До масштабних вимірювальних приладів відносяться також складані метри і рулетки довжиною 1 та 2 метри, з точністю виміру 1 мм.

Штрихові інструменти з лінійним ноніусом

Точність виміру може бути підвищена до 0,1; 0.05; 0,02 мм при використанні штангенінструментів, що досягається за рахунок спеціального пристрою – лінійного ноніуса. Основними деталями штангенінструментів являються: відлікові пристрої – лінійка-штанга на якій нанесені шкала з міліметровими поділками та подвижна рамка з вирізом на похилій грані якої є ноніусна (допоміжна) шкала, по якій відліковуються дробні долі поділок основної шкали.

Вище ми наводили правила здіснення виміру за допомогою ноніуса. Розглянемо ж порядок проведення вимірювань за допомогою штангенциркуля типу ШЦ-1 (мал. 24). При вимірюванні зовнішніх розмірів вимірювальну деталь злегка затискають між внутрішніми поверхнями губок штангенциркуля, фіксують рамку фіксуючим гвинтом, а потім по шкалам лінійки та ноніуса проводять відлік розміру (відліковують цілу кількість міліметрів до найближчої поділки основної шкали розташованої зліва від нульової поділки шкали ноніуса, що відповідає цілому числу міліметрів, потім визначають, яка по порядку поділка шкали ноніуса співпадає з поділкою основної шкали – визначають кількість десятих долей міліметра). Таким чином, точність виміру (величина відліку по ноніусу) рівна 0,1 мм. При вимірюванні внутрішніх розмірів рухому рамку пересувають вправо до тих пір, поки зовнішні губки штангенциркуля не ввійдуть в контакт з внутрішніми поверхнями досліджуваної деталі (мал. 25).

Вимір глибини виконується за допомогою висувної лінійки (глибиноміра). При цьому опорний торець лінійки штанги розміщують на зовнішній поверхні досліджуваної деталі (об'єкта) і за допомогою пересувної рамки переміщують глибиномір до тих пір, поки його контактна поверхня не впреться в дно вимірюваної деталі (об'єкта). Відлік в обох випадках проводиться раніше описаним способом. В усіх випадках з метою виключення похибок при вимірюванні штангенциркулем після приведення в контакт вимірювальних поверхонь інструмента з вимірюваними поверхнями деталі (об'єкта) нерухому рамку слід фіксувати за допомогою гвинта і лише після цього проводити відлік.

Розглянемо особливості будови та порядок використання штангенциркуля типу ШЦ-2 (мал. 26). По перше, шкала ноніуса має 20 поділок (на шкалі ШЦ-1 – їх 10), що дозволяє проводити виміри з точністю до 0,05 мм. По-друге, штангенциркуль має в наявності мікрометричний пристрій, що містить хомутик, мікрометричний гвинт, гайку гвинта, опорний (фіксуючий) гвинт, що дає можливість підвищити точність виміру. По-третє, штангенциркуль не має рухомої лінійки глибиноміра.

Вимір зовнішніх розмірів деталей (об'єктів) проводиться аналогічно, також як і штангенциркулем ШЦ-1. При вимірі внутрішніх розмірів необхідно враховувати товщину уступів на кінцях нижніх губок штангенциркуля (сумарна товщина їх 9 або 10 мм). Для підвищення точності виміру необхідно затиснути стопорним гвинтом хомутик і поворотом гайки можна плавно переміщувати рухому рамку вздовж штанги.

В практиці вимірювання можуть застосовуватись також і штангенциркулі типу ШЦ-3. Вони мають односторонні губки для виміру зовнішніх поверхонь та отворів, призначені для вимірювання об'єктів великих розмірів . Глибиноміри та штангенрейсмуси розглядати доцільно немає потреби так, як вони не знайшли широкого застосування у правоохоронній практиці та експертній діяльності.

Мікрометричні інструменти

В криміналістичній експертизі для вимірювання товщини плоских об'єктів, наприклад, паперу, картону, а також діаметру кулеподібних та циліндричних предметів з великою точністю, застосовують мікрометричні інструменти, принцип дії яких оснований на гвинтовій парі "мікрометричний гвинт – мікрометрична гайка". В одних інструментах гвинт обертається по внутрішній різьбі нерухомої гайки, а в інших гайка обертається по гвинту. Це дозволяє перетворювати обертовий рух мікрогвинта або мікрогайки в поступальний. Розглянемо особливості будови та порядок використання гвинтового мікрометра з межею виміру від 0 до 25 мм. (мал. 27). Мікрометр складається із скоби із закріпленою на ній вимірювальною п'яткою, мікрометричного гвинта зі стопорною гайкою, стебла з нанесеними шкалами, барабана, котрий обертається (руків’я) і "трещітки". Видимий кінець мікрометричного гвинта має поліровану вимірювальну поверхню з торця. Закріплення гвинта на визначеному розмірі виконується стопорною гайкою. Шкали мікрометра розташовані на зовнішній поверхні стебла і на колі скосу барабана. Ціле число міліметрів відраховується по нижній шкалі стебла, половини міліметрів – по верхній шкалі, а соті долі міліметра – по круговій шкалі барабана, що обертається.

Перед початком виміру кругову шкалу барабана необхідно виставити на нуль. При вимірюванні об'єкт поміщається між вимірювальними поверхнями і за допомогою повертання "трещітки" за часовою стрілкою притискують його торцем мікрометричного гвинта до п'ятки, до тих пір поки "трещітка" не почне обертатись в холосту (при цьому роздається характерний тріск).

Оптичні вимірювальні прилади

При проведенні експертно-криміналістичних досліджень вище описані прилади та інструменти не завжди можуть бути використані для виконання поточних вимірів, так як об'єкти дослідження дуже різноманітні. Тому наприклад, при дослідженні документів з метою виміру лінійних величин використовують оптичні прилади і в першу чергу вимірювальну лупу (мал. 28). Цей прилад складається з лінзи 10 кратного збільшення, штативу та скляної пластини з нанесеною шкалою. Довжина вимірювальної шкали – 15 мм, ціна поділки 0,1мм (мал. 29, 30). Вимірювання з більшою точністю можна провести за допомогою мікроскопа МБС-10, в комплект якого входить окулярний мікрометр. Це 8 кратний окуляр з механізмом діоптрійного наведення. У фронтальній площині такого механізму можна встановити одну із двох скляних плоскопаралельних круглих пластинок з нанесеною на них лінійною шкалою або сіткою. Зазначені пластинки входять до комплекту мікроскопа (мал. 31). Ціна поділки лінійної шкали дорівнює 0,1 мм, ціна поділки сторони квадрата сітки окулярного мікрометра – 1мм. Сітка дозволяє вимірювати лінійні величини та площі (мал. 32). В залежності від збільшення об'єктиву і галілеєвої системи мікроскопу МБС , кожна поділка лінійної шкали і сторони квадрату сітки окулярного мікрометра буде мати визначене значення.

В практиці мікроскопічних вимірювань також знаходять застосування мікроскопи порівняння МС-51. Користуючись МС-51 можна виконувати лінійні вимірювання невеликих об'єктів по вертикалі (наприклад глибину) з точністю виміру до 0,002 мм.

При виконанні експертно-криміналістичних досліджень використовують мікроскопи спеціально призначені для вимірювання. Це малий інструментальний мікроскоп ММИ та великий інструментальний мікроскоп БМИ. За точністю виміру та будові вони аналогічні, але більш досконалий БМИ. Лінійні виміри за допомогою МБИ виконуються з точністю до 0,005мм.

Засоби для вимірювання маси

Для вимірювання маси тіла застосовують терези (ваги), цей процес називають зважуванням. В криміналістичній експертизі головним чином використовуються важільні рівноплечі ваги, на яких вимірювальна маса врівноважується масою гир, тобто методом порівняння з мірою. В практиці дослідження застосовують ваги загального призначення та лабораторні, що використовуються в торгівлі, хімічних лабораторіях і т.д. Ваги, що застосовуються при проведенні експертно-криміналістичних досліджень поділяються на настільні, пересувні, стаціонарні. В залежності від відлікового пристрою їх називають гирьовими, шкальними, шкально-гирьовими, циферблатно-гирьовими, оптичними і т.д. Ваги, які використовуються при виконанні експертиз повинні відповідати визначеним метрологічним вимогам, до яких відносяться будова терезів, чутливість, постійність в показах і точність зважування.

Стійкість терезів – властивість самостійно без прикладання побічних сил повертатись після декількох коливань у первинне положення після виведення їх стану рівноваги.

Чутливість – властивість реагувати навіть на незначну різницю в масах вантажу, розташованого в точках прикладання сил. Чутливість терезів повинна бути такою, при якій зміна маси зважуваного тіла на величину, рівну допустимій похибці, викликає відхилення покажчика рівноваги.

Постійність показань зважування – властивість терезів давати однакові показання при багаторазовому зважуванні одного і того ж тіла.

Точність зважування – властивість терезів давати точні показання при вимірюванні маси тіл з відхиленням від істинного значення в межах допустимої норми похибки, що приводиться як правило в паспорті до терезів.

В експертній практиці для зважування досліджуваних об'єктів, які мають масу до декількох кілограмів, з порівняно невисокою точністю (до 0,5% допустимого навантаження) використовують настільні циферблатні вага (терези) РН- 2Ц13 і РН-10Ц13, з найбільшими межами зважування 2 та 10 кг.

Перед зважуванням терези повинні бути стійко та без перекосу встановлені на рівній горизонтальній поверхні. Правильність установки досягається обертанням гвинтових ніжок і контролюється за рідинним рівнем (кулька повітря в рівні повинна зайняти положення в центрі кола, визначеного на склі рівня) і стрілки циферблату, яка повинна показувати на нульову поділку шкали. Ні в якому разі не допустимо підганяти стрілку терезів на нульову поділку шкали обертанням гвинтових ніжок.

Вимірювання об'єктів малої маси з більшою точністю, чим це дозволяють зробити настільні циферблатні ваги виконують за допомогою лабораторних терезів, що поділяються на терези точного зважування (від 1 до 10 мг) і аналітичні. Найпростішими терезами для зважування з точністю до 10 мг є ручні або аптечні з визначеним навантаженням до 100 г, але вони не дуже зручні в роботі. Більш досконалі технічні, що мають декілька модифікацій і дозволяють зважувати з точністю до 1 мг, ваги оснащені гайками для балансування, які служать для регулювання рівноваги коромисловагів, шляхом їх переміщення по гвинтовій нарізці на кінцях коромисла. При необхідності виконати зважування з особливо високою точністю використовують аналітичні ваги. Вони можуть бути звичайними (точність до  0,1-0,2 мг), напівмікрохімічними (до  0,001 мг) та ультрахімічними (до 10 - 10 мг).

Фотографічні методи отримання кількісної інформації мають цілу низку переваг порівняно із звичайними вимірюваннями, протоколюванням та іншими способами фіксації, а саме — досить високу точність і об'єктивність відтворення. Фотографічні методи криміналістичної техніки поділяють на фіксуючі, вимірювальні, контрастуючі, сигналетичні, кольоророзрізняльні, стереоскопічні, голографічні, електрографічні, термографічні, радіографічні, кінематографічні.

Голографічний метод. Голографія — це фотографічний метод фіксації, а потім і відновлення хвильового фронту, відображеного об'єктом світла когерентного джерела та використовуваного для висвітлення (мал. 33). Голографічна зйомка здійснюється без фотокамери. Об'єкт висвітлюють променем лазера й одночасно частину цього ж променя направляють на фотопластинку, поміщену перед об'єктом, який фотографують.

Голограма має особливі властивості: кожна її ділянка містить інформацію про весь об'єкт, тобто якщо фотопластинку-голограму розділити на частині, наприклад, розміром 1 мм2, то з кожної з них можна одержати все зображення, відображене на пластинці. Голограма дозволяє фіксувати зображення, відтворене радіохвилями, рентгенівськими променями. Голограму на товстошарових емульсіях можна розглядати в звичайному світлі. Тривимірне зображення на голограмі дає можливість бачити збоку предмети, закриті іншими об'єктами.

Електрографічний метод використовується в електрографії. Суть його полягає в одержанні фотографічного зображення на світлочутливому шарі — фотопровіднику, який при висвітленні стає електропровідним пропорційно освітленості. У такий спосіб на фотопровідниковому шарі виникає сховане зображення.

За способами візуалізації схованого зображення на фотопровідному шарі розрізняють певні види електрографії. Найбільш розповсюдженим є ксерографія. Вона використовується в різних підрозділах правоохоронних органів як техніка для тиражування документів. Поява кольорових ксероксів була використана злочинцями для копіювання грошових купюр, підробки різних документів (виготовлення бланків).

Радіографічний метод відносять до фотографічного лише тому, що зображення об'єкта (яке відображене пучком швидких нейтронів) фіксують на фотошарах, оброблюваних хімічним способом. Для одержання зображення, наприклад, невидимого сліду пальця на документі, останній опромінюють швидкими нейтронами, у результаті чого елементи, що входять до складу потожирової речовини (фосфор, калій, кальцій, натрій і ін.), перетворюються в радіоактивні ізотопи. Потім документ притискають до фотопластинки і залишають у контакті з нею. У тих місцях, де розташований слід, фотопластинка під дією радіації ізотопів, що утворилися, засвічується. Залишається виявити фотопластинку і на ній можна побачити темне зображення сліду пальця на світлому фоні, а позитив буде мати темний фон з білим слідом пальця.

Термографічний фотографічний метод фіксації зображення представляє процес одержання зображення в теплових (інфрачервоних) променях. Приймачами теплового зображення служать прилади тепловізори, прилади нічного бачення, фотографічні матеріали, сенсибілізовані для далекої інфрачервоної області. Термографічний метод застосовується для одержання закритого барвниками тексту. Якщо на залитий текст покласти термоплівку й об'єкт підігріти з протилежної сторони, то на термоплівці вийде зображення закритого тексту. Термографічний метод фіксації поки ще знаходиться в стадії впровадження, оскільки немає спеціальних тепловізорів для виявлення і фіксації теплових слідів у слідчій практиці, хоча така можливість існує, наприклад, для виявлення слідів рук, ложа трупа або будь-якого предмета, що знаходився якийсь час на місці події, а потім прибраного.

Відеографічні методи застосовуються для фіксації динамічних станів об'єктів, подій спеціальними засобами — відеокамерами.[21] За допомогою відеографічних методів, реалізованих у ході відеозйомки, вирішуються наступні задачі: а) з документальною точністю фіксуються події, дії, явища в динаміці; б) запам'ятовується і зберігається динамічна інформація; в) фіксується не тільки подія, але і час. У тих випадках, коли виникає необхідність показати динаміку якої-небудь дії, наприклад, упізнання, перевірки показань на місці, слідчого експерименту, застосовують відеозапис. При відеозаписі застосовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Використовуються також методи панорамування, уповільненої і прискореної зйомки.

3.1. ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЕКСПЕРТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В експертних дослідженнях речових доказів крім загальнонаукових методів використовуються і спеціальні, котрі, виходячи з принципу спільності, можна у свою чергу підрозділити на загальноекспертні, що використовуються в більшості класів судових експертиз і досліджень, і окремоекспертні.

Система загальноекспертних методів дослідження речових доказів включає:

-          методи аналізу зображень;

-          методи морфологічного аналізу;

-          методи аналізу складу;

-          методи аналізу структури;

-          методи вивчення фізичних, хімічних і інших властивостей.

Методи аналізу зображень використовуються для дослідження традиційних криміналістичних об'єктів — слідів людини, знарядь і інструментів, транспортних засобів, а також документів, фото-, аудіо- і відеоматеріалів та ін.

Під морфологією розуміють зовнішню будову об'єкта, а також форму, розміри і взаємне розташування (топографію) утворюючих його структурних елементів (частин цілого, включень, деформацій, дефектів і т.п.) на поверхні й в об’ємі, що виникають при виготовленні, існуванні і взаємодії об'єкта.

Найбільш розповсюдженими методами морфологічного аналізу є оптична мікроскопія — сукупність методів спостереження і дослідження за допомогою оптичного мікроскопа.

Серед мікроскопічних методів, використовуваних при дослідженні речових доказів, виділяють метод світлого поля в прохідному світлі — використовується для дослідження прозорих об'єктів із включеннями. Пучок світла, проходячи через непоглинаючі зони препарату, дає рівномірно освітлене поле. Включення на шляху пучка частково поглинає його, частково розсіює, внаслідок чого досліджувана частка виглядає темною плямою на світлому фоні. Для спостереження прозорих об'єктів (які не поглинають світло), невидимих при методі світлого поля, використовують метод темного поля в прохідному світлі. Зображення створюється світлом, розсіяним елементами структури препарату, що відрізняється від середовища показником переломлення. У поле зору мікроскопа на темному фоні видні світлі зображення деталей. Найчастіше методи світлого і темного поля використовуються в експертному дослідженні ювелірних каменів і об'єктів біологічної природи. Мікроскопічні дослідження в прохідному світлі здійснюються за допомогою біологічних мікроскопів (типу МБІ і МБР).

Для спостереження непрозорих об'єктів застосовують метод світлого поля у відбитому світлі. Світло на об'єкт падає під кутом, і морфологія об'єкта видна внаслідок різної відбивної здатності його елементів. Використовується для вивчення широкого кола речових доказів: виробів з металів і сплавів, лакофарбових покрить, волокон, документів, слідів-відображень та ін.

Поляризаційна мікроскопія використовується для дослідження анізотропних об'єктів у поляризованому світлі (прохідному і відбитому), наприклад, мінералів, металевих шліфів, біологічних об'єктів.

Люмінесцентна (флуоресцентна) мікроскопія використовує явище люмінесценції. Об'єкт висвітлюється випромінюванням, що збуджує люмінесценцію. При цьому спостерігається контрастна кольорова картина світіння, що дозволяє виявити морфологічні і хімічні особливості об'єктів.

Ультрафіолетова й інфрачервона мікроскопія дозволяє проводити дослідження за межами видимої зони спектра. Ультрафіолетова мікроскопія (250—400 нм) застосовується для дослідження біологічних об'єктів (наприклад, сліди крові, сперми), інфрачервона (0,75—1,2 мкм) дає можливість вивчати внутрішню структуру об'єктів, непрозорих у видимому світлі (кристали, мінерали, деяке скло, сліди пострілу, залиті, заклеєні тексти).

Стереоскопічна мікроскопія дозволяє бачити предмет об'ємним за рахунок розглядання його двома очима (оптична система включає два окуляри). Більшість мікроскопів, що використовуються для вивчення речовинних доказів, є стереоскопічними. Бінокулярні стереоскопічні мікроскопи (типу МБС) застосовуються при дослідженні практично усіх видів об'єктів (сліди людини і тварин, документи, лакофарбові покриття, метали і сплави, волокна, мінерали, кулі і гільзи і т.д.) як у прохідному, так і у відбитому світлі. Як правило, вони комплектуються насадкою для фотографування (мал. 34). Такими мікроскопами в основному оснащені експертні установи.

Порівняльні мікроскопи (типу МИС, МС, МКС) мають спарену оптичну систему, що дозволяє робити одночасне дослідження двох об'єктів. Сполучене зображення виявлених ознак можна відразу ж сфотографувати за допомогою спеціальної мікрофотонасадки. Мікроскопи спеціальні криміналістичні типу МСК дозволяють спостерігати зображення не тільки за допомогою окуляра, але і на спеціальному екрані. В даний час на озброєння в експертно-криміналістичні установи беруться порівняльні мікроскопи, обладнані телекамерами і керовані персональними комп'ютерами, що дозволяють одержувати комбіноване зображення порівнюваних об'єктів на телеекрані (телевізійна мікроскопія), досліджувати об'єкти в поляризованому світлі, зі світлофільтрами, в інфрачервоних або ультрафіолетових променях. Вони дають можливість електронним шляхом змінювати масштаб, контрастність і яскравість зображення. Так у лабораторії балістики та трасологічних досліджень ДНДЕКЦ МВС України при дослідженні широкого використовується автоматизоване робоче місце “Баліст”.

Можливості морфологічних досліджень різко розширилися з появою електронної мікроскопії. Просвітчаста (просвічуюча) електронна мікроскопія заснована на розсіюванні електронів без зміни енергії при проходженні їх через речовину або матеріал. Такі прилади використовують для вивчення деталей мікроструктури об'єктів, що знаходяться за межами роздільної здатності оптичного мікроскопа (дрібніше 0,1 мкм). Він дозволяє досліджувати об'єкти — речові докази у вигляді: тонких зрізів (наприклад, волокон або лакофарбових покрить для дослідження особливостей морфології їхньої поверхні); суспензій, наприклад паливно-мастильних матеріалів. Мікроскопи просвітчастого типу мають роздільну здатність у декілька ангстрем[22].

Растрова електронна мікроскопія (РЕМ) заснована на опроміненні досліджуваного об'єкта добре сфокусованим (за допомогою спеціальної лінзової системи) електронним пучком гранично малого перетину (зонд), що забезпечує досить велику інтенсивність відповідного сигналу (вторинних електронів) від тієї ділянки об'єкта, на який попадає пучок. Різного роду сигнали представляють інформацію про особливості відповідної ділянки об'єкта. Розмір ділянки визначається перетином зонда (від 1—2 до десятків ангстрем). Щоб одержати інформацію про досить велику зону, зонд змушують оббігати (сканувати) задану площу за визначеною програмою. РЕМ, що дозволяє підвищити глибину різкості майже в 300 разів у порівнянні зі звичайним оптичним мікроскопом і досягати збільшення до 200 000 крат, широко використовується в експертній практиці для мікротрасологічних досліджень, вивчення морфологічних ознак найрізноманітніших мікрочастинок: металів, лакофарбових покрить, волосся, волокон, ґрунту, мінералів. Багато растрових електронних мікроскопів постачені так званими мікрозондами-приставками, що дозволяють проводити рентгеноспектральний аналіз елементного складу досліджуваної мікрочастинки.

Розглянемо далі методи аналізу складу, структури і властивостей речовин і матеріалів, найчастіше використовуваних у практиці.

Методи елементного аналізу використовуються для встановлення елементного складу, тобто якісного або кількісного змісту певних хімічних елементів (таблиця Менделєєва) у даній речовині або матеріалі. Коло їх досить широке, однак найбільш розповсюдженими в експертній практиці є наступні.

Емісійний спектральний аналіз — за допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в пароподібний стан і збуджується спектр випромінювання цієї пари. Проходячи далі через вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційних ґрат (решіток) розкладається на окремі спектральні лінії, яка потім реєструються на фотопластинці або за допомогою детектора. Якісний емісійний спектральний аналіз заснований на встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній шуканих елементів, кількісний — на вимірі інтенсивності спектральних ліній, який пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів, лаків і фарб та ін.

Лазерний мікроспектральний аналіз заснований на поглинанні речовиною сфокусованого лазерного випромінювання, завдяки високій інтенсивності якого починається випаровування речовини мішені й утворюється хмара пари — смолоскип, який служить об'єктом дослідження. За рахунок підвищення температури й інших процесів відбувається збудження й іонізація атомів смолоскипа з утворенням плазми, що є джерелом аналізованого світла. Фокусуючи лазерне випромінювання, можна робити спектральний аналіз мікрокількостей речовини, локалізованих у малих об’ємах (до 10-10 см3) і встановлювати якісний і кількісний елементний склад найрізноманітніших об'єктів практично без їхнього руйнування.

Рентгеноспектральний аналіз. Проходячи через речовину, рентгенівське випромінювання поглинається, що приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній різних елементів можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. Це один з найбільш зручних методів елементного аналізу, що на якісному і часто на напівкількісному рівні є практично неруйнуючим, Лише у рідкісних випадках при дослідженні ряду об'єктів, як правило, органічної природи, можуть відбутися видозміни їхніх окремих властивостей. Використовується для дослідження широкого кола об'єктів: металів і сплавів, часток ґрунту, лакофарбових покрить, матеріалів документів, слідів пострілу, тощо.[23] (мал. 35, 36).

Атомно-абсорбційний аналіз — метод, заснований на поглинанні випромінювання вільними атомами. Через шар атомної пари проби, одержуваних за допомогою атомізатора (звичайно це полум'я або трубчаста піч), пропускають випромінювання в діапазоні 190—850 нм. Поглинаючи кванти світла, атоми переходять у збуджені енергетичні стани. Цим переходам в атомних спектрах відповідають так звані резонансні лінії, характерні для даного елемента. Концентрація того або іншого елемента визначається виходячи зі співвідношення інтенсивності випромінювання до і після проходження через поглинаючий шар. Для встановлення зв'язку між поглинаючою здатністю і концентрацією речовини в атомізатор вводять трохи стандартних зразків з відомим змістом елемента і будують калібрований графік. Метод використовується для кількісного елементного аналізу і характеризується дуже високою чутливістю, швидкістю, простотою пробоподготовки, однак малопридатний для оглядового аналізу проби невідомого складу.[24]

Під молекулярним складом об'єкта розуміють якісний (кількісний) вміст у ньому простих і складних хімічних речовин, для встановлення якого використовуються методи молекулярного аналізу. Це насамперед хіміко-аналітичні методи, що традиційно застосовуються в криміналістиці вже десятки років, наприклад краплинний аналіз — хімічні реакції, проведені з краплинними кількостями розчину аналізованої речовини і реагенту. Успіх застосування методу багато в чому залежить від правильного вибору і застосування контрастних кольорових реакцій. Використовують для проведення в основному попередніх досліджень отрутних, наркотичних і сильнодіючих, вибухових і інших речовин. Для цього методу створені набори, що орієнтовані на роботу з визначеними видами слідів: "Крапля", "Капіляр" та ін.

Іншим досить розповсюдженим методом є мікрокристалоскопія, метод якісного хімічного аналізу за характерним кристалічним осадом, що утворюється при дії відповідних реактивів на досліджуваний розчин. Використовується при дослідженні слідів травлення в документах, фармацевтичних препаратів, отрутних і сильнодіючих речовин та ін.

Однак основними методами дослідження молекулярного складу речових доказів є на сьогоднішній день молекулярна спектроскопія і хроматографія.[25] Молекулярна спектроскопія (спектрофотометрія) — метод, що дозволяє вивчати якісний і кількісний молекулярний склад речовин, заснований на вивченні спектрів поглинання, випущення і відображення електромагнітних хвиль, а також спектрів люмінесценції в діапазоні довжин хвиль від ультрафіолетового до інфрачервоного випромінювання. Включає:

інфрачервону (ІЧ) спектроскопію — один з найбільш інформативних методів, що дозволяє досліджувати молекулярний склад і природу досліджуваних речовин. Заснований на поглинанні молекулами речовини ІЧ випромінювання, що переводить їх у збуджений стан. ІЧ-спектри поглинання реєструють за допомогою спектрофотометрів. Використовується для встановлення складу нафтопродуктів, парфюмерно-косметичних товарів і ін.[26] (мал. 37);

спектроскопію у видимій і ультрафіолетовій зонах спектра, що заснована на поглинанні електромагнітного випромінювання сполуками, що містять хромофорні (визначальне фарбування речовини) і ауксохромні (не визначальні поглинання, але посилюючі її інтенсивність) групи. За спектрами поглинання судять про якісний склад і структуру молекул. Кількісний (спектрофотометричний) аналіз заснований на: переведенні речовини, якщо вона безбарвна, у поглинаючу світловий потік забарвлену сполуку за допомогою певних реактивів; вимірювання оптичної щільності за допомогою спеціального приладу — фотометра. Оптична щільність при однаковій товщині шарів тим більше, чим вище концентрація речовини в розчині. За електронними спектрами встановлюють, наприклад, склад домішок і зміни, що відбуваються в об'єкті під впливом навколишнього середовища.

Хроматографія використовується для аналізу складних сумішей речовин. Вона заснована на різному розподілі компонентів між двома фазами — нерухомою і рухомою (елюєнтом). В залежності від агрегатного стану елюєнта розрізняють газову або рідинну хроматографію. У газовій хроматографії як рухливу фазу використовується газ. Якщо нерухомою фазою є тверде тіло (адсорбент), хроматографія називається газоабсорбційною, а якщо рідина, нанесена на нерухомий носій, — газорідинною.[27] У рідинній хроматографії як рухливу фазу використовують рідину. Аналогічно газовій розрізняють рідинно-абсорбційну і рідинно-рідинну хроматографію. Хроматографічний поділ проводять у трубках, заповнених сорбентом (колоночна хроматографія), у капілярах довжиною в кілька десятків метрів (капілярна хроматографія), на пластинках, покритих шаром абсорбенту (тонкошарова хроматографія), на папері (паперова хроматографія). Методи хроматографії використовуються при дослідженні широкого кола об'єктів судових експертиз, наприклад, чорнила і паст кулькових ручок, наркотичних препаратів, харчових продуктів і напоїв, вибухових речовин, барвників, паливно-мастильних матеріалів і багатьох інших (мал. 38).

Під фазовим складом розуміють якісний або кількісний склад певних фаз у даному об'єкті. Фаза — це гомогенна частина гетерогенної системи, причому в даній хімічній системі фази можуть мати однаковий (α-залізо і γ-залізо в мисливському ножі) і різний (закис і оксид міді на мідному дроті) хімічний склад. Фазовий склад всіх об'єктів, що мають кристалічну структуру, встановлюється за допомогою рентгенофазового аналізу, який успішно застосовується в експертній практиці для не руйнуючого дослідження найширшого кола об'єктів: металів і сплавів, будівельних, лакофарбових матеріалів, фармацевтичних препаратів, парфюмерно-косметичних виробів, вибухових речовин та ін. Метод заснований на неповторності розташування атомів і іонів у кристалічних структурах речовин, що відображається у відповідних рентгенометричних даних. Аналіз цих даних і дозволяє встановлювати якісний і кількісний фазовий склад.

Часто фазовий склад одночасно дає уявлення і про структуру об'єктів. Металографічний і рентгеноструктурний аналізи використовуються для вивчення кристалічної структури об'єктів. За допомогою металографічного аналізу вивчаються зміни макро- і мікроструктури металів і сплавів у зв'язку зі зміною їхнього хімічного складу й умов обробки. Рентгеноструктурний аналіз дозволяє визначати орієнтацію і розміри кристалів, їхню атомну й іонну будову, вимірювати внутрішнє напруження, вивчати зміни, що відбулися в матеріалах під впливом тиску, температури, вологості і на підставі отриманих даних судити про "біографії" тієї або іншої деталі, за руйнуваннями визначати причини пожежі, вибуху або автодорожньої події.[28]

Методи дослідження окремих властивостей об'єктів можуть бути найрізноманітнішими. При дослідженні речових доказів аналізується, наприклад, електропровідність об'єктів (електропроводів або обвуглених залишків деревини при визначенні джерела пожежі), магнітна проникність (для діагностики зміни маркірування), мікротвердістъ (для дослідження слідів газокисневого різання, зварених швів і шлаків при встановленні механізму розкриття металевих сховищ), концентраційні межі спалаху і запалення, температура запалення і самозапалювання і багато чого іншого.

Технічні засоби експертного дослідження матеріальних джерел

Зафіксована в матеріальному джерелі інформація не завжди очевидна, а її ознаки часто не можна виявити шляхом попереднього дослідження за допомогою комплекту технічних засобів слідчого. У таких випадках вилучені речові джерела досліджують шляхом проведення судової експертизи, як правило, у стаціонарних умовах із застосуванням спеціальних технічних засобів. Така техніка запозичена з різних галузей науки і техніки та скомпонована в лабораторні комплекти.

Так, експертно-криміналістичні підрозділи органів внутрішніх справ України мають спеціальні базові лабораторії повного профілю:

а) дослідження матеріалів, речових виробів;

б) біологічних досліджень;

в) автотехнічних досліджень;

г) вибухово-технічних досліджень;

д) балістичних досліджень;

е) дослідження харчових продуктів.

У науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах УМВС і УМВСТ діють лабораторії (групи), в яких сконцентрована експертна техніка для таких досліджень, як дактилоскопічні, трасологічні, балістичні, для техніко-криміналістичного дослідження документів, рукописних текстів, холодної зброї, зовнішнього вигляду, рис обличчя.

Експертну техніку можна класифікувати таким чином:

1) лабораторна;

2) вимірювальна;

3) освітлювальна;

4) відтворення зображення;

5) мікроскопічна;

6) акустична;

7) дослідження мікрооб'єктів і запаху;

8) автоматизації та комп'ютеризації.

Лабораторна техніка є допоміжним засобом при дослідженнях різного класу об'єктів. До неї належать хімічний посуд; засоби пакування і зберігання; пінцети; лупи; штативи; джерела енергії; комплекти інструментів (наприклад, слюсарні, столярні); засоби нагрівання, моделювання тощо.

Вимірювальна лабораторна техніка експертних лабораторій значно відрізняється від засобів вимірювання, які є у комплектах. Ці прилади дозволяють проводити вимірювання будь-яких фізичних тіл в агрегатному стані. Так, для складних і точних вимірювань твердих тіл використовуються великий інструментальний мікроскоп (БІМ-1) та інші моделі, для виявлення і вимірювання газоподібних об'єктів застосовують газові аналізатори, наприклад трубку Мохова-Шинкаренка, пристрій "Джміль", детектор "РД-1", "Експрес-тест Ф-2" та інші. Для вимірювання порожнин використовують кронциркулі, нутроміри, каліброметри, шаблони, а для вимірювання температур — термометри, термопари, пірометри тощо.[29]

Засоби освітлення. Крім люмінесцентних ламп і ламп розжарення, в лабораторіях широко представлені джерела ультрафіолетового, рентгенівського, інфрачервоного і лазерного випромінювання.

Засоби відтворення зображення. Відтворення досліджуваного об'єкта, його ознак і результатів дослідження є найважливішою стадією. Зараз отримати зображення можна різноманітними методами, використовуючи майже кожну ділянку електромагнітного спектра — від космічних променів до радіохвиль. У криміналістичних лабораторіях використовується техніка для отримання зображень в рентгенівській, УФ, видимій, 14 ділянках спектра.

Мікроскопічна техніка — невід'ємне знаряддя праці експерта. У криміналістичних лабораторіях найчастіше використовуються стереоскопічні мікроскопи МБС різних моделей, біологічні, люмінесцентні, вимірювальні і мікроскопи для порівняння — МС-51 і спеціальний криміналістичний МСК-1 (мікроскоп порівняльний криміналістичний). Більшість складних мікроскопів з'єднані з фото- або кінокамерою, телевізійною системою, що фіксує дослідження. У простих мікроскопах фіксація отриманого зображення виконується фотоапаратами за допомогою спеціальних мікрофотонасадок МФН-1, МФН-2, МФН-5 та інших пристроїв.

Технічні засоби дослідження в невидимих променях спектра представляють прилади і пристрої, що дозволяють досліджувати речові докази в ультрафіолетовій, інфрачервоній і рентгенівській зонах спектра.

До засобів ультрафіолетової техніки відносяться мікроскопи МЛ-1, МЛ-2, спеціальний пристрій «Таран», портативні джерела УФЛ, УК-1, ОЛД-41, «Фотон» і ін.

Для дослідження в ІЧП як джерела застосовують лампи розжарювання, електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП), прилади нічного бачення С-230, З-270, НН-12, НСПУ.

В експертно-криміналістичних підрозділах останнім часом широко використовується прилад «Регула» 4005 ИКЛ2 (мал. 40), який призначений для дослідження документів, грошових знаків і цінних паперів при збільшенні до 35 крат у всьому видимому, УФ- та ІЧ- діапазонах.

Прилад дозволяє здійснювати контроль автентичності документів, грошових знаків і цінних паперів на предмет:

- виявлення місць внесення змін у первинний зміст документа методами дописки, домальовування, травленням, змиванням, переклеюванням і т.п.;

- наявності (відсутності) водяних знаків, філігран, смуг і ниток безпеки, планшет, кінеграм, кольорових волокон та інших захисних елементів основи документа (паперу, пластики);

- наявності (відсутності) ознак основних засобів поліграфічного захисту документів (ірисного розкату фарби, металографії, Орловського, високого, офсетного й іншого способів і видів друку, мікродруку й ін.);

- наявності     (відсутності)     абсорбційних   або   флуоресцентних     УФ-   властивостей   матеріалів документа, що перевіряється;

- наявності (відсутності) магнітних властивостей матеріалів, використаних при виконанні окремих елементів документа;

- наявності (відсутності) ІЧ-захисту документів, грошових знаків і цінних паперів.

Прилад забезпечує дослідження об'єктів при плавному переході з видимого в ІЧ- діапазон.

Можливе підключення приладу до відеомонітора, відеомагнітофона, персонального комп'ютерова (при наявності пристрою відеовводу) для протоколювання, документування і редагування зображень досліджуваних об'єктів у видимому і ІЧ- діапазонах.

Акустична техніка у фоноскопічних лабораторіях компонується у вигляді автоматизованого робочого місця експерта (АРМЕ), до якого належать пристрої візуалізації фонограми, персональний комп'ютер, спектроаналізатор, синтезатор мови.

Засоби дослідження мікрочасток і запаху — це оптичні прилади і мікроінструменти, лупи, мікропіпетки, пінцети, люмінесцентні джерела світла, вимірювальні прилади, а також комплекти, спеціально виготовлені для роботи з мікрооб'єктами на місці події і в кабінеті слідчого.[30] Для дослідження слідів запаху застосовують фізичні, хімічні методи і відповідні засоби. На місці події використовуються одорологічні валізи і найпростіші засоби роботи із слідами запаху.

Засоби комп'ютеризації і автоматизації потрапили в експертні лабораторії в середині нашого століття і серйозно вплинули на працю експерта, звільнивши його від рутинної роботи, насамперед від оброблення кількісних показників приладів під час вимірювання властивостей і ознак об'єктів. Комп'ютерна техніка дозволила формувати індивідуальні та галузеві банки даних, довідкової інформації, методик дослідження щодо конкретного виду об'єкта, зрештою, розробка програмних засобів дозволила звернутися до автоматичного формування висновків експерта в процесі дослідження. Нові програми створюють можливість обчислювати випадкові помилки і надавати експерту інформацію для прийняття оціночних рішень.

Методи "лабораторної" криміналістики

Фізичні методи — найпоширеніші, особливо мікроскопічні, і звичні для кожної лабораторії. Вони спроможні збільшувати дозволену здатність зору людини, виявляти і досліджувати слабовидимі і невидимі ознаки об'єктів. Для цього застосовуються оптичні, поляризаційні, люмінес­центні, вимірювальні спектроскопічні та інші інструментальні методи разом з відповідною апаратурою, яка нерідко з'єднана із засобами фото-, кіно- і відеофіксації.

Мікроскопічні методи дослідження відрізняються від органолептичних тим, що тут використовуються засоби, які розширюють сприйняття людини (зокрема, вдосконалюють зорові сприйняття). При цьому застосовують мікроскопи оптичні та електронні. Перші мають роздільність до 2000, а другі — більше мільйона. Об'єктами дослід­ження виступають мікрочастки, які людське око розрізнити не може — структура поперечних зрізів лакофарбового покриття, склад і структура металу, рослинні волокна, частки ґрунту, біологічних об'єктів від людини або тварини. Результати мікроскопічного дослідження відображаються на фотознімках, адже мікроскопи безпосередньо сполучені з фото та кінокамерами й вимірювальними засобами.

Вимірювальні методи використовують як найпростіші (лінійка, рулетка, мікрометри, штангенциркулі, кутомірні пристрої тощо), так і складні прилади (теодоліти, вимірювальні мікроскопи, спектрографи, вимірювальні хроматографи, спектрометри тощо).

Методи дослідження в ультрафіолетових променях. УФП невидимі для людського ока, вони розташовані в електромагнітному спектрі за фіолетовими променями. Основна властивість УФП — викликати люмінесценцію, у зв'язку з чим вони є засобом люмінесцентного аналізу. УФП дозволяють відновлювати витравлені, за­миті тексти в документах, на тканинах та інших об'єктах, диференціювати сипкі речовини (ґрунт, барвники), паливо-мастильні матеріали, біологічні об'єкти (спори, насіння і т.п.); плями крові, сперми, слини,

Методи дослідження в інфрачервоних променях. ІЧП в електромагнітному спектрі розташовані за червоними, мають проникаючу здібність і викликають інфрачервону люмінесценцію. За допомогою ІЧП можна прочитати тексти, закриті тонким шаром дерева, паперу, фарбником, прозорим для ІЧП. Фотозйомка в ІЧП дозволяє одержати чіткі знімки об'єктів в тумані і темряві (прилади нічного бачення, ЕОП та ін.,). Методом інфрачервоної люмінесценції відновлюють пожовклі тексти, видалені підчисткою, диференціюють фарбники, які звичайним зором визначити неможливо.

Методи дослідження у рентгенівських променях. РП в електромагнітному спектрі, з одного боку, відносяться до УФП, а з другого, — до гамма променів. РП мають здатність проникнення через об'єкти органічного та біологічного походження, і у зв'язку з цим використовуються для пошуку тайників у стінах, виявлення схованок зброї, вибухових пристроїв у валізах, поштових відправленнях, контейнерах, в аеропортах при догляді багажу (за допомогою спеціально виготовлених пристроїв, установок). У ході криміналістичної експертизи з використанням РП можна визначити механізм замка, спосіб спорядження та вид снаряду в патроні, розкрити структуру паперу (наприклад, грошові купюри) і т.п. Криміналістичні методи, в яких використовується РП, називають рентгенівськими, рентгенографічними.

Люмінесцентний аналіз - сучасний високочутливий метод, який дозволяє вирішувати багато питань у судових експертизах. При дослідженні використовується властивість об'єктів матеріального світу люмінесціювати при опроміненні УФ-, ІЧ-, РП-променями та іншими частинами електромагнітного спектру. Люмінесцентний метод можна віднести як до експертного, так і до "польового". Слідчий за допомогою освітлювачів "Таран", УП-1, УФО-1 має змогу дослідити документи та встановити сліди травлення, перевірити грошові купюри, визначивши підроблені.

Методи дослідження речових доказів, де як джерела збудження використовують радіаційні, називають радіоактивними, ізотопними. Радіоактивні випромінювання мають високу проникаючу здатність, що дозволяє просвітити товсті шари металу, камінної кладки. У криміналі­стиці використовуються установки з ізотопом кобальта-60, стронція-90 для дослідження металевих і біологічних об'єктів. Радіоактивні ізотопи використовуються для нанесення поміток з метою пошуку об'єкта у випадках крадіжки. Застосовують радіоактивні мітки, суворо дотримуючись вимог інструкції техніки безпеки.

Хімічні методи дослідження. З класичних хімічних методів використовують полярографічні, хроматографічні, спектральні методи дослідження. Багато хімічних методів з'єднуються з фізичними і називаються фізико-хімічними. Об'єктами хімічних досліджень у криміналістиці можуть бути всякі речовини і предмети матеріального світу для встановлення складу, походження, однорідності або різнорідності.

Хроматографічні методи, зокрема тонкошарова і газова хроматографія, досить поширені в практиці хімічних досліджень. Визначення походження наркотиків, барвників, паливно-мастильних речовин проводиться методом газорідинної хроматографії на складному обладнанні.

Спектральний або адсорбційний аналіз — це методи дослідження елементного складу речовини. Вони дозволяють визначити її кількісні характеристики на рівні групової належності (боєприпаси, наркотики, клеючі речовини, барвники, різноманітні рідини — отрути, кров, слина, сеча). Зокрема, завдяки спектральному аналізу можна встановити вид наркотику, район його вирощування, район добування золота, тобто вирішити проблему джерела походження конкретної речовини (чи з цього шматка свинцю виготовлений шріт, тобто чи служить саме цей шматок свинцю джерелом походження шроту).

Біологічні методи. Об'єктами біологічних досліджень є предмети, мікрочастки рослинного і тваринного походження. До об'єктів рослинного походження належать: деревина, вироби з неї, деревне вугілля, рослини та їхні частини (стебла, листя, насіння, квіти, спори, зерно, зернопродукти). Об'єкти тваринного походження: волосся, шерсть, вовна, пір'я, пух і вироби з цих матеріалів.

Біологічні методи дослідження засновані на сучасній високочутливій техніці та нових методиках. Деякі з них такі: ботанічні, спорово-пилкові, іхтіологічні, орнітологічні, вірусологічні, генної інженерії, гістологічні, ембріологічні та багато інших.

Кібернетичні методи — загальне визначення методів інформатики та обчислювальної техніки, які останнім часом одержали широке розповсюдження в криміналістичних дослідженнях та у практиці розкриття злочинів. Зокрема, в правоохоронних органах створені банки інформації різного ступеня спільності (АБД-республіка, АБД-область та АБД-район). Збирання, обробка й зберігання інформації в банках здійснюються автоматичними способами, технічними засобами (ЕОМ) за спеціальними програмами. За допомогою таких програм на ЕОМ можна сконструювати портрет злочинця зі слів потерпілого, розрахувати дані судово-автотехнічної експертизи, провести порівняння зразків та автоматичне пізнання їх (наприклад пошук злочинця за відбитками пальців з місця події тощо).

Криміналісти у співдружності з програмістами на основі узагальнення слідчої практики розробили системи типових способів вчинення злочину, що дозволяє за виявленими ознаками відшукати спосіб вчинення злочину.

Сучасні методи та засоби дослідження й використання слідів запаху у практиці розслідування злочинів утворюють самостійний розділ криміналістичної техніки — криміналістичну одорологію, Сліди запаху використовуються для розшуку злочинців, крадених речей, наркотиків, боєприпасів, вибухових речовин за допомогою службово-розшукового собаки. Для роботи із слідами запаху використовується одорологічна валіза, в якій є спеціальні прилади ("Парус") для роботи з мікрооб'єктами. Виявлений на місці пригоди слід запаху консервують та зберігають в спеціальних банках інформації, а якщо виявляється підозрюваний чи обвинувачений, запах із банка даних використовують для одорологічної ідентифікації шляхом виїмки або провадження судової експертизи.

3.2. КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЯ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Насамперед комп'ютерна техніка використовується для автоматизації збору й обробки експериментальних даних, одержуваних у ході фізико-хімічних, біологічних і інших досліджень, причому таке устаткування в більшості випадків являє собою вимірювально-обчислювальні комплекси, змонтовані на базі приладів і ПК. Якщо раніш результати експериментальних аналізів фіксувалися самописами на діаграмній стрічці, то зараз вся інформація надходить безпосередньо в ЕОМ, далі відбувається обчислення спектрограми, визначення координат піків, обчислення їхніх площ, поділ піків, що наклались один на одного, та ін. Для аналізу використовуються так звані внутрішні технологічні банки даних, що містять або набори специфічних фізико-хімічних параметрів, що характеризують речовини і матеріали, або спектрограми об'єктів, записані безпосередньо на магнітних носіях. У такий спосіб вдається значно скоротити час аналізів, підвищити їхню точність і вірогідність, що особливо необхідно в кількісних дослідженнях.

Другий напрямок — створення АІПС (автоматизованих інформаційно-пошукових систем) за конкретними об'єктами експертизи, для автоматизації деяких довідково-допоміжних обліків. Так, наприклад системи: "Метали" — містять відомості про склади металів і сплавів і галузі та сфери їхнього застосування; "Волокно" — характеристики текстильних волокон; "Марка" — характеристики автоемалей; "Взуття" — характеристики підошов взуття; "Папір" — склади матеріалів паперів, їхнє призначення, підприємства-виробники; "Помада" — склад губної помади, номер тону і фабрику-виробника. На відміну від натуральних колекцій такі банки даних легко тиражувати; вони можуть працювати як ізольовано, так і будучи вбудованими у вимірювально-обчислювальні комплекси.

Третій напрямок — системи аналізу зображень. До них відносяться програми, що дозволяють проводити діагностичні й ідентифікаційні дослідження, наприклад: дактилоскопічні (порівняння слідів рук між собою і сліду з відбитком на дактилоскопічній карті), трасологічні (наприклад, за слідом взуття встановити його зовнішній вигляд), портретні (реконструкція особи за черепом або фотосуміщення знімка черепа і фотографії), складання композиційних портретів ("Фоторобот") та ін. Деякі з цих систем використовуються і з метою криміналістичної реєстрації.

Четвертим напрямком є програмні комплекси або окремі програми виконання допоміжних розрахунків за відомими формулами і алгоритмами, які необхідні в першу чергу в інженерно-технічних експертизах, наприклад для моделювання умов пожежі або вибуху з метою розрахунку кількісних характеристик процесів їхнього виникнення і розвитку, коли фізичне моделювання неможливе, а математичне пов’язане із складними трудомісткими розрахунками. Велика кількість допоміжних розрахунків необхідна в автотехнічних, електротехнічних, технологічних експертизах.[31] Спеціалізовані пакети прикладних програм створені також для розрахунків у ході планово-економічних і бухгалтерських експертиз, деяких видів традиційних криміналістичних (наприклад, балістичних) експертиз.

П'ятим напрямком є розробка програмних комплексів автоматизованого вирішення експертних задач, що включають (крім чотирьох вищевказаних позицій) і підготовку самого експертного висновку. Найпростішим прикладом є автоматизована експертна методика "Автоекс": у програму закладені основні формули автотехнічних досліджень, які використовуються при вирішенні завдань у справах про наїзди на пішоходів – оператор вводить вихідні дані, за яких здійснюється розрахунок.[32]

Одним із позитивних результатів науково-технічного прогресу є використання у судово-експертній практиці програмно-апаратного комплексу ТСЛM «Регула» мод. 5001M – ПО «Відеоскоп»[33] (мал. 41).

До складу програмно-апаратного комплексу (далі за текстом ПАК) входять: телевізійний спектральний люмінесцентний мікроскоп «Регула» мод. 5001М, програма одержання й обробки відеозображень «Відеоскоп», персональний комп'ютер із платою захоплення відеозображення.

Даний могутній, сучасний комплекс дозволяє професійно і якісно вирішувати задачі вивчення й експертного аналізу об'єктів у всьому видимому, УФ та ІЧ діапазонах, запису й обробки за допомогою персонального комп'ютера одержуваних відео-результатів з коментарями фахівців, що проводили експертизу, а також внесення параметрів вимірів у комп'ютерні бази даних, збереження зображень, накладення, вирахування, зшивку відеооб'єктів, створення власних бібліотек еталонних об'єктів і використання зовнішніх бібліотек, пересилання в інші Windows-додатки одержуваних зображень і виконувати багато інших функцій.

До суттєвих переваг ПАК варто віднести відносну простоту, наочність і легкість керування всіма режимами роботи мікроскопа мод. 5001 М, можливість одержувати й обробляти відеозображення при підключенні до відеовходу комп'ютера цифрового фотоапарата, сканера, відеокамери, а також, винятково широкі можливості обробки ч/б і кольорового відеозображення, що раніше були доступні фахівцям тільки при використанні спеціальних ліцензійних програм для роботи з графічними файлами: Adobe Photoshop, CorelDraw та ін.

Усі ці переваги програмно-апаратного комплексу істотно прискорюють і спрощують процес експертного дослідження об'єктів і створення звітів на рівні сучасних вимог.

Система "Video Scope" (мал. 42) являє собою програмний продукт, що дозволяє вводити в комп'ютер відеозображення, робити його обробку, порівняння й архівацію.

Програма складається із шести основних частин:

- системи одержання зображень;

- системи обробки і дослідження зображень;

- системи порівняння зображень;

- системи архівування;

- системи ідентифікації користувача;

- системи навігації.

Одержання зображень

При роботі із системою "Video Scope" джерелами одержання зображень є:

- пристрої відеовводу;

- пристрої одержання зображень, що підтримують протокол TWAIN;

- файлова система;

- буфер обміну Windows;

- результати порівняння й обробки зображень у "Video Scope";

- бібліотеки, створені раніше при роботі з "Video Scope";

- інформаційно-довідкові системи "Passport" і "Autodocs".

Система обробки і дослідження зображень

Система обробки і дослідження зображень являє собою набір інструментів і функцій, за допомогою якого можна робити різні дії із зображеннями. Інструменти можуть модифікувати вихідне зображення (наприклад, змінювати яскравість зображення) або просто вимірювати деякі характеристики (наприклад, відстань між двома точками).

Система порівняння зображень

Система порівняння зображень призначена для виявлення розходжень між еталонним і досліджуваним зображеннями об'єкта. Порівняння може здійснюватись методами додавання зображень (мал. 45), взаємного вирахування (мал. 46) і методом візуального суміщення досліджуваного зображення з частиною еталонного. При роботі у вікні порівняння також передбачений режим з'єднання (склеювання) (мал. 47) двох зображень.

Система архівування

Система архівування призначена для групування за визначеним принципом, опису і збереження зображень. Збереження зображень відбувається у бібліотеках.

В даний час ПАК вже успішно використовують у своїй роботі експерти СБ України, НДІСЕ Мін'юсту України і НДЕКЦ МВС України.

Широке розповсюдження в експертно-криміналістичних підрозділах набула автоматизована дактилоскопічна ідентифікаційна система «Сонда». В даний час переважно використовується її шоста версія.

АДІС   Сонда   версії   6   призначена   для   автоматичного   ведення дактилоскопічних обліків і дозволяє:

-    встановити особу невпізнаного трупа;

-    встановити особу, яка приховує анкетні дані;

-    для особи, поставленої на дактилоскопічний облік, встановити факт: чи цією особою залишені сліди на місці злочину,

-    установити факт: однією особою чи різними залишені відбитки пальців (долонь), вилучені з місць різних злочинів.

Система виконує наступні функції:

-    введення дактилокарт, включаючи текстові дані і сканування зображення відбитків пальців і долонь із планшетного сканера або зі сканера пальцевої прокатки;

-    введення карток слідів і зображення слідів пальців і долонь як у нові, так і у вже заведені картки слідів за допомогою планшетного сканера, відеовводу файлів формату ВМР;

-    автоматичне кодування відбитків і слідів з можливістю наступної ручної корекції;

-    перевірка інтегральних ознак дактилокарт, виявлених після автоматичної класифікації (перша обробка);

-    збереження дактилокарт, слідів і результатів пошуків (рекомендаційних списків) у базі даних;

-    візуальне порівняння відбитків двох дактилокарт або сліду з дактилокартою без попереднього запуску пошуків;

-    аналіз результатів пошуку – перегляд рекомендаційних списків;

-    формування запитів на пошук «Карта-Карта», «Карта-Слід», «Слід-Карта», «Слід-Слід», «Слід-Долоня», «Долоня-Слід»;

-    об'єднання дактилокарт із двох в одну з підбором кращих відбитків пальців;

-    друк фототаблиці (слід-карта);

-    друк копій дактилокарт і карток слідів;

-    імпорт і експорт дактилокарт і слідів з версій 4.2, 6, 7;

-    ведення довідників;

-    сервісні функції;

-    аналіз цілісності і відновлення бази даних.

АДІС   Сонда   6   працює   під   управлінням   операційної   системи Windows 2000/NТ/98/95.

Система розрахована на фахівців, що мають навички роботи на ПК, а також володіють основами дактилоскопічної експертизи.

АДІС Сонда 6 може бути розгорнута як на одному ПК, що називається головною станцією, так і в локальній мережі, де обов'язково є головна станція й одна або трохи робочих станцій. Архітектура системи наступна:

Головна станція (ГС) – ПК, на якому, крім виконання усіх функцій робочої станції, зберігається центральна база даних (БД), її система управління, а також каталоги, що забезпечують технологію введення дактилокарт і слідів. На ГС працює диспетчер автоматичних процесів (далі - диспетчер процесів), що виконує обробку дактилокарт, пошуки, а також операції модифікації БД.

У системі повинна і може бути тільки одна головна станція. До неї можуть бути підключені: планшетний сканер, сканер пальцевої прокатки, принтер, відеоввод, а також модем, за допомогою якого здійснюється експорт і імпорт даних між системами Сонда версій 4, 6 і 7.

Робоча станція (РС) – ПК, призначений для інтерактивної роботи користувачів по введенню дактилокарт і слідів, редагуванню, перегляду й обслуговуванню БД. У рівнобіжному режимі може працювати диспетчер процесів, що виконує обробку дактилокарт і пошуки. До робочої станції також можуть бути підключені планшетний сканер, сканер пальцевої прокатки, принтер і відеоввод.

Зовнішня система – ПК, з яким за допомогою модему  встановлений зв'язок для експорту й імпорту інформації між системами сімейства Сонда.

Головна станція

Табл. 1. Логічні складові головної станції

Для ГС обов'язковим є наявність центральної БД, диспетчера процесів   і АРМ, тобто встановленого інтерактивного пакета Сонда 6, у параметрах якого зазначено «Головна станція».

Головний   каталог   забезпечує   логічну   структуру   файлів   бази, необхідну для обробки і збереження даних. Диспетчер процесів регулярно переглядає зв'язані з ним підкаталоги. У залежності від наявності файлів того або іншого типу в тому або іншому підкаталозі диспетчером буде запущена обробка відповідного процесу. За замовчуванням ім'я головного каталогу «Sonda 6».

Центральна БД складається з трьох частин:

-    центрального каталогу БД,

-    каталогу зображень і кістяків слідів,

-    каталогу математичного коду.

Перша частина  містить текстові дані,  рекомендаційні списки і посилання на коди і зображення.

До 80% обсягу займає друга частина, в якій зберігаються зображення слідів і відбитків дактилокарт.  Зображення заносяться в базу один раз і корекції не підлягають.

Усі модифікації внесених дактилоскопічних об'єктів, а також пошуки здійснюються по тій частині БД, що містить математичний код.

Операції введення і корекції дактилокарт, обробки запитів на пошук по БД, сформовані користувачем в інтерактивному режимі, а також експорту й імпорту   вимагають   автоматичної   обробки   з   використанням   диспетчера процесів.

Робоча станція

Табл. 2. Логічні складові робочої станції

Обов'язковою частиною РС є наявність АРМ, тобто встановленого інтерактивного пакета Сонда 6, у параметрах якого не вказана позначка «Головна станція». РС може функціонувати або із запущеним диспетчером процесів, що може трохи знизити швидкість інтерактивної роботи, або без нього.

При наявності локального каталогу процесів обробка дактилокарт виконується на даному комп'ютері без звертання до головного каталогу, що може значно знизити завантаженість мережі і підвищити швидкість роботи системи.

При наявності локальної БД пошук виконується на даній РС, що також може значно знизити завантаженість системи і підвищити швидкість її роботи. Синхронізація даних центральної і локальної баз даних виконується автоматично диспетчером процесів.

Присутність локальної БД і локального каталогу процесів на робочій станції не обов'язково.

У деяких підрозділах експертно-криміналістичної служби застосовується АДІС «Дакто 2000», що призначена для використання в правоохоронних органах, для дактилоскопічної реєстрації громадян і в ідентифікаційних системах різного призначення.

Автоматизоване робоче місце введення дактилокарт і слідів даної системи дозволяє:

-    введення даних у дактилотеку (режим реєстрації);

-    коректування даних у дактилотеці (режим редагування);

-    перегляд даних у дактилотеці (режим перегляду);

-    введення даних у слідотеку (режим реєстрації);

-    коректування даних у слідотеці (режим редагування);

-    перегляд даних у слідотеці (режим перегляду);

-    постановка запиту на пошук у базі дактилокарт;

-    постановка запиту на пошук у базі слідів.

АДІС Папілон 7 з високою точністю і надійністю ідентифікує сліди пальців і долонь рук, виявлені на місці злочину, ідентифікує невпізнані трупи, встановлює особу затриманого.

АДІС Папілон 7 максимально автоматизує всі технологічні процеси обробки дактилоскопічної інформації. АДІС Папілон 7 побудована як модульна система, можливість масштабування архітектури дозволяє поетапно нарощувати як об'єм Бази Даних (від 10-20 тисяч до 15 мільйонів дактилокарт), так і пропускну здатність. АДІС Папілон 7 цілком задовольняє Технічним Вимогам МВС.

Можливості:

-    введення і збереження в БД дактилокарт, фотозображень осіб і особливих прикмет, словесного опису людей;

-    введення і збереження в БД слідів пальців рук і долонь, вилучених з місць злочинів;

-    проведення автоматичних пошуків типів "карта-карта", "карта-слід", "слід-карта", "слід-слід";

-    проведення пошуків і ідентифікація слідів і відбитків долонь;

-    автоматизований дактилооблік: проведення різноманітних вибірок, сортування списків БД, видалення і редагування записів і т.д.;

-    пошук за словесним описом;

-    автоматизоване визначення дактилоформули;

-    вивід графічних зображень (дактилокарти, фотозображення, сліди) на монітор і на принтер, вивід документів, списків, довідок;

-    віддалене введення дактилоскопічної інформації, віддалений доступ до Центрального БД, побудова розподілених систем;

-    відповідність основним вимогам по багаторівневому розмежуванню доступу і закриттю інформації, переданої по каналах зв'язку і яка зберігається в базі даних;

-    взаємодія з іншими видами автоматизованих обліків;

-    експорт дактилокарт і слідів у форматі Інтерпол, МВС України, Росії.

“Живий” сканер дозволяє швидко виготовити дактилокарти високої якості, перевірити підозрюваного протягом однієї-трьох годин після затримки за всіма слідами з раніше нерозкритих злочинів, встановити причетність до здійснення злочинів осіб, затриманих у зв'язку з іншими обставинами, виявити факти, коли людина назвалася не своїми паспортними даними.

«Живий» сканер Папілон – точна фіксація папілярного візерунка, повна компенсація “змазування” при прокатці, можливість багаторазової прокатки для одержання кращого результату, прокатка долонь, автоматична перевірка порядку проходження і розташування відбитків, відповідності відбитків і контрольних відбитків. Сертифікований ФБР США у серпні 1998 р.

Можливості:

-    оптикоелектронне дактилоскопіювання: відбитки пальців і долонь, контрольні відтиски;

-    електронне фотографування затриманого, його особливих прикмет, предметів і документів;

-    створення електронної картки форми Ф1;

-    доступ у реальному часі до центральної АДІС, інформаційної системи МВС;

-    WSQ-компресія зображень, передача електронних дактилокарт в АДІС і одержання результатів перевірок за звичайними телефонними лініями, які комутуються, (TCP/IP);

-    друк дактилокарт із високою якістю;

-    інтеграція в будь-які обчислювальні мережі;

-    підтримка стандарту ФБР по обміну електронними дактилокартами.[34]

Відео-5 – система введення в АДІС слідів пальців і долонь рук з дактилоплівок і об'єктів. Відео-5 вирішує проблеми оперативного введення слідів в АДІС, якісного друку зображень слідів, швидкої обробки складних слідів.

Можливості:

-    фіксація і відеоввод в АДІС зображень слідів з об'єктів, різних дактилоплівок;

-    фіксація сліду цифровою камерою безпосередньо на місці злочину і введення зображення з камери в АДІС;

-    попередня обробка зображень: контрастування, фільтрація, еквалізація для дуже складних слідів, поділ накладених слідів;

-    одержання негативних або дзеркальних зображень;

-    регульоване підсвічування;

-    якісний друк копії сліду з будь-яким заданим масштабом.

Растр-5 спрощує, прискорює, автоматизує процес підготовки ілюстрацій до дактилоскопічних, балістичних, почеркознавчих, трасологічних і багатьох інших висновків і експертиз, різного роду мікроскопічним дослідженням.

Можливості:

-    реєстрація зображень з телекамери, цифрової камери, мікроскопа, сканера, відеозапису;

-    покадрова робота з відеозаписом, вибір кращого кадру, його посилення;

-    обробка зображення: контрастування, фільтрація, еквалізація;

-    порівняння зображень шляхом масштабування, накладення, вирахування;

-    підготовка форми документа і написів;

-    підготовка орієнтування;

-    друк з фотографічною якістю.

Більш складні системи підтримки прийняття рішень працюють у режимі діалогу. Експерт відповідає на питання, що задаються йому комп'ютером. Якщо автоматизована методика дозволяє на підставі таких відповідей зробити однозначний висновок, експертний висновок складається автоматично. Якщо ні, криміналістично значимі ознаки виводяться на екран, і рішення приймає експерт на основі свого внутрішнього переконання. До подібних систем відносяться: "Кортик" — в експертизі холодної зброї, "Еврика" — у пожежно-технічній експертизі, "Балекс" — у балістиці, "Наркоекс" — у дослідженні наркотичних речовин і багато інших. Розроблено базовий програмний модуль "Атекс", на основі якого можна легко продукувати подібні системи.

Усі перераховані вище програми використовуються при конструюванні комп'ютеризованих робочих місць експертів різних профілів.

Удосконалювання експертних методик, підвищення вірогідності їхніх результатів і доказового значення висновків дозволить надалі перейти до баз даних і експертних систем.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки, зазначимо, що у криміналістичній літературі досить часто поряд із терміном “техніко-криміналістичні засоби та методи”, часто зустрічається і термін “криміналістична техніка”.

Стосовно “криміналістичної техніки”, то на сучасному етапі дане поняття використовується у двох значеннях: 1) криміналістична техніка становить розділ науки криміналістики; 2) криміналістичною технікою називають технічні засоби, а також їхню сукупність, прийоми використання при розслідуванні злочинів.

1. Криміналістична техніка як розділ науки — це сукупність наукових положень та рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів при розкритті злочинів.

2. Криміналістична техніка у другому значенні — це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільно-наукових), які використовуються для виявлення, фіксації, дослідження, оцінки та використання доказів при розслідуванні злочинів.

У спеціальній літературі наводяться різні класифікації технічних засобів та методів, що використовуються в правоохоронній діяльності.

Так, техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи за джерелом походження і ступенем пристосування до потреб кримінального судочинства можна розділити на три групи.

1)   засоби, прийоми і методи, що запозичені з інших галузей науки і техніки і застосовуються в неперетвореному вигляді;

2)   засоби, прийоми і методи, запозичені з інших галузей  знання, але перетворені, пристосовані для цілей розкриття і розслідування злочинів;

3)   засоби, прийоми і методи, спеціально розроблені для цілей дослідження і розкриття злочинів.

Таким чином, основні засоби, які використовуються в криміналістичній техніці можна поділити на:

а) науково-технічні;

б) техніко-криміналістичні;

в) криміналістична техніка.

За галуззю наукового знання їх можна розділити на загальні і спеціальні.

Інколи криміналістичну техніку класифікують за суб'єктом її використання: слідча, експертна, оперативно-розшукова, техніка працівника ДАІ, прокурора-криміналіста.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засобами поділяють на:

— методи "польової" криміналістики, тобто такі, що використовують слідчий, оперативні працівники для виявлення, фіксації та попереднього дослідження матеріальних джерел інформації;

— науково-дослідні методи, які експерти використовують у провадженні судових експертиз та попередніх досліджень за завданнями слідчого або органу дізнання.

Крім того, техніко-криміналістичні засоби та методи в залежності від мети поділяють на такі, які використовуються для:

—  збирання речових доказів (виявлення, фіксація, вилучення та упаковка);

—  дослідження доказів;

—  профілактики.

Іноді у межах зазначеної класифікації виділяють і засоби та методи попереднього дослідження речових доказів під час проведення слідчої дії, так звані засоби та методи експрес-аналізу.

Також виділяють засоби:

ü  освітлення;

ü  оптичні;

ü  вимірювання;

ü  фіксації;

ü  дослідження;

ü  комплекти криміналістичної техніки;

ü  пересувні криміналістичні лабораторії.

В залежності від видів технічних засобів (фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер) розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні.

Підставою для класифікації наукових методів (загальних і окремих) служать закономірності фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології і т.п. Відповідно і методи називають математичними, фізичними, хімічними, біологічними. У групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційні і т.п.

Іноді для розподілу технічних методів збирання криміналістичної інформації застосовують як підставу вид діяльності і кінцеву її ціль, зокрема, методи збирання доказів, фіксації, копіювання і моделювання, одержання зразків для експертного дослідження.

Таким чином, для класифікації техніко-криміналістичних методів використовуються три підстави: 1) вид інструментарію, 2) закономірності фундаментальних наук; 3) вид діяльності і її ціль.

Оцінюючи розглянуті й інші наявні в літературі класифікації методів одержання криміналістичної інформації, варто погодитися з розподілом їх на два великих класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, застосовувані слідчим і органом дізнання, 2) методи одержання криміналістичної інформації фахівцем, помічником слідчого й експертом.

Саме у відповідності із останньою класифікацією була структурно побудована дана дипломна робота.

Під час її написання була також приділена значна увага комп’ютеризації діяльності експерта. Адже, науково-технічний прогрес, який проник у всі сфери, не оминув і експертну діяльність. І на сьогоднішній день ЕОМ та програмне забезпечення все надійніше стають невід’ємними засобами спеціаліста та експерта при дослідженні речових засобів. І можливо у недалекому майбутньому техніко-криміналістичні засоби будуть асоціюватися не з мікроскопом та лупою, а з автоматизованим робочим місцем експерта та складними комп’ютерними апаратними комплексами. Адже вже на даний момент широко використовуються такі системи як СОНДА, DEX, “Баліст”, “Рикошет”, “Регула” та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Аверьянова Т.В. Содержание и характеристика методов судебно-экспертных исследований. – М., 1991. – 85 с.

2.   Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. / Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С. Белкина. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА·М, 1999. – 990 с.

3.   Антонов О.Ю. Использование научно–технических средств и методов в расследовании дел о пожарах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Юрид. ин–т МВД России. – М.,1996.– 15 с.

4.   Арсеньев В.Д. Специальные знания и научно-технические средства в уголовном процессе // Криминалистические и процессуальные проблемы расследования. – Барнаул, 1983. – 94 с.

5.   Белкин  Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. – М., 1970. – 96 с.

6.   Белкин Р.С. Криминалистика. Краткая энциклопедия. – М., 1993. – 180 с.

7.   Бибиков В.В., Скобелева Г.А., Васильев Б.А. Люнимесцентный спектральный анализ смазочных масел: Методическое письмо. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1970. – 24 с.

8.   Бирюков В.В. Научные и практические основы использования компьютерных технологий для фиксации криминалистически значимой информации. – Луганск: РИО ЛАВД, 2002. – 262 с.

9.   Бирюков В.В. Цифровая фотография: перспективы использования в криминалистике. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – 138 с.

10.             Бірюков В.В. Використання комп'ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2001. – 20 с.

11.             Бобырев В.Г., Кузьмин Н.М. Физические и химические методы исследования. – Волгоград, 1979. – 184 с.

12.             Борисов А.П., Бибиков В.В., Симонов А.П., Шихт Г. Применение инфракрасной спектроскопии в криминалистических исследованиях: Пособие. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1972. – 192 с.

13.             Вандер М.Б. Применение научно-технических средств при расследовании преступлений: Конспект лекций. – СПб., 2000. – 60 с.

14.             Вандер М.Б. Проблемы совершенствования научно-технических средств и их применения в процессе доказывания по уголовным делам: Дис. д-ра юрид. наук в форме научного доклада, выполняющего также функцию автореферата. – М., 1994. – 66 с.

15.             Вертузаев М.С. Автоматизированный банк данных оперативно-розыскного и профилактического назначения: Методическая разработка Под ред. Н.Я. Швеца. – К., 1990. – 24 с.

16.             Гайдук А.П. Использование научно–технических средств в раскрытии и расследовании вымогательств: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1995.– 23 с.

17.             Гончаренко В.Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. – 208 с.

18.             Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве: (Методологические вопросы). – К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1980. – 160 с.

19.             Гончаренко В.И. Методологические проблемы использования данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – К., 1981. – 100 с.

20.             Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984. – 78 с.

21.             Государственная система обеспечения единства измерений. Метро­логия. Термины и определения — ГОСТ 16263—70.

22.             Грамович Г.И. Вопросы применения научно-технических средств при расследовании преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Минск, 1970. – 20 с.

23.             Грамович Г.И. Основы криминалистической техники. – Минск, 1981. – 125 с.

24.             Грамович Г.И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – К., 1989. – 43 с.

25.             Егоров К.С. Проблемы криминалистического обеспечения судебного следствия: Дис… канд. юрид. наук. –  М., 1994. – 232 с.

26.             Ермолаев С.А., Мельников И.Н., Орлов Ф.П. Естественно-научные методы и технические средства экспертного исследования: Учеб. пособие. – Саратов: СЮИ МВД Росии, 2000. – 152 с.

27.             Использование математических методов в криминалистических исследованиях. – Волгоград, 1981. – 212 с.

28.             Использование современных технико-криминалистических средств и специальных познаний в борьбе с преступностью. – Саратов, 1998. – 168 с.

29.             Ищенко П.П., Ищенко Е.П. Основы судебной фотографии, киносъемки и видеозаписи. – Екатеринбург, 1992. – 231 с.

30.             Ієрусалимов І.О. Забезпечення використання науково-технічних досягнень у слідчій діяльності: Навчальний посібник. – К.: Науковий світ, 2000. – 67 с.

31.             Ієрусалимов І.О. Інформаційне забезпечення використання науково–технічних досягнень у розслідуванні злочинів: Автореф. дис... канд. юрид. наук.  – Київ, 1998. – 19 с.

32.             Кириченко А.А. Основы судебной микрообъектологии. – Х.: Основа, 1998. – 1219 с.

33.             Колесниченко А.Н., Матусовский Г.А. Применение научно-технических средств в работе над следами при осмотре места происшествия. – Харьков, 1960. – 95 с.

34.             Криминалистическая экспертиза. Вып. ІІ. / Под ред. М.В. Кисина. – М.: ВШ МООП РСФСР, 1966. – 172 с.

35.             Кузнецов П.С. Криминалистическая техника: Учеб. Пособие. Екатеринбург: УрЮИ МВД России, 2001. – 79 с.

36.             Кулагин С.В. и др. Оптико-механические приборы. – М.: Машиностроение, 1975. – 46 с.

37.             Курдиновский Ю.П. Рентгеновские лучи и их применение. – М.: Учпедгиз, 1968. – 76 с.

38.             Леви А.А. Процессуальные и криминалистические проблемы применения научно-технических средств в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 1978. – 44 с.

39.             Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике: Учебное пособие. – К.: Вища школа, Изд-во при КГУ, 1979. – 88 с.

40.             Локар Э. Руководство по криминалистике. – М., 1971. – 642 с.

41.             Ломако З.М. Методологические основы измерений и их использование в криминалистике. – К., 1976. – 190 с.

42.             Лунев В.А. и др. Разработки автоматизированных информационных дактилоскопических систем за рубежом и в нашей стране // Россия. МВД. Информационный бюллетень. – М., 1992. – № 17. – С. 33-37.

43.             Майлис Н.П. и др. О перспективах использования ЭВМ в производстве дактилоскопических экспертиз // Экспертная техника. Вып. 91. – М., 1985. – С. 55-57.

44.             Маркарян А.А. Интеграция достижений естественных и технических наук в криминалистике: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1994. – 179 с.

45.             Митричев Л.С., Торяник В.В., Стрелкова С.В. Применение рентгеноструктурного анализа в криминалистической экспертизе. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1973. – 46 с.

46.             Москвитин Н.Н., Чупраков И.А., Петранек Г., Славичек. Применение газожидкостной хроматографии в криминалистических исследованиях. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1971. – 63 с.

47.             Одиночкина Т.Ф. Возможности применения атомно-абсорбционного анализа при исследовании криминалистических объектов // Труды ВНИИООП при МООП РСФСР. – 1965. № 9. – С. 152-158.

48.             Основи теорії криміналістики та криміналістична техніка. Курс лекцій / Біленчук П.Д., Гель А.П., Салтевський М.В. – Вінниця, 2000. – 208 с.

49.             Пампушко И.П. Совершенствование правовых и организационных основ применения криминалистической техники в раскрытии преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1996. – 20 с.

50.             Панюшкин В.А. Правовые основы использования достижений научно-технического прогресса в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Л., 1980. – 21 с.

51.             Перебитюк М.В. Пошукові науково-технічні засоби та їх застосування в розслідуванні злочинів: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1995. – 22 с.

52.             Постика И.В. Основные проблемы криминалистической науки, раскрытия и расследования преступлений в восточноевропейских странах: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 1991. – 46 с.

53.             Правопорушення // Сайт Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua). – 2003. – 20 лютого.

54.             Разумов Э.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. – К.: НИИ РИО МВД Украины, 1993. – 450 с.

55.             Рік позаду: протистояння криміналітету більш жорстке і маневрене. Звіт Міністерства внутрішніх справ перед українським народом // Іменем Закону. – № 6 (5342). – 07.02.03. – С. 3, 6.

56.             Романов В.И. Процессуальные, тактические и этические вопросы применения научно–технических средств при расследовании преступлений: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Казань, 1997. – 20 с.

57.             Салтевский М.В. Собирание криминалистической информации техническими средствами на предварительном следствии: Учебное пособие. – К.: КВШ, 1980. – 111 с.

58.             Салтевский М.В., Лысов Н.Н. Криминалистическая фотография, кинематография и видеозапись в правоохранительной деятельности. – К., 1993. – 146 с.

59.             Седых-Бондаренко Ю.П. Измерения в криминалистической экспертизе. Учебное пособие / Под ред. В.И. Терещенко. – Волгоград, 1977. – 168 с.

60.             Селиванов Н.А. Математические методы в собирании и исследо­вании доказательств. – М., 1974. – 68 с.

61.             Селиванов Н.А. Научно-технические средства расследования преступлений (правовые, методологические основы применения, современное состояние и перспективы развития): Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 1965. – 34 с.

62.             Соціально-економічне становище України за 2003 рік // Сайт Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua). – 2003. – 18 лютого.

63.             Терзиев Н.В., Киричинский Б.Р., Эйсман А.А., Геркен Е.Б. Физичиские исследования в криминалистике. – М.: Юрид. изд. МЮ СССР, 1948. – 224 с.

64.             Титов В.И. Выбор признаков пальцевых узоров и методов их кодирования при осуществлении дактилоскопических учетов // Проблемы правоведения в современный период. – Томск, 1990. – С. 216-217.

65.             Титов В.И. Применение технических средств при осуществлении дактилоскопических учетов // Актуальные вопросы правоведения в период совершенствования социалистического общества. – Томск, 1988. – С. 240-241.

66.             Тюнис И.О. Некоторые проблемы теории и практики применения научно-технических средств и методов криминалистики // Южно-уральские криминалистические чтения. – Вып. 8 (Под ред. Л.Л. Каневского). – Уфа: Изд-е Башкирского государственного университета, 2000. – С. 61‑67.

67.             Тюрин Н.И. Введение в метрологию. – М., 1973. – 356 с.

68.             Фиксация результатов осмотра места происшествия. Справочное пособие для следователей. – К.: РИО МВД УССР, 1981. – 97 с.

69.             Фотографические и физические методы исследования вещественных доказательств / Под ред. Н.М. Зюскина и Б.Р. Киричинского. – М.: Госюриздат, 1962. – 237 с.

70.             Шиканов В.И. Проблемы использования специальных познаний и научно-технических новшеств в уголовном судопроизводстве:  Автореф. дис...  д-ра юрид. наук. – М., 1980. – 31 с.

71.             Эджубов Л.Г. Использование некоторых методов и средств кибернетики в дактилоскопии: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1962. – 19 с.

72.             Яшин Я.И. Физико-химические основы хроматографического разделения. – М.: Химия, 1976. – 174 с.

[1] Див.: Правопорушення // Сайт Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua). – 2003. – 20 лютого; Соціально-економічне становище України за 2003 рік // Сайт Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua). – 2003. – 18 лютого.

[2] Див.: Рік позаду: протистояння криміналітету більш жорстке і маневрене. Звіт Міністерства внутрішніх справ перед українським народом // Іменем Закону. – № 6 (5342). – 07.02.03. – С. 3.

[3] Бирюков В.В. Цифровая фотография: перспективы использования в криминалистике. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – С. 12.

[4] Салтевский М.В., Лысов Н.Н. Криминалистическая фотография, кинематография и видеозапись в правоохранительной деятельности. – К., 1993. – С. 21.

[5] Терзиев Н.В., Киричинский Б.Р., Эйсман А.А., Геркен Е.Б. Физичиские исследования в криминалистике. – М.: Юрид. изд. МЮ СССР, 1948. – С. 8.

[6] Ермолаев С.А., Мельников И.Н., Орлов Ф.П. Естественно-научные методы и технические средства экспертного исследования: Учеб. пособие. – Саратов: СЮИ МВД Росии, 2000. – С. 78-79.

[7] Криминалистическая экспертиза. Вып. ІІ. / Под ред. М.В. Кисина. – М.: ВШ МООП РСФСР, 1966. – С. 6-8.

[8] Кулагин С.В. и др. Оптико-механические приборы. – М.: Машиностроение, 1975. – С. 26.

[9] Седых-Бондаренко Ю.П. Измерения в криминалистической экспертизе. Учебное пособие / Под ред. В.И. Терещенко. – Волгоград, 1977. – С. 35.

[10] Перебитюк М.В. Пошукові науково-технічні засоби та їх застосування в розслідуванні злочинів: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1995. – С. 16.

[11] Бибиков В.В., Скобелева Г.А., Васильев Б.А. Люнимесцентный спектральный анализ смазочных масел: Методическое письмо. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1970. – С. 2.

[12] Локар Э. Руководство по криминалистике. – М., 1971. – С. 450.

[13] Див.: Белкин  Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. – М., 1970. – С. 88-89.

[14] Селиванов Н.А. Математические методы в собирании и исследо­вании доказательств. – М., 1974. – С. 8.

[15] «Метрологія» у перекладі з грецької означає вчення про міри.

[16] Див.: Государственная система обеспечения единства измерений. Метро­логия. Термины и определения — ГОСТ 16263—70.

Тут і надалі використовуються терміни і визначення, які є загальноприйнятими та рекомендуються для застосування в документації усіх видів, підручниках, навчальних посібниках, технічній і довідковій літературі.

[17] Під принципом вимірювання розуміється сукупність фізичних явищ, на яких засновані виміри (наприклад, вимірювання маси зважуванням, тобто використанням сили тяжкості, пропорційній масі). Засіб вимірів — це технічний засіб, який використовується при вимірах і має нормовані метрологічні властивості.

[18] Міра — засіб вимірів, призначений для відтворення фізичної величини заданого розміру.

[19] Спостереження при вимірюванні являє собою експериментальну операцію, виконувану в процесі вимірювання, у результаті якої одержують одне значення з групи значень величини, що підлягають спільній обробці для отримання результату виміру. Результатом спостереження є значення величини, одержуване при окремому спостереженні.

[20] См.: Тюрин Н.И. Введение в метрологию. – М., 1973. – С. 213-214.

[21] Ищенко П.П., Ищенко Е.П. Основы судебной фотографии, киносъемки и видеозаписи. – Екатеринбург, 1992. – С. 135.

[22] Один ангстрем дорівнює 10-8 см.

[23] Курдиновский Ю.П. Рентгеновские лучи и их применение. – М.: Учпедгиз, 1968. – С. 52.

[24] Одиночкина Т.Ф. Возможности применения атомно-абсорбционного анализа при исследовании криминалистических объектов // Труды ВНИИООП при МООП РСФСР. – 1965. № 9. – С. 153-155.

[25] Яшин Я.И. Физико-химические основы хроматографического разделения. – М.: Химия, 1976. – С. 10.

[26] Борисов А.П., Бибиков В.В., Симонов А.П., Шихт Г. Применение инфракрасной спектроскопии в криминалистических исследованиях: Пособие. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1972. – С. 47-49.

[27] Москвитин Н.Н., Чупраков И.А., Петранек Г., Славичек. Применение газожидкостной хроматографии в криминалистических исследованиях. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1971. – С. 3.

[28] Митричев Л.С., Торяник В.В., Стрелкова С.В. Применение рентгеноструктурного анализа в криминалистической экспертизе. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР, 1973. – С. 32.

[29] Ломако З.М. Методологические основы измерений и их использование в криминалистике. – К., 1976. – С. 137.

[30] Кириченко А.А. Основы судебной микрообъектологии. – Х.: Основа, 1998. – С. 253.

[31] Использование математических методов в криминалистических исследованиях. – Волгоград, 1981. – С. 100.

[32] Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. / Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С. Белкина. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА·М, 1999. – С. 446.

[33] Бирюков В.В. Научные и практические основы использования компьютерных технологий для фиксации криминалистически значимой информации. – Луганск: РИО ЛАВД, 2002. – С. 58.

[34] Вертузаев М.С. Автоматизированный банк данных оперативно-розыскного и профилактического назначения: Методическая разработка Под ред. Н.Я. Швеца. – К., 1990. – С. 20.